Якщо слова «жінка» та «арабо-ізраїльський конфлікт» вжити в одному реченні, хто першим спадає на думку? Більшість, напевно, відповість – Голда Меїр. Уродженка Києва, яка стала п’ятим прем’єр-міністром Ізраїлю, і ввійшла в історію як людина, яка віддала наказ ізраїльським спецслужбам знайти та ліквідувати всіх причетних до організації теракту на мюнхенській Олімпіаді у 1972 році (докладніше про ці події тут). Четверта арабо-ізраїльська війна або, як її частіше називають, війна Судного дня у 1973 році також припала на її правління. Тоді Ізраїль здобув важку перемогу, втративши близько 3000 чоловік. Після війни в Ізраїлі розпочалася політична криза, в результаті якої уряд Голди Меїр пішов у відставку. Але також і з палестинського боку виділяється помітна історична фігура, про яку й піде мова.
Лейла Халед народилася 9 квітня 1944 року в підмандатній Палестині, у Хайфі. Родина Халед, після проголошення незалежності Держави Ізраїль, була вимушена тікати в Ліван. Свої дитинство та юні роки Лейла Халед провела в Лівані в таборах для палестинських біженців. «1952 рік став переломним у моєму житті. Мені було лише вісім років, але бурхливі події та фон мого світу вигнання змусили мене бути політично свідомою. Мій брат вперше залучив мене до політики. Я пригадую перші політичні дебати між братом Мохаммедом та моїм батьком. Мохаммед, якому було 17 років, із захопленням розповідав сім’ї, як група молодих офіцерів єгипетської армії скинула корумпованого єгипетського короля Фарука. Батько був проти заколоту і наполягав на тому, що офіцери були групою військових вискочок, які нічого не знали про політику і скинули короля, який боровся за оборону Палестини у 1948 році», – пізніше напише Халед у своїй автобіографії.
Будучи підлітком, вона долучається до діяльності Арабського національного руху. Ця організація була створена у 1951 році відомим палестинським діячем Жоржем Хабашем. Це був панарабістський націоналістичний рух, який базувався на соціалістичних та секулярних ідеях. Пізніше, після конфлікту з президентом Єгипту Ґамалем Абдель Насером, Хабаш та рух ще більше стануть орієнтуватись на ліві ідеології, ніж на панарабістський проект, який в той час асоціювався саме з Насером. Антисіонізм також був однією з центральних дефініцій ідеологічної приналежності організації. Арабський національний рух проіснував близько 15 років, а розвалившись, породив велику кількість інших організацій, які були помітними акторами в регіоні у майбутньому. В той час Лейла Халед була студентом медичного факультету в Американському університеті Бейруту. Жорж Хабаш, до речі, навчався в цьому ж університеті на тому ж факультеті.
Існує версія, що Лейла Халед закінчувала своє навчання в Радянському Союзі – в Москві на філологічному факультеті університету ім. Ломоносова. Звучить ця версія цілком правдиво, з огляду на те, що в той час радянський уряд вже полишив сподівання створити з Ізраїлю соціалістичну державу, яка протистояла б західному імперіалізму в регіоні, і зосередився на підтримці палестинського визвольного руху. Але у своїй автобіографії Халед не згадує про це взагалі, тому цілком ймовірно, що московське навчання палестинки є лише вигадкою.
У 1967 році Жорж Хабаш збирає тих, хто готовий продовжувати боротьбу за незалежність Палестини після розвалу Арабського національного руху, і створює нову організацію, яка стане відомою на весь світ своїми гучними терористичними акціями – Народний Фронт Визволення Палестини. Як і попередня організація Хабаша, НФВП була ліво-радикально зорієнтованою, ідеї марксизму-ленінізму визначалися Фронтом як основоположні. Боротьба проти Ізраїлю, таким чином, була в їхньому баченні не просто національно-визвольною, а виступала як частина світової соціалістичної боротьби з капіталізмом та імперіалізмом. Релігія стане вагомою частиною палестинського підпілля та його ідеології пізніше, наприкінці 1980-их років з появою Хамасу. А поки переважна більшість радикальних палестинських рухів сповідує саме ліві погляди. Іслам хвилює їх мало, священна війна не настільки надихає їх, як війна класова, антиімперіалістична, адже світовим трендом озброєних угруповань на умовній «периферії» тоді був саме лівий радикалізм. Серед соратників НФВП фігурували відома німецька ліворадикальна організація «Фракція Червоної Армії» під керівництвом Ульріки Майнхоф та Андреаса Баадера, також ліворадикальне терористичне угруповання «Червона армія Японії», і всесвітньо відомий лівий терорист Іліч Рамірес Санчес, також відомий як Карлос Шакал, який проходив вишколи на базах НФВП. Організація існує по сьогоднішній день – вона входить до складу Організації Визволення Палестини.
