Я приходжу з дощем

«Я приходжу з дощем»: загублений Христос у нетрях Гонконгу

Досить цікаво спостерігати за тим, як розвивається творчість азіатських режисерів, художників або письменників, що знайшли своє місце серед європейських народів. У їхнє число легко вписується французький режисер в’єтнамського походження Ан Хунг Тран (Trần Anh Hùng). Випускник Національної вищої школи імені Луї Люм’єра і просто любитель французького кінематографа. Він увійшов у фестивальну Європу досить сміливо, спершу змусивши говорити про себе Канни, а потім підкоривши Венецію. Премія «Сезар» за дебют, номінація на Оскар 1993 р. «Золотий лев» Венеціанського бієнале 1995 р. Ан Хунг Тран став відомим завдяки своїй «в’єтнамській кінотрилогії»: «Аромат зеленої папаї» (1993), «Велорикша» (1995), «Вертикальний промінь Сонця» (2000). Історії між собою пов’язані досить тонко, але достатньо відчутно, щоб загубитися у В’єтнамі. Останній фільм критики оцінили не дуже добре. Все ж, його це не засмутило і не змусило відмовитися від кар’єри у кіно. Найвідомішою із його наступних кінокартин серед широкої публіки стала екранізація роману Харукі Муракамі «Норвезький ліс» (2010). Однак роком раніше промайнула одна стрічка, яку не помітили, або просто проігнорували. Це психологічний трилер «Я приходжу з дощем» («I come with the rain», 2009 р.).

Ця кінострічка переповнена насиллям, як психологічним так і фізичним. Інколи, під час перегляду, виникає думка що все у цьому світі тримається лише завдяки насиллю. Фабула фільму досить проста, на перший погляд – навіть банальна і дуже невибаглива. Більш того – глядачеві її одразу озвучують. Багатий власник фармакологічної компанії, котрий помістив себе у добровільну ізоляцію, через страх заразитися мікробами, наймає приватного детектива Клайна. До слова, його зіграв американський актор Джош Гартнетт – і, на мою думку, це його найкраща роль. Завдяки його майстерності у фільмі органічно поєднуються досить багато сюжетних ліній у яких він присутній постійно тілесно або лише в очікуванні. Власне, у замовника десь на островах Філіппінського архіпелагу зник син. Він відкривав дитячий притулок для місцевих сиріт. Просив на це гроші, але після цього не виходив на зв’язок. Батько просить розшукати його і повернути додому. Саме у цей момент глядач поринає у містичну атмосферу картини, оскільки режисер одразу подає паралельну історію, яка розкриває минуле детектива. Досить неординарне минуле…

На екрані з’являється якийсь божевільний «Скульптор» і з насолодою здійснює побиття Клайна. Ця сцена подається із надзвичайною вишуканістю і шаленством. Кімнату «Скульптора» заповнюють чудернацькі скульптури з людських тіл. Режисер у своєму фільмі вирішив відтворити деякі картини Френсіса Бекона, а саме «Три ескізи фігур біля підніжжя Розп’яття». Продемонстровані фрагменти скульптур з людських тіл затягують глядача до химерні й сюрреалістичної реальності, де живе їхній Творець.

бекон я прихожу с дощем
Картина Френсіса Бекона
бекон я прихожу с дощем
Кадр із фільму

Кров починає наповнювати історію, вона розпливається по тілу, в очах, далі у когось тріскає серце і кров заповнює всю грудні клітку. Легені перестають працювати й дихання зникає. Ймовірно такого ефекту хотів досягнути режисер, але картина не про кров – хоча у фільмі її дуже багато. Вона вишукано наповнює безліч епізодів стрічки. Кров перетворюється у метафору. Ан Хун Тран свідомо виключає із картини лінійну оповідь, навмисно топить кадр усіма існуючими відтінками червоного. Навмисне робить свій твір фізично нестерпним. Вселенський біль неначе переповнює кожного із персонажів.

Чому так?

Відповідь також проста, власне як і сама фабула. Фільм розповідає таку собі історію сучасного цілителя, алюзію на Ісуса Христа. Уявімо, що Ісус живий і десь сьогодні проповідує і зцілює людей. Наприклад, у Гонконгу. Режисер неначе передбачив, наскільки важливим це місто стане для демонстрації живучості західної культури й боротьби із комуністичним режимом Пекіна у 2019 р.

