Ні для кого не є секретом, що у відповідь на сучасні екологічні проблеми із забрудненням повітря, вирубкою лісів, тестуванням тварин борються багато активістів по всьому світу. Проте чи правильно вони намагаються досягти своєї мети, чи ефективні методи вони застосовують для подолання глобальної екологічної катастрофи? Та чи взагалі коректну мету і ціль ставлять собі еко-радикали на сьогоднішній день?
На ці та більш глибокі питання дає відповість всесвітньо відомий анархіст і нео-луддит Теодор Качинський, також відомий як Unabomber, у своєму есе «Бити по слабким місцям». Перелік настанов та порад підкріплений вагомими аргументами з чітко підібраними прикладами не залишить байдужим кожного, хто хоч раз замислився або вже протидіяв техноіндустріальній системі на практиці.
- Мета цієї статті
Мета цієї статті – показати дуже простий принцип людських конфліктів, принцип, котрий противники техноіндустріальної системи скоріш за все ігнорують. Принцип полягає в тому, що будь-якій формі конфлікту, якщо ви хочете виграти, то ви маєте вдарити свого супротивника в слабке місце.
Мені слід пояснити, що коли я кажу «бити по слабким місцям», то я не обов’язково маю на увазі фізичні удари, чи будь-яку іншу форму насилля. Наприклад, під час дебатів, «бити по слабким місцям» означало б застосування таких аргументів, від котрих позиція вашого опонента буде найбільш вразливою. На президентських виборах, «вдарити по слабким місцям» означало б перемогу над вашим опонентом по штатам, котрі мають найбільшу кількість голосів виборців. Все ж, обговорюючи цей принцип, я буду використовувати аналогію фізичного бою, оскільки вона чітка і ясно зрозуміла.
Якщо хтось вдарив вас, то ви не можете захистите себе, вдаривши у відповідь по його кулаку, бо не зачепите його таким чином. Для того щоб перемогти в бою, вам потрібно бити по слабким місяцям. Це означає, що ви повинні обійти кулак та бити по чуттєвим та вразливим частинам тіла.
Припустимо, бульдозер, що належить лісозаготівельній компанії, знищує ліси біла вашого дому і ви хочете його зупинити. Саме лезо бульдозера роздирає землю та валить дерева, але бити кувалдою по ньому буде марною тратою часу. Якщо ви проведете довгий важкий день молотячи кувалдою лезо, то вам, можливо, вдасться пошкодити його до непридатності. Проте, в порівнянні з іншими частинами бульдозера, лезо – відносно недороге і легко замінити. Лезо – це лише «кулак», котрим бульдозер б’є по землі. Щоб отримати перемогу над машиною, вам потрібно обійти «кулак» та атакувати життєво важливі місця бульдозера. Двигун, наприклад, може бути може бути зруйнований з дуже малою витратою часу і зусиль за допомогою методів, добре відомих більшості радикалів.
На цьому етапі, мені слід роз’яснити, що я не рекомендую нікому завдавати шкоди бульдозеру (якщо це не ваша особиста власність). Також не варто описане в статті трактувати як рекомендації до незаконної діяльності будь-якого виду. Я – в’язень, і якби я заохочував до незаконних дій, то ця стаття ніколи б не покинула стін цієї в’язниці. Я використовую аналогію з бульдозером лише тому, що вона чітко і ясно зрозуміла, та буде оцінена радикалами.
2. Технологія – ціль
Широко відомо, що «основна характеристика, що визначає сучасний історичний процес, зумовлена технологічним розвитком» (Селсу Фуртадо). Технологія, перш за все, відповідальна за поточний стан світу і вона буде контролювати його подальший розвиток. Отже, «бульдозером», котрий ми повинні знищити, це саме сучасна технологія. Багато радикалів усвідомлюють це, а тому розуміють, що задача полягає в знищенні усієї техноіндустріальної системи. Але, на жаль, вони забувають про те, що потрібно бити по слабким місцям.
Руйнувати вщент МакДональдси чи Старбакси безглуздо. Не те, щоб мене сильно хвилює МакДональдс чи Старбакс. Мене не хвилює руйнуєте ви їх чи ні. Це не революційна діяльність. Навіть якби усі мережі фаст-фуду були знищенні, це б нанесло техноіндустріальній системі лише мінімальну шкоду в кінці кінців, тому що вона здатна легко вижити без мереж фаст-фуду. Коли ви нападаєте на МакДональдс чи Старбакс, ви не б’єте по слабким місцям.
