«Життя – це самотня прогулянка»: квіти і ландшафти пам’яті Ганса Йорґена Валліна-Вайє

Ганс Йорґен Валлін-Вейє (1951 р.) – частий гість українських університетів та освітньо-наукових платформ. Професор соціальної роботи в Ліллегамерському університетському коледжі, викладач історії в університеті Ставанґера (Норвегія), а також лектор університету ім. Томаша Масарика у Брно (Чехія). Він захистив дисертацію про європейську історію «відкриття» та колонізації Нікобарських островів (Індія), продемонструвавши, який стосунок до цього мали шведські колонізатори.

Загалом, Ганс Йорґен Валлін-Вейє написав досить багато книг на теми історичного повсякдення, соціальних проблем, взаємодії та протистояння традиційних і модерних культур, пам’яті та ідентичності. Ось декілька із них:

  1. «Праця над стосунками і спілкуванням» (1997);
  2.  «Історія і традиції соціальної роботи» (2004);
  3.  «Емпатійний гнів і емпатійна близькість» (2009);
  4.  «Норвезький експорт льоду: торгівля замерзлою водою» (2012, у співавторстві з Карстеном Сивертсеном).

Його збірка есе та лекцій була видана українською мовою у серії книг «Університетський діалог» під назвою «Квіти, краєвид, література» (2012), за підтримки Центру гуманітарних досліджень ЛНУ ім. Івана Франка. Також, українською мовою було опубліковано текст лекції: «Як співіснувати в одній країні з тими, хто суперечить структурі й цінностям держави» (2015). За основу наших міркувань буде взято саме ці тексти.

Ганс Йорґен Валлін-Вейє один із небагатьох норвезьких філософів, котрий дійсно переймається сучасною ситуацією і майбутнім України. Тому, уважному читачеві буде легко зустріти відсилки до творчої спадщини Бйорнстьєрне Бйорнсона, який має стосунок до життєсвіту України, Як відомо, він був чи не найбільшим симпатиком українських визвольних змагань початку ХХ ст.

Тематика досліджень Ганса Йорґена Валлін-Вейє надзвичайно строката: від постколоніальних студій до ландшафту і місця квітів у конструюванні ідентичності цілих народів. Він сам багато подорожував і працював у досить важких кліматичних умовах, наприклад, серед корінних народів Європейської Арктики (інуїтів і саамів). Тому читача збірки його есе «Квіти, краєвид, література» не здивують постійні відсилки до цього досвіду. Сам автор зазначає, що ця книга – це поєднання наукових розвідок та есеїв, написаних у традиції художньої прози.

Про квіти, ландшафти і творчість

Лекція «Квіти, краєвид, література» містить у собі ряд міркувань про місце і роль квітів у житті Бйорнстьєрне Бйорнсона, Льва Толстого і Чарльза Дарвіна. Квіти, любов до саду та описи життєвого простору сільської місцевості кожного із цих мислителів набувають нового звучання у міркуваннях сучасного норвезького філософа. Ганс Йорґен Валлін-Вейє намагається поглянути на формування інтелектуальної спадщини цих трьох видатних людей через їхню любов до природи. Він свідомо вказує на кардинальну відмінність у життєвих позиціях норвезького і російського письменників. Бйорнстьєрне Бйорнсон – атеїст, політичний мислитель, який любить свій сад і сільський будиночок біля нього. Лев Толстой, натомість, постає як глибоко віруюча людина, яка намагається розчинитися у своїй сільській реальності Ясної Поляни і Російської імперії, де мала змогу мандрувати і проживати своє довге життя. Поєднання цих двох, начебто різних, письменників відбувається через книгу Чарльза Дарвіна «Походження видів». Норвезький дослідник вказує, що обидва мислителі активно відреагували на неї. Навіть листувалися щодо цього тексту, однак розійшлися в судженнях.

З іншого боку, їх поєднали природні ландшафти, які вони могли споглядати у природі. На думку Ганса Йорґена Валлін-Вейє, краєвид у їхній творчості постає як певне розрізнення між реальністю та репрезентацією.

Краєвид – це трансформація місця поглядом, він вміщає в собі декорації життя людини і «довкілля», що дарує людині все необхідне для життя. У філософському значенні, краєвид набуває своєї ваги лише через історії, які про нього розповідають. Коли на подібні історії виникає реакція, вона робить ландшафт «читимим» або рефлексійним. Він набуває особливого сенсу і розчинається у загальній історії людства.

Для норвежців важливою квіткою виступає блакитна анемона. Ця рослина поширена у багатьох країнах Європи. У норвезькій літературі вона згадується як символ любові та опору. Тому немає нічого дивного у тому, що під час Другої Світової Війни вона стала символом руху опору в Норвегії.

Далі Ганс Йорґен Валлін-Вейє переходить до міркувань Чарльза Дарвіна про дощових хробаків і комах. Відкривач теорії еволюції здійснював свої дослідження через гру. Він просив своїх дітей збирати інформацію про цих маленьких істот у тих місцях, куди він вже не міг потрапити: заглядати під коріння дерев, піднімати каміння, або лазити глибоко у лісових чагарниках. Виникає питання, як це взагалі пов’язано? Однак, тонкощі такого переходу розкриваються у холістичному підході норвезького філософа. Він стверджує, що існування квітів і краєвидів було би неможливими без усіх цих дрібних деталей. Кожна квітка, хробак або комаха, так само як і клаптик землі, – набувають свого символізму у літературі, своєї унікальності та індивідуального впливу на конкретних людей. Тому без дощових хробаків і комах не обійтися, оскільки вони готують грунт для того, щоб квіти росли, запилювалися і вписувалися у навколишній краєвид, який могли споглядати Бйорнстьєрне Бйорнсон, Лев Толстой і сам Чарльз Дарвін.