У фільмі Гонконг – неймовірно чудове місто. Режисер використовує досить вдалий музичний супровід для демонстрації урбаністичного мурашника Азії. На мою думку, цей прийом видається чи не найкращим у фільмі.

Більшість критиків сходиться на тому, що Месія виявляється сином власника найбільшого медичного конгломерату. Він постає як Бог, якого ніхто не здатний побачити. Марія Магдалина – наркоманка, а Понтій Пилат – жорстокий гангстер. Клайну приписали роль Йосипа Ариматейського. Саме він зняв Ісуса Христа після розп’яття і поховав його, загорнувши його тіло у славнозвісну плащаницю. Хоча, на мою думку, йому радше підходить образ архангела Махаїла, який протистояв Люциферу –«Скульптор», котрий вирішив уподібнитися Творцю. Він переміг, але це змінило і наблизило його до Бога. Тим самим він отримав шанс краще зрозуміти божественну сутність під час пошуків Сина Людського.

Дійсно, пошуки Клайна приводять його у Гонконг, де після своїх філіппінських пригод опинився Шитао, – син фармацевта. Операторська робота надзвичайно чудово передає всі тіні азіатської природи й урбаністичних пейзажів Гонконгу. У фільмі вони просто чудові.

фільм я прихожу с дощем
гонконг я прихожу с дощем
гонгконг

До цього моменту стає зрозуміло, що син фармацевта наділений здатністю зцілювати людей. Звісно, ноша за такий дар не дуже легка. Доводиться страждати і терпіти біль. Знову з’являється кров і дуже багато. Перша смерть Шитао і його символічне Воскресіння, вихід з печери. Це все нагадує символічний процес ініціації. Не так давно побачила світ колективна монографія «Shamanism and Violence: Power, Repression and Suffering in Indigenous Religious Conflicts» (2013), де розкривається ідея страждання цілителів в народів, суспільство яких наближене до архаїчного, і присутності кривавих сцен у їхніх практиках. Це важливо, оскільки жертва не здатна позбутися своєї проблеми, якщо вона не побачить на власні очі, як саме його проблема змушує страждати Іншого. У нашому випадку цілителя. Режисер переплітає архаїчну релігійність (візуальний образ цілителя, методи і техніки), буддизм (все переповнене стражданнями) і християнство (метафізичний образ Цілителя – Христа).

азія християнство

Паралельно розвивається історія самого Клайна, його минуле протистояння з маніяком Хесфордом («Скульптор») привело його до божевілля і роздвоєння особистості. Через те, що Клайн занадто втягнувся у розслідування – він почав думати як маніяк. Хесфорд розкривається перед молодим детективом. Він хоче померти, оскільки його смерть стане вінцем його творіння.

Клайн розуміє, що його майбутня жертва канібал, який поїдав тіла вбитих ним людей, тим самим він наближав себе до них, перетворювався у свою здобич. Тож йому був потрібен Інший, хто зможе його зрозуміти та завершити розпочату ним справу. Він вбиває Хесфорда. Відрізає скальпелем йому голову, щоб увінчати нею його скульптури. Насилля виводить Клайна на інший рівень розуміння самого себе і світу. Він гармонізує в собі різносторонні прояви цього феномену й намагається використовувати його на благо для Інших.

фільм я прихожу с дощем

Однак таке поєднання різносторонніх функцій не зникає безслідно, про що свідчать нетрадиційні методи розшуку і безперервні нічні кошмари головного героя.

я прихожу с дощем

Месія цього фільму – «рятівник і пастир людський» із дитячим обличчям. Він бере на себе весь біль стражденних і покривається кривавими стигматами. Грішник – садист із дитячим обличчям, що створює цей вселенський біль. Насамкінець, режисер не дає глядачеві ніяких готових висновків, що, на мою думку, робить фільм ще кращим. Не зважаючи на те, що весь фільм пронизаний алюзіями на біблійних персонажів та їхні історії, стрічка виглядає дійсно оригінально.

 я прихожу с дощем

Фільм «Я приходжу з дощем» не отримав визначних нагород і безлічі позитивних відгуків від кінокритиків. Однак, пролита кров у на кадрах цієї історії створила свою власну метафору, яка привела деяких глядачів до глибшого розуміння явищ, пов’язаних з вірою та розумінням людської природи. Адже дощ омиває наші рани, коли ми спочиваємо у Христі.

Автор: Віталій Щепанський

поділитись