Кілька місяців тому я отримав лист від юнака з Данії, який вважав, що техноіндустріальна система повинна бути знищена, оскільки, як він пише: «Що трапиться, якщо ми виберемо цей шлях?». Однак, очевидно, що його формою «революційної» активності були напади на хутряні ферми. В якості ослаблення техноіндустріальної системи ця діяльність абсолютно марна. Навіть якщо борцям за свободу тварин вдасться повністю знищити хутряну промисловість, то вони взагалі не зададуть шкоди системі, тому що система може прекрасно існувати без хутра.
Я згоден з тим, що утримання диких тварин в клітках недопустиме, і що покласти край цьому – благородна справа. Проте є багато інших благородних справ, таких як запобігання дорожньо-транспортних аварій, надання притулку для бездомних, переробка вторинної сировини або допомога людям похилого віку переходити дорогу. Але нічого з вищевказаного не варто плутати з революційною діяльністю, або уявляти собі, що це призведе до послаблення системи.
3. Деревообробна промисловість є побічною проблемою
Беручи до уваги інший приклад, ніхто в здоровому глузді не вважає, що щось на кшталт дикої природної місцевості може довго прожити, якщо техноіндустріальна система продовжить існувати. Багато радикалів погоджуються з цим і сподіваються на крах системи. Но на практиці все, що вони роблять – атакують деревообробну промисловість.
Я, безумовно, не маю нічого проти їх атак на деревообробну промисловість. Насправді, це питання близьке моєму серцю і я в захваті від будь-яких успіхів, котрі радикали досягають у протистоянні деревообробній промисловості. Крім того, з причин, котрі я розкриваю тут, я вважаю, що протидія деревообробній промисловості повинна бути однією із складових тих зусиль, котрі направленні на крах системи.
Проте, саме по собі, протистояння деревообробній промисловості не такий вже і ефективний шлях боротьби з системою, оскільки, навіть якщо б у малоймовірному випадку, радикали змогли зупинити всі вирубки лісу в цілому світі, це б не привело до краху системи. І це навряд це назавжди спасе дику природу. Рано чи пізно політичні настрої зміняться та лісозаготівля продовжиться. Навіть якщо лісозаготівля ніколи не відновиться, тоді знайдуться інші шляхи знищення дикої природи, або, якщо не знищення, то освоєння та одомашнення. Гірнича промисловість, видобуток корисних копалин, кислотні дощі, зміни клімату і вимирання видів знищують дику природу; дика природа освоюється та одомашнюється завдяки рекреаційній діяльності, науковим дослідженням та ресурсному управлінню, включаючи, серед іншого, електронне відстеження тварин, заселення водойм інкубаторно виведеною рибою та посадку генно-модифікованих дерев.
Дика природа може бути назавжди врятована лише шляхом знищення техноіндустріальної системи, і ви не можете усунути її борючись з деревообробною промисловістю. Система з легкістю пережила б кінець деревообробної промисловості, тому що деревна продукція, хоч і дуже корисна для системи, може за необхідності бути замінена іншими матеріалами.
Отже, коли ви протидієте деревообробній промисловості, ви не б’єте по слабким місцям системи. Деревообробна промисловість – це лише «кулак» (чи один із кулаків), за допомогою котрого система знищує дику природу, і, так само як і у кулачному бої, ви не переможете відбиваючи удари супротивника. Ви повинні обійти кулак і вдарити по найбільш чуттєвим та вразливим органами системи. В рамках закону, звичайно, такими методами як мирні акції протесту.
4. Чому система стійка
Техноіндустріальна система надзвичайно стійка завдяки своїй так званій «демократичній» структурі та, в наслідку, гнучкості. Оскільки диктаторські системи настільки жорсткі, соціальне напруження і супротив можуть зростати до такої міри, що вони здатні пошкодити та послабити систему і можуть призвести до революції. Проте в «демократичній» системі, коли соціальне напруження та супротив небезпечно накопичились, система відступає на достатню відстань, вона веде себе досить компромісно, щоб знизити напруження до безпечного рівня.
