У своїх поглядах щодо походження релігії антропологи виходять із того, що в основі архаїчних форм релігії лежить неясне відчуття безособової духовної сили. Це міфологічне, позачасове та єдине відчуття сили еволюціонує у бік дроблення на безліч уявлень до окремих духів, які опікуються буттям усіх можливих предметів.
Архаїчні релігійні вірування характеризуються також прагненням до одухотворення і уподібнення всього сущого людині. На цьому етапі, в архаїчній свідомості виникає ідея, згідно з якою речі мають подвійну природу або форму: свій звичайний вигляд, та інший – людиноподібний. Обидві форми матеріальні, абсолютно всі речі одухотворені та можуть вільно міняти форми одну на одну – таким чином отримуючи здатність діяти або творити. Також, із цієї ідеї виникає вірування про те, що у людини, тварини, або у предметів може бути не одна душа, а декілька, кожна з яких виконує свої конкретні функції.
Відповідно до цього, важливу роль у такому суспільстві відігравав шаман – людина, яка виступає посередником між світом людей і світом духів та природи. Шаман може подорожувати у різні світи, щоб отримати допомогу в духів для свого племені у полюванні, хворобах тощо. Наприклад, такий світогляд зафіксував Володимир Богораз-Тан серед племен чукч та ескімосів. Подібність уявлення про будову всесвіту та функції людини, яку науковці почали називати шаманом, сформувала серед вчених першої половини ХХ ст. стійке уявлення про типологічну однорідність цього феномену.
Всесвіт шамана ділиться на три світи.
Окрім цього, залежно від культури конкретного етносу, вони можуть ділитися ще на більшу кількість світів, де з легкістю мандрує одна із душ шамана. Наприклад верхній світ населяють надприродні істоти і божества, володарем яких є Творець Всесвіту. Другорядні божества вважаються його домочадцями або наближеними. Божества Верхнього світу є покровителями тих чи інших племен, родів. Від їхньої волі залежить чи будуть у людини діти, худоба і благополуччя. Вони можуть захищати або навпаки гніватися на людей.
У різних народів Верхній світ має різну ієрархічну будову.
Нижній світ, відповідно до шаманського світогляду, знаходиться під землею. У ньому все має потворну форму і там мешкають ворожі людям духи. Цих духів вважають антропоморфними істотами, що мають дуже потворну зовнішність – вони, наприклад, можуть бути зламаними або розбитими навпіл. Існує володар Нижнього світу, який так само, як і володар Верхнього світу, має своїх домочадців та підданих. Найстрашнішими мешканцями Нижнього світу є духи, що насилають хвороби, які гублять дітей та худобу, і створюють війни.
У Серединному світі, окрім людей, живе величезна кількість духів – господарі озер, лісів, річок, гір, тощо. Такі анімістичні уявлення властиві не тільки шаманізму, а й усім архаїчним формам релігійності (тотемізм, анімізм, фетишизм і магія). Крім цих та деяких інших духів з Верхнього і Нижнього світу, в Середньому світі ще присутні духи деяких померлих людей, що не потрапили в Царство мертвих через неправильне виконання поховального обряду або самогубці, злі чаклуни, божевільні, душі людей, які загинули насильницькою смертю. Ці духи можуть насилати незначні хвороби і робити дрібні капості.
Антропологам ця інформація стала доступною завдяки подорожі душі шаманів, їхній пам’яті та уяві.
Британський антрополог Тім Інгольд написав книгу «Лінії» (2007), де намагався описати онтологію ліній або слідів руху. Він виділив два основних типи ліній: один він назвав «ниткою», а другий – «слідом».
Нитка – це лінія, яка не має поверхні. Нервова система, нейрони і їхній зв’язок у мозку не мають поверхні, вони схожі на нитки. А слід – це щось відмінне від нитки, оскільки він залишений на поверхні. Сліду без поверхні в принципі не існує.
Окрім цього, Тім Інгольд говорив про примарні лінії, які існують лише в нашій свідомості. Це геометричні лінії, меридіани, паралелі, екватор, тощо. Ось у цьому дивному світі ліній особливе значення має лабіринт. Лабіринт існує в багатьох культурах, а отже, має широке антропологічне значення. Один із лабіринтів замалював вище згаданий російський антрополог Володимир Богораз. Сюжетами, які найбільше його цікавили, були розповіді про потойбічний шлях у світі мертвих та лабіринт, по якому рухаються душі померлих.
Як зазначає Тім Інгольд, лабіринт для мертвих кардинально відрізняється від лабіринту, нанесеного на поверхню. Справа в тому, що це підземний лабіринт. Душі мертвих рухаються під землею. Підземний лабіринт цікавий тим, що, опинившись в ньому, його не можна уявити у конкретних образах. З цим, звісно, стикається людина, яка блукає в лабіринті, оскільки вона не бачить його зверху. Погляд із космосу, тобто погляд на світ зверху, дозволяє бачити структуру лабіринту як єдиний образ, недоступний тому, хто знаходиться всередині. З лабіринту можна вийти лише за допомогою нитки, тобто будь-який рух можливий лише завдяки їй. Тут можна згадати клубок ниток Аріадни, який вона дала Тесею, коли той вирушив у лабіринт.
Читайте також: Теорії, практики та види мантик
У багатьох архаїчних культурах лабіринти малюються для того, щоб не дати душам мертвих вийти з підземного світу і проникнути у наш світ. Душі живих істот там блукають безкінечно, позбавлені жодного шансу вирватися на поверхню. Існує безліч історій, де описується чудовисько, яке охороняє лабіринт. У шаманських подорожах – це злий дух. Завжди існує бар’єр у вигляді конкретної істоти, яка має свою волю та місію. Однак душі не лишають сліду, тому вони повинні користуватися ниткою, для того щоб успішно вийти з лабіринту. Власне для цього шаман завжди бере з собою духа-помічника, який виконує роль провідника. На думку Тіма Інгольда, нитка – це те, що пов’язано з втратою відчуття поверхні. Власне тому лабіринт чукотського шамана цікавий тим, що в ньому немає ні найменшої регулярності та конкретики. Тому залишити сліди там неможливо. Про що, мабуть, знав і Володимир Богораз, коли записував історію про лабіринт від чукотського шамана. Вирватися з полону може лише підготовлена душа, яку духи наділили особливими якостями.
Автор: Віталій Щепанський
