Леонора Керрінгтон

Містичний живопис бунтарки Леонори Керрінгтон

«Під час істинної мандрівки не знають, куди йдуть. Під час істинного пізнання не відають, що осягають». Леонора Керрінгтон говорила, що завжди малювала виключно для себе і не вірила в те, що її роботи будуть мати комерційний успіх. Одна з найвідоміших жінок з кола сюрреалістів створювала живопис з міфологічними і фольклорними мотивами, які асоціюються то з латиноамериканським магічним реалізмом, то з безсмертними творіннями загадкового Босха. Коні, птахи, обличчя з химерними тілами або зовсім без них, істоти з кельтських легенд, фігури жінок, ченців, лицарів та окультні атрибути дивним чином співіснують на її полотнах. Леонора Керрінгтон була коханою Макса Ернста, дружила з Ремедіос Варо, Алехандро Ходоровські, Фрідою Кало та іншими відомими людьми мистецтва своєї епохи.

«У мене завжди був доступ до інших світів. У нас у всіх він є – завдяки снам», – стверджувала художниця.

Леонора Керрінгтон (1917-2011) народилася в Англії, але більшу частину життя провела в Мексиці, де отримала заслужену популярність. Цікаво, що на батьківщині Керрінгтон багато років не тільки майже не цінували її творчість, але і родичі художниці не були стурбовані її долею.

Ця дівчина завжди мала бунтарський характер, хоча її багаті батьки-нувориші намагалися дати доньці відповідну освіту і видати заміж за заможного чоловіка. Після кількох виключень зі школи Леонора все ж змусила батьків повірити в неї та відправити вчитися в Італію живопису, а потім продовжити навчання в Лондоні.

По-справжньому її життя змінила зустріч з Максом Ернстом, а втім, спочатку з роботами художника, які вона побачила в 1936-му році на виставці сюрреалістів в Лондоні. Вона говорила, що відразу закохалася в полотна Ернста і вже тільки потім в їх автора, який був старший за Леонору на цілих 26 років. І до того ж на момент їх зустрічі був одружений.

Але для Ернста і Керрінгтон не існувало ніяких перешкод, вони кинули все (а саме Леонора кинула все і вирушила до коханого в Париж) і жили серед однодумців, впиваючись любов’ю і творчістю. Так Керрінгтон стала вхожою до кола людей, серед яких були Андре Бретон, Поль Елюар, Ман Рей, Марсель Дюшан. Дівчина не тільки осягала ідеї сюрреалістів, але і прославилася своїми ексцентричними витівками – цілком в дусі того, що турбувало уми вказаних вище митців. Протягом усього життя, авантюристка і жартівниця, Керрінгтон могла з’явитися на вечірку оголеною або з пофарбованими гірчицею ступнями, змусити співрозмовника пити її кров або подати гостям омлет з їх власним волоссям.

Пізніше, вже під час життя художниці в Мексиці, Алехандро Ходоровські згадував про своє знайомство з Керрінгтон і говорив, що та ложкою зняла струпи на рані у себе під коліном, а потім вилила кров з ложки до стакана Ходоровські. Вражений її самобутністю, він намагався вивчати разом з нею Таро, хоча і був незадоволений тим, як сама жінка ставилася до цього інструменту «осягнення» всесвіту. Улюбленим арканом Керрінгтон був «Місяць»: не дивно, що на її полотнах переважали жіночі образи. Ще Ходоровські, котрий поставив написану художницею п’єсу, проходив своєрідні обряди ініціації, розгадуючи загадки Леонори Керрінгтон. «Все живе існує завдяки моїй цілющій рідині. Я прокидаюся, коли ви спите. Якщо я підіймаюся, вас ховають. Хто я?».

Повернемося до життя Керрінгтон і Ернста в Парижі: ідилічні будні коханців перервало втручання дружини художника Марії-Берти Оранш, через яку парі довелося бігти на південь країни. Там вони купили фермерський будинок на гроші Керрінгтон, яка тоді користувалася не меншою популярністю, ніж Макс Ернст. Коханці малювали один одного, а сама Леонора пробувала писати не тільки картини, а й займатися літературою (згодом вона напише кілька книг). Черговим втручанням долі в їх маленький світ стала війна, що принесла Ернсту кілька арештів і вимушену еміграцію.

Леонорі також довелося тікати, зіткнутися з приниженням і смертю. Вона згадувала про ті часи жахливі речі, наприклад, що в околицях Мадрида її зґвалтувала група солдатів, а після цього художниця і взагалі потрапила в психіатричну лікарню. Коли її батьки дізналися про стан дочки, то відправили на порятунок її няню на підводному човні. Втім, Леонора все одно відмовилася від батьківської допомоги і, вибравшись через вікно в туалеті (все, як в кіно!), сіла в таксі і поїхала у посольство Мексики. Легенда говорить про те, що емігрувати і втекти за океан художниці допоміг друг Пікассо. Керрінгнтон поїхала в Нью-Йорк, а вже потім потрапила у Мексику.

Саме Мексика стала справжньою батьківщиною і притулком для художниці. Вона відновила зв’язки із сюрреалістами у вигнанні – Бретоном, Пааленом, подружилася з неперевершеною Фрідою і знайшла свою сестру за духом – Ремедіос Варо. Картини останньої порівнюють та іноді навіть плутають з творчістю Леонори Керрінгтон. Уже в 1946-му Леонора вийшла заміж за угорця-фотографа Чікі Вайса, від якого народила двох дітей – Пабло і Габріеля.

Її картини мають пласку середньовічну перспективу, що не тільки акцентує увагу глядача на містичному характері живопису Керрінгтон, а й додає роботам відтінок іронічного гумору, європейської уїдливості. Можна припустити, що Леонора Керрінгтон привнесла в свою творчість автобіографічний характер, стверджуючи ідею фемінінності і повноцінності жіночої творчості в колі сюрреалістів-чоловіків. Вона, зокрема, зосередилася на жіночих образах як на відображенні таємничих сил природи.

«Дорогенька, перестати філософствувати, тобі це не личить, у тебе червоніє носик».
Леонора Керрінгтон, «Слухова трубка».

Живопис Леонори Керрінгтон багато в чому дійсно, як і роботи Ремедіос Варо, відображає деякі тенденції минулого століття, що втілились у химерному міксі різних окультних традицій і неісторичному змішуванні східних релігій, алхімії, магії та деяких інших езотеричних дисциплін. На її полотнах можна побачити алхімічних андрогінів, ритуальні сцени за участю чоловіків-королів і жінок-королев, Сонце і Місяць, поєднання ртуті і сірки, виробництво золота і срібла. Фігури і різні частини картин іноді служать відображенням один одного, підкреслюючи єдність того, що «вгорі» і «внизу».

На картинах присутні мотиви, що відсилають до кельтського язичництва і відьомства, до іконографії карт Таро і кабалістичного Древа Сефірот. Керрінгтон в Нью-Йорку цікавилася юнгівськими дослідженнями і теологією. Вочевидь, для неї, як для художниці, котра заперечувала завжди захоплення фрейдистськими ідеями, характерними для інших сюрреалістів, джерелом для пошуку стала аналітична психологія і міфологія.

Для повноцінного вивчення того, чим був сюрреалізм для живопису минулого століття, необхідним є знайомство з творчістю не тільки тих, чиї імена у всіх на вустах, а й з тими, хто опинився в відносному забутті, та чий світ творчості тільки відкривається аудиторії у всій своїй загадковій красі. Наприклад, красі полотен сміливої Леонори Керрінгтон.

Автор: Анастасія Капралова