Протягом 1960-их років люди вперше усвідомили, що забруднення навколишнього середовища є серйозною проблемою, тим паче, враховуючи, що видимий та відчутний на запах бруд в повітрі над нашими великими містами почав завдавати людям фізичні незручності. Піднялась велика хвиля протестів, завдяки чому було створено Агентство з Охорони Навколишнього Середовища (Environmental Protection Agency) та прийняті інші міри для послаблення проблеми. Звичайно, ми всі знаємо, що наші проблеми забруднення дуже далекі від вирішення. Але було зроблено достатньо для того, щоб соціальне нарікання спало і тиск на систему зменшився на декілька наступних років.
Таким чином, нападки на систему схожі на удари по шматку гуми. Удар молотком може розколоти чавун, бо він негнучкий та ламкий. Проте б’ючи шматок гуми ви не завдаєте їй жодної шкоди, тому що гума гнучка: вона поступається для протесту простором, котрого вистачає, щоб він втратив свою силу та імпульс. Тоді ж система пружинить в початковий стан.
Тож, для того, щоб вдарити по слабкому місцю системи, вам потрібно обрати проблеми, від котрих система не зможе зробити крок назад, за котрі вона буде боротись до останнього. Боротьба не на життя, а на смерть – ось що потрібно, а не компроміс із системою.
5. Марно атакувати систему в рамках її власних цінностей
Безумовно суттєвим є те, що атакувати систему потрібно не в рамках її власних технологічно-орієнтованих цінностей, а базуючись цінностях, котрі не сумісні системними. До тих пір, поки ви нападаєте на систему спираючись на її ж цінності, ви не б’єте її по слабким місцям, і ви даєте їй можливість послабити протест шляхом відступу.
Наприклад, якщо ви атакуєте деревообробну промисловість в першу чергу спираючись на те, що ліси необхідні для збереження водних ресурсів та можливостей відновлення, то система може поступитись, щоб задовільнити протест без загрози для її власних цінностей: водні ресурси та можливості відновлення – цілком сумісні з цінностями системи, і якщо вона поступиться, обмежив лісозаготівлю задля водних ресурсів та можливостей відновлення, то це буде лише тактичний відступ, а не стратегічна поразка для її набору цінностей.
Якщо ви піднімаєте питання пригнічень (таких як расизм, сексизм, гомофобія чи бідність), то цим ви не кидаєте виклик системним цінностям, ви навіть не змушуєте систему відступити чи піти на компроміс. Ви безпосередньо допомагаєте системі. Всі розумні прихильники системи визнають, що расизм, сексизм, гомофобія та бідність шкідливі для системи, саме тому система сама по собі бореться з цими та подібними формами пригнічення.
«Sweatshops»[1], з їх низькою заробітною платою та поганими умовами праці, можуть принести прибуток певним корпораціям, проте розумні прихильники системи добре знають, що система цілком функціонує краще, коли до працівників ставляться гідно. Піднімаючи питання про «sweatshops», ви допомагаєте системі, а не ослаблюєте її.
Багато радикалів спокушуються зосередитись на таких несуттєвих питаннях як расизм, сексизм і «sweatshops», тому що так простіше. Вони обирають проблему, по котрій система може дозволити собі компроміс і по котрій вони зможуть отримати підтримку від таких людей як Ральф Нейдер, Вайнона ЛяДюк, профспілок та всіх інших рожевих реформаторів. Можливо, під тиском система зможе трохи відступити, тоді активісти побачать деякі видимі результати від їх зусиль і вони вважатимуть, що досягли якихось ілюзорних вершин. Але в реальності вони взагалі нічого не досягли, щоб знищити техноіндустріальну систему.
Питання глобалізації не являється цілком недоречним стосовно проблеми технології. З точки зору економічної і політичної сторін «глобалізація» сприяє економічному зростанню, а отже і технологічному прогресу. До сих пір, глобалізація була проблемою маргінального значення, а не вдало підібраною ціллю революціонерів. Система може поступитись в питанні глобалізації. Не відмовляючись від глобалізації як такої, система може прийняти міри для пом’якшення екологічних та економічних наслідків глобалізації, щоб загасити протест. В крайньому випадку, система може навіть дозволити собі повністю відмовитись від глобалізації. Зростання та прогрес все ще будуть продовжуватись, хоч і з меншою швидкістю. І коли ви боретесь з глобалізацією, то ви не атакуєте фундаментальні цінності системи. Протистояння глобалізації прагне збереження гідних умов праці для робітників та захисту навколишнього середовища, обидва ці питання загалом співпадають з цінностям системи. (Система, для її власного виживання, не може допустити занадто серйозної деградації навколишнього середовища.) Отже, в боротьбі з глобалізацією ви не б’єте по слабким місцям системи. Ваші зусилля можуть сприяти реформам, проте вони марні для знищення техноіндустріальної системи.