Саме Лейла Халед була керівником першої терористичної акції НФВП. 29 серпня 1969 року вона разом з бойовиком НФВП здійснила перше в історії захоплення літака з політичних мотивів. Літак ізраїльських авіаліній «Ель-Аль» рухався з Риму до Тель-Авіва. Вважається, що бойовики думали, що на борту літака знаходиться Іцхак Рабін, який на той момент був послом Ізраїлю в США, а у 1974 році, після відставки Голди Меїр, став наступним прем’єр-міністром Ізраїлю. Рабіна на борту не було, але був американський дипломат Томас Боятт. Лейла Халед наказала пілотам сідати в аеропорту Дамаска, в Сирії. Існує легенда про те, що Халед сказала пілотам також пролетіти над Хайфою, аби вона могла побачити з висоти місце свого народження. «Революційний вчинок, який я здійснила 29 серпня 1969 року, […] був актом протесту проти Заходу за його просіоністську (тому антипалестинську) позицію. Список гріхів Заходу величезний». Лейла Халед звинувачувала Німеччину у тому, що після подій Другої світової війни та «відкупилася» за свої дії сплатою дев’яти мільярдів марок репарацій державі Ізраїль, і активно купувала у ізраїльтян зброю. Францію Халед звинувачувала в продажі Ізраїлю зброї та допомозі розробки атомної бомби. Швейцарія теж потрапила під критику Халед за те, що, на її думку, арештовувала палестинських революціонерів та відпускала вбивць палестинців. Але найбільшими ворогами вона називала Англію та США. «Англія винна ледь не у кожному злочині проти мого народу, який можна уявити. Її історичний злочин – це вбивство моєї особистості, зґвалтування моєї землі, стирання моєї історії. Америка увічнила злочини Великобританії. Вона постачає Ізраїлю ракети «Hawk», «Skyhawk» і винищувачі «Phantom». Америка – захисник, апологет і фінансист Ізраїлю на кожному світовому форумі, на кожній конференції банкірів. Америка – це Ізраїль; Ізраїль – це Америка та Європа, поєднані в Палестині», – напише пізніше Халед.
Коли літак було захоплено, Халед звернулась до пасажирів через мікрофон капітана літака:
«Шановні пані та панове, хвилинку вашої уваги. Будь ласка, застебніть ремені безпеки. Говорить ваш новий капітан. Диверсійний загін «Че Гевара» Народного Фронту Визволення Палестини, який взяв на себе командування цим рейсом TWA, вимагає, щоб усі пасажири на борту дотримувалися наступних інструкцій. Залишайтеся на своїх місцях і зберігайте спокій. Для власної безпеки покладіть руки за голову. Не робіть жодного руху, який би загрожував життю інших пасажирів у цьому літаку. Ми розглянемо всі ваші побажання в безпечних межах нашого плану. Серед вас є пасажир, відповідальний за смерть та нещастя ряду палестинських чоловіків, жінок та дітей, від імені яких ми проводимо цю операцію, щоб привести цього вбивцю до революційного палестинського суду. Решта з вас будуть почесними гостями героїчного палестинського народу в гостинній дружній країні. Кожному з вас, незалежно від віросповідання та національності, гарантується свобода їхати куди завгодно, як тільки літак успішно приземлиться.
Місце нашого призначення – це доброзичлива країна, і доброзичливі люди приймуть вас».
Через 15 хвилин після цього напарник Халед нагадав їй, що пасажири весь цей час сидять з руками за головою. Халед знову звернулась до пасажирів, заявивши, що прийшов час розслабитись і випити шампанського, і вибачилась за тимчасові незручності. До Халед підійшла стюардеса і сказала їй, що більшість пасажирів не розуміє англійської мови. Повідомлення довелося повторити.
Після того, як літак приземлився в Дамаску, всі пасажири були звільнені, а Боїнг 707 було підірвано бойовиками. Ніхто не постраждав. Сирійський уряд одразу звільнив 12 членів команди та 95 пасажирів. Двоє пасажирів були звільнені через декілька місяців в обмін на сирійських та єгипетських військових, які перебували в ізраїльському полоні. Лейла Халед та її напарник також були звільнені сирійським урядом через кілька місяців, не отримавши жодного покарання. Фотографія Лейли Халед, на якій вона вдягнена в куфію (палестинський платок), а в руках тримає АК-47, облетіла всі світові друковані видання і стала одним з символів палестинського руху спротиву. Тендітна дівчина, яка готова зі зброєю в руках боротись за свої ідеали, стала легендою серед палестинців та тих, хто симпатизував їм в протистоянні з Ізраїлем.