Проблеми Арктики

Для Ганса Йорґена Валлін-Вейє проблема зміни ландшафтів у середовищі корінного населення Арктики, постає центральною проблемою в есе «Ідентичність землі». Він стверджує, що мовчання краєвидів Арктики несуть у собі певний біль для сучасності, оскільки в історії Європейських держав це місце постійно піддавалося експлуатації. Тут видобували нафту, золото, рибу, крабів, моржову кістку. Багато видів тварин і рослин просто зникли. За цим всім мовчки спостерігали мешканці Європейської Арктики: інуїти та саами. Для них звичний світ почав трансформуватися під впливом діяльності чужинців. Арктика стала ідеальним місцем для створення комунікаційних станцій, військових баз та інших «стратегічних об’єктів». Сюди почали їздити туристи, – звичайні міські жителі, для котрих Арктика стала такою собі ландшафтною та сувенірною крамничкою вражень, яка продає «щось з оленячого рогу або шкіри морського котика».

Однак для Ганса Йорґена Валлін-Вейє Арктика не мовчить. Вона промовляє через гуркіт хвиль, потріскування льоду, звуки землі. Ця місцевість, на його думку, намагається взяти відомститися за своє спустошення. Тут його міркування переходять у проблеми глобального потепління, результати якого йому доводиться спостерігати на власні очі в силу своєї професійної діяльності та місця проживання.

Розвиток людства надто стрімкий. Наслідки цього процесу на собі відчуло корінне населення Арктики. Однак, не зважаючи на зміни у навколишньому світі, інуїти та саами не втрачають свій зв’язок із природою. Квайїмаятукванґіт – слово зі словника інуїтів, що означає «те, що знали завжди», тобто традиція. Виживати, адаптуватися, змінювати світ цим корінним народам допомагає їхнє традиційне знання і культура. Вони активно трансформують сприйняття ландшафтів, котрі стрімко змінюються. Тому серед корінного населення Арктики побутує бачення, що людство отримало низку проблем через усунення квайїмаятукванґіт із повсякдення. Як зазначає Ганс Йорґен Валлін-Вейє, всі зміни у навколишньому середовищі – це наша відповідальність. Тому ми всі пов’язані через наше ставлення до природи.

Звісно, міркування норвезького філософа постають актуальними і життєвонеобхідними питаннями. Для того, щоб змінити самих себе потрібно повернутися назад, до свого традиційного знання – квайїмаятукванґіт. Тоді, можливо, нам буде під силу щось змінити.

Про війну і пам’ять Скандинавії

Можна віднайти безліч факторів, які формують нашу спільну модерну історію: України і Норвегії. Однак, більшість мислителів одразу звертається до спадщини Бйорнстьєрне Бйорнсона. Так само і Ганс Йорґен Валлін-Вейє розпочинає свої лекції, які він прочитав в Україні. Остання стосувалася історичної пам’яті про війни у Скандинавських народів. Він згадує війну за Шлезвіг-Гольштейн, коли Данське королівство воювало з Пруссією. Тут він наголошує, що у цій війні у складі військ Пруссії брали участь деякі українці. Потім переходить до спогадів про війни: у Фінляндії 1918 р., Зимової війни Фінляндії 1939 р. проти Радянської Армії, а також Друга Світова Війна. Мислитель зазначає, що досвід пам’яті цих війн у скандинавів досить різний. Також норвезький філософ вказує, що через абсолютно відмінний інформаційний простір, війна на Сході України буде сприйматися у пам’яті українців по-різному. Зокрема, так відбуватиметься через велику кількість джерел та інтерпретацій, щодо цих подій у різних медіа. Особливо, це вплине на покоління, котре буде формуватися після завершення військового конфлікту.

Бйорнстьєрне Бйорнсон

Вирішення можливих майбутніх конфліктів на грунті історичної пам’яті Ганс Йорґен Валлін-Вейє бачить у правильному формуванні «історичної комунікації». Коли потрібно розвіювати історичні міфи через спільні зусилля істориків із різних країн. Однак, щоб цього досягнути, потрібно спершу збудувати місток професійного діалогу. У його розумінні це головна проблема сучасного історичного дискурсу.

Таким чином можна підсумувати наш короткий огляд історії норвезької філософії поверненням до інтелектуальної спадщини норвезького письменника і політичного діяча Бйорнстьєрне Бйорнсона. Він розпочав непростий діалог між інтелектуалами Норвегії та України словами:

«Радістю і здивуванням сповнюють мене Ваші змагання. З усіх подвигів сучасного світу … видаються мені найбільшими! Аби тридцять мільйонів українців підняти до рівня свідомого, освіченого народу, отрясти з вікового гноблення, треба проробити неймовірну роботу. Відколи я довідався про це … – моє життя стало повнішим, а віра в людство зміцніла».

Наші змагання продовжують тривати, а Норвегія далі виступає нашим надійним союзником.

Автор: Віталій Щепанський