6. Радикали повинні атакувати систему у вирішальні моменти
Щоб ефективно діяти у напрямку знищення техноіндустріальної системи, революціонери повинні атакувати проблеми системи, в котрих вона не зможе дозволити собі відступити. Вони повинні атакувати у життєво важливі органи системи. Звичайно, коли я кажу слово «атакувати», я не маю на увазі фізичні удари, лише легальні методи протесту і супротиву.
Деякі приклади життєво важливих органів системи:
- Електроенергетична промисловість. Система повністю залежить від електромережі.
- Засоби комунікації. Без швидкісного зв’язку через телефон, радіо, телебачення, електрону пошту тощо, система не зможе вижити.
- Комп’ютерна промисловість. Всі ми знаємо, що без комп’ютерів система одразу досягне свого краху.
- Індустрія пропаганди. Пропаганда включає розважальну галузь, освітню систему, журналістику, рекламу, зв’язки з громадськістю, значну частину політики та область забезпечення психічного здоров’я. Система не здатна функціонувати, якщо люди не будуть достатньо піддатливими, пристосованими та не займатимуть позиції, що потрібні системі. Завданням індустрії пропаганди є навчання людей такому типу мислення та поведінки.
- Галузь біотехнологій. Система поки що (наскільки мені відомо) не залежить від передових біотехнологій. Тим не менш, система не може дозволити собі поступатися у даному питанні, котрий критично важливий для неї, докази чого я приведу нижче.
Знову ж таки: коли ви атакуєте ці життєво важливі органи системи, крайнє важливо спиратись не на цінності системи, а цінності, котрі несумісні з системними. Наприклад, якщо ви атакуєте галузь електроенергетики на основі того, що вона забруднює навколишнє середовище, система може знешкодити протест за допомогою розробки більш екологічно безпечних методів добутку електроенергії. В крайньому випадку, система може навіть повністю перейти на добуток сонячної та вітряної енергії. Такі міри можуть значно знизити екологічну шкоду, але це не покладе край техноіндустріальній системі. Подібне навіть не буде означати поразку фундаментальних цінностей системи. Задля досягнення чогось в боротьбі проти системи ви мусите атакувати всю галузь електроенергетики виходячи з принципу, що залежність людей від електрики робить людей залежними від системи. Такі підстави несумісні з цінностями системи.
7. Біотехнології можуть бути найкращою ціллю для політичних атак
Ймовірно, найбільш перспективною ціллю для політичних атак є біотехнологічна галузь. Хоча революції, як правило, піднімаються меншістю, дуже корисно мати певний рівень підтримки та симпатії, або, принаймні, мовчазну згоду зі сторони широких мас населення. Отримання подібної підтримки чи нейтральної згоди є однією із цілей політичний дій. Якщо ви зосередите свою політичну атаку, наприклад, на електроенергетичній промисловості, то вам буде надзвичайно важко отримати хоча б якусь підтримку за межам радикальної меншості, оскільки більшість людей опираються змінам у своєму способі життя, особливо будь-яким змінам, котрі завдають їм незручності. З цієї причини, лише деякі будуть готові відмовитись від електроенергії.
Проте люди ще не відчувають себе залежними від передових біотехнологій так само, як від електроенергії. Знищення біотехнологій радикально не змінить їх життя. Навпаки, можна було б показати людям, що подальший розвиток біотехнології змінить їх спосіб життя та знищить вікові людські цінності. Тому, кидаючи виклик біотехнологіям, радикали повинні мати можливість мобілізувати на свою користь природній людський опір майбутнім змінам.
Також, біотехнологія – це питання, по котрому система не може поступитись. Це питання, за котре системі доведеться боротись до кінця, і саме це нам потрібно. Але, я ще раз повторюсь, важливо атакувати біотехнології не з позицій системних цінностей, а з несумісної з ними позиції. Наприклад, якщо ви атакуєте біотехнології перш за все беручи за основу те, що вони приносять шкоду навколишньому середовищу, або що генетично модифіковані продукти можуть нанести шкоду здоров’ю, то система може і пом’якшить ваші напади поступками чи компромісами – як-от запровадженням посиленого контролю генетичних досліджень та більш ретельною перевіркою і регулюванням генетично модифікованих сільськогосподарських культур. Тоді занепокоєння людей і протести вщухнуть.