Та на цьому авіа пригоди Лейли Халед не завершились. Вже через рік вона разом з бойовиком з рядів нікарагуанських сандиністів захоплює ще один літак. 6 вересня 1970 року літак тих же таки ізраїльських авіаліній «Ель-Аль» летів з Амстердаму до Нью-Йорку. Це викрадення будо одним з серії терористичних актів, організованих НФВП з 6 по 13 вересня 1970 року, які ввійшли в історію під загальною назвою «Викрадення літаків на «Досонс Філд»».
Загалом було викрадено 4 літака, і ще одна спроба захоплення провалилась. Цією спробою як раз і була акція, в якій брала участь Лейла Халед. Коли вона разом з напарником Патрісіо Аргуельо намагалась проникнути в кабіну пілотів, присутні на борту співробітники ізраїльських спецслужб, так звані «повітряні маршали», які були присутні на рейсах «Ель-Аль» під прикриттям із завданням не допускати захоплення літаків, стали їм на заваді. Граната, якою Аргуельо погрожував команді літака, не вибухнула. Один з пасажирів вдарив його по голові пляшкою віскі. Відбулася перестрілка, в результаті якої Аргуельо вбив одного з членів екіпажу і загинув сам від пострілу охоронця рейсу. Халед була затримана «повітряними маршалами». Літак сів у лондонському аеропорту «Хітроу». 1 жовтня того ж року британці звільнили Халед в обмін на людей, які були взяті в полон в ході інших викрадень літаків. За планом, цей рейс мали викрадати четверо, а не двоє бойовиків. Двох з них не пустили на літак співробітники ізраїльської служби безпеки. В той самий день вони придбали два квитки на інший рейс до Нью-Йорку американських авіаліній і захопили його. Халед вдалося потрапити на рейс, не дивлячись на свою світову славу – після викрадення літака у 1969 році вона зробила серію пластичних операцій, аби її було неможливо впізнати в ході майбутніх терористичних актів. Документи, якими користувалась вона та її напарник, звісно, також були підробками.
Після звільнення Лейла Халед продовжила брати активну участь в діяльності НФВП, але сама в акціях прямої дії більше помічена не була. Пізніше вона вийшла заміж та народила двох синів: Башара та Бадера. Разом з родиною живе в столиці Йорданії Аммані. Вона продовжує займатись палестинським питанням: виступає на різноманітних конференціях, є членом Палестинської Національної Ради, відвідує різноманітні ліві марші та заходи. Лейла Халед негативно ставиться до мирного процесу врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту, який почався у 1990-их роках з підписання Домовленостей в Осло. Вона зазначає, що палестинський народ не виграє від цього процесу геть нічого, натомість бенефіціаром є саме Ізраїль.
Також вона отримала широку репрезентацію в сучасній популярній культурі та мистецтві. Про Лейлу Халед у 2005 році було знято документальний фільм «Leila Khaled, Hijacker». Його прем’єра відбулась на Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі – в тому самому місті, з якого розпочалася остання терористична акція Халед 35 років до цього. Про Халед написано чимало пісень, її величезний портрет у вигляді графіті прикрашає частину стіни поблизу Віфлеєму, на Західному березі ріки Йордан – так званий «роз’єднувальний мур», який Ізраїль побудував на кордоні з Західним берегом. Мурал з її зображенням є і в Белфасті, Північна Ірландія. У листопаді 2018 року міська влада Йоганнесбургу, Південна Африка, вирішила перейменувати одну з вулиць міста на честь Лейли Халед. Саме на цій вулиці знаходиться американське консульство.
Лейла Халед – герой для значної частини палестинців, ворог для значної кількості ізраїльтян. Ймовірно, те, що в результаті її дій не гинули люди, врятувало її від помсти ізраїльських спецслужб. Безумовним залишається той факт, що саме вона ввійшла в історію як жіноче обличчя палестинського руху спротиву. Права вона, чи ні, нехай кожен вирішує для себе. Але не визнавати її хоробрість та любов до свого народу неможливо. Головним своїм завданням та метою всіх акцій, в яких вона брала участь, Халед називає привернення уваги до палестинського питання.
В багатьох інтерв’ю, які вона давала пізніше, будучи вже жінкою похилого віку, вона рішуче заявляла, що все ще готова померти за Палестину. Сумнівів в цьому твердженні не виникає.
Автор: Валентин Дзюбенко
