Юліус Евола: Звільнення

Одним із головних принципів мудрості древніх є те положення, що важливі не так самі ситуації, як ставлення до них, і, отже, значення, яке їм надається. Християнство, виставляючи схожу точку зору, говорить про життя як про «випробування» і перейняло максиму vita est militia super terram. У спокійні та впорядковані періоди історії ця мудрість досяжна тільки для небагатьох обраних, тому що трапляється забагато випадків, коли можна здатися і впасти, сприйняти ефемерне за важливе, забути про нестабільність і випадковість того, що неминуче володіє такими якостями за своєю природою. Саме на цих засадах організовано і тримається те, що може бути назване в широкому сенсі буржуазним життям: це життя, яке не знає ні підйомів, ні глибин, і розвиває інтереси, прихильності, бажання і пристрасті, котрі, якими б важливими вони не були з чисто земної точки зору, стають дрібними і відносними з над-індивідуальної та духовної точки зору, яку завжди потрібно вважати властивою тим, хто є гідним називатися людиною.

Трагічні та руйнівні періоди історії забезпечують силою обставин той факт, що більша кількість людей прагнуть до пробудження, до звільнення.

І, власне, саме цим може бути виміряна глибинна життєва сила людини, її мужність та її стійкість у вищому сенсі. І сьогодні в Італії, на фронті боротьби, який більш не знає поділу на солдатів і мирне населення, і котрий сповнений такою великою кількістю трагічних подій, потрібно звикнути дивитися на речі з цієї вищої перспективи в набагато більшому ступені, ніж це зазвичай можливо або необхідно. 

На наступний день або навіть у наступну годину в результаті бомбардування можна втратити будинок або все найулюбленіше – все, до чого найбільше прив’язався. Людське існування стає відносним – і це трагічне й жорстоке почуття, але воно також може бути причиною катарсису і засобом вивести на світло єдину річ, яку ніколи не можна підірвати, і яка ніколи не може бути знищена. Нам потрібно пам’ятати, що забобон, що приписує всю цінність чисто індивідуальному і земному людському життю, сильно розповсюдився і укорінився через складний комплекс причин – пересуд, який в інших цивілізаціях був і залишається майже невідомим. Той факт, що номінально Захід сповідував християнство, мав тільки мінімальний вплив щодо цього: вся доктрина надприродного, існування духу та його порятунку за межами цього світу не підірвала цей забобон у значному ступені; вона не зробила знання про те, що життя не починається з народження і не може закінчитися зі смертю, здатним діяти на практиці в повсякденному, чуттєвому і біологічному житті більшої частини людей. Радше люди прив’язалися до тієї невеликої частини цілого, яка є коротким етапом існування індивіда, і доклали всіх зусиль для ігнорування того факту, що реальність, визначена індивідуальним життям, за яке вони тримаються, не твердіша, ніж пучок трави, за який хапаються, щоб не бути віднесеним геть бурхливою течією. 

Саме творча цінність і дає усвідомити це не як щось інтелектуальне або «релігійне», але скоріше як живий факт і глибоке почуття звільнення, у яке сьогодні (принаймні для кращих із нас) забарвлюється в усе трагічне і руйнівне. Ми не схвалюємо відсутність чутливості або який-небудь хибно потрактований стоїцизм. Зовсім ні: це питання здобуття та розвитку почуття незалежності від свого еґо, від людей і речей. Почуття, яке має вселити спокійну, незрівнянну впевненість і навіть, як ми сказали раніше, непокірність. Це схоже на спрощення себе, приведення себе до стану очікування, з твердим, повним усвідомленням – із впевненістю у присутності чогось такого, що існує за межами будь-якого звичайного життя. В цьому стану буде також віднайдена здатність повстати заново, ніби ex nihilo з новим і свіжим розумом, забувши про те, що було втрачено, зосередившись на тому, що може бути позитивно і творчо здійсненним. 

Читайте також: Юліус Евола. «Шлях самурая»

Радикальне знищення «буржуа» (міщанина) всередині кожного з нас, можливе в ці руйнівні часи більше, ніж у будь-які інші. В ці часи людина може знову набути своєї істинної природи, може поглянути на свою справжню сутність і звикнути дивитися на все поглядом «з іншого берега», щоб повернутися до важливості, до сутнісної значущості того, що повинно бути таким у будь-якому нормальному житті: вибір між життям і «більше-ніж-життям», між людським і вічним, між короткостроковим і незнищенним. І знайти шляхи вище простого затвердження цих цінностей, щоб позитивно, насправді жити ними, знайти повне сили вираження найбільш можливій кількості людей у ці години випробувань. Це, без сумніву, одне з головних завдань, із якими стикається політична та духовна еліта нашої нації.

Перекладено за виданням Liberazioni, «La Stampa» (giornale), 03.11.1943