8. Всі біотехнології повинні принципово бути атаковані
Отже, замість того, щоб протестувати проти тих чи інших наслідків біотехнологій, ви повинні атакувати всі сучасні біотехнології виходячи з наступних принципів, підґрунтя:
- Вони є образою для всього живого;
- Вони залишають занадто багато влади в руках системи;
- Вони радикально змінять фундаментальні людські цінності, що існували тисячі років;
- Подібні підстави, котрі суперечать цінностям системи;
У відповідь на такий вид атаки системі доведеться боротись. Вона не зможе пом’якшити ваші атаки поступками, тому що біотехнологія надто важлива для всього технологічного прогресу, і тому що поступки будуть не тактичним відступом, а серйозною стратегічною поразкою її набору цінностей. Ці цінності будуть підірвані і прохід для подальших політичних атак буде відкритий, що призведе до краху фундаменту системи.
Нещодавно Палата представників США проголосувала за заборону клонування людини, і принаймні деякі конгресмени зробили це навіть на правильній підставі. Причини, про котрі я читав, були сформовані на релігійному підґрунті, проте щоб ви не думали про релігійність, ці причини не прийнятні для технологій. І саме це має значення.
Таким чином, голос конгресменів проти клонування людей був справжньою поразкою для системи. Але це була дуже-дуже мала поразка, а все через звуження області дії заборони (постраждала одна лиш крихітна частина біотехнології), і тому що в найближче майбутнє клонування людей не набуло б широкого практичного використання для системи. Проте події в Палаті представників США доводять, що це як раз та галузь, в котрій система вразлива, і що більш обширна атака на всі біотехнології може завдати серйозної шкоди системі та її цінностям.
9. Радикали поки що атакують біотехнології неефективно
Деякі радикали дійсно атакують біотехнології, політичним чи фізичним шляхом, але, наскільки мені відомо, вони пояснюють свою протидію біотехнологіям в термінах системних цінностей. Тобто, їхніми головними наріканнями є ризики шкоди навколишньому середовищу та шкоди здоров’ю.
Вони не б’ють по слабким місцям біотехнологій. Користуючись аналогією фізичного бою, припустимо, що вам довелося захищатися від гігантського восьминога. Вам не вдасться захиститись ефективно відбиваючи його щупальці. Ви повинні нанести удар по його голові. З того, що я читав про їхню діяльність, радикали, котрі ведуть боротьбу проти біотехнологій, досі займаються лише тим, що відбивають щупальці восьминога. Вони, в індивідуальному порядку, намагаються переконати простих фермерів відмовитись від посадки генетично модифікованого насіння. Але в США багато тисяч ферм, тому індивідуальне переконання фермерів є надто неефективним способом боротьби з генною інженерією. Було б набагато ефективніше переконати науковців-дослідників, які займаються біотехнологічною роботою, або керівників компаній як Монсанто, покинути біотехнологічну галузь. Хороші науковці-дослідники – це люди, які мають виключні таланти та обширну підготовку, тому їх важко замінити. Те саме стосується верхівки управління корпораціями, тобто керівників. Відмовлення лише кількох із цих людей від біотехнологічних досліджень завдало б більшої шкоди біотехнологічній галузі, ніж переконання тисячі фермерів не саджати генетично модифіковане насіння.
10. Бити по слабким місцям
Питання залишається відкритим, чи я правий, що біотехнології – це найкраща сфера, по котрій можна політично протидіяти системі. Проте поза сумнівом, що на сьогоднішній день радикали витрачають значну частину своєї енергії на питання, котрі мало або взагалі не стосуються виживання технологічної системи. І навіть діючи у правильному напрямку, радикали не б’ють по слабким місцям. Тож замість того, щоб квапитись на наступний всесвітній торгівельний саміт, задля істерик з приводу глобалізації, радикалам варто на деякий час замислитись, як вдарити систему по дійсно слабкому місцю. Звісно ж, легальним чином.
[1] Sweatshops (перекл. – «фабрики поту») – це робоче місце з дуже поганими, соціально неприйнятними або незаконними умовами праці. Робота може бути складною, небезпечною, кліматично складною або недоплаченою. Працівники магазинів можуть працювати довгий час з низькою оплатою, незалежно від законів, що передбачають оплату понаднормових робіт або мінімальну заробітну плату.
Переклад: Григорій Пасічник
