Коти, що влаштовують вечірки, грають у покер та читають книги – таким бачив світ Луїс Вейн. Правозахисник тварин, ілюстратор, а згодом – пацієнт психіатричної лікарні. Життя Вейна, певно, не було легким, проте, поруч із котами він відчував себе більш щасливим.
Луїс Вейн був найстаршим сином у сім’ї, братом п’ятьох сестер. Майже все життя він прожив поруч із матір’ю, яка так і не відпустила від себе своїх дочок. Наймолодшу з сестер у віці 30 років було госпіталізовано до психіатричної лікарні. Коли Луїсу виповнилося 20 років, помирає батько, і Вейн стає єдиним чоловіком та годувальником сім’ї.
Луїс був хворобливою дитиною і почав ходити до школи лише у 10 років. Хоча до школи все ж він доходив доволі рідко, частіше – затримувався на вулицях Лондона, вважаючи їх цікавішими за уроки. Та все ж згодом Луїс відправляється на навчання до школи мистецтв західного Лондону, після закінчення якої сам стає викладачем.
Свою кар’єру художника Луїс розпочав з пасторальних пейзажів та всіма можливими зображеннями тварин у сільській місцевості. Займався ілюстраціями для газет «Illustrated London News» та «Illustrated sporting and dramatic News». В цей час, на початку творчого шляху, Луїс вважав, що буде заробляти на портретах собак. Проте, життя розпорядилося інакше.
Загалом Луїс не вмів поводити себе з грошима, попри велику популярність та кількість замовлень, він майже не справлявся з обов’язком фінансового утримання сестер та матері. Постійно встрявав у авантюри, вкладав гроші у сумнівні ідеї та не вмів вимагати достойну оплату за свою працю.
У кращі роки він створював близько 600 картин на рік, проте, не дбав про авторське право, і доволі часто продавав картини за малі кошти.
У 1907 році через великий борг мав тікати до Америки. Там художника прийняли тепло. Луїс мав на меті пробути там декілька місяців та повернутися. Він встиг вкласти всі свої гроші у сумнівний винахід, і вимушений був повернутися через смерть матері.
У віці 23 років Луїс одружується. Сім’я проти, адже обраницею художника стала Емілі Річардсон – гувернантка сестер, що була на 10 років старшою за Луїса. Всупереч сімейному невдоволенню, вони все ж одружуються. Але сімейне щастя тривало недовго: Емілі через три роки помирає від раку.
У часи важкої хвороби єдиною втіхою лишається їх чорно-біле кошеня Пітер. Для втіхи дружини Луїс навчив кота поводити себе ніби людина: він сидів в окулярах з книгою, ходив на двох лапах і часто поводив себе як людина. Луїс робив замальовки з кошенятка, що і дало поштовх для подальшого антропоморфного зображення котів.
Одним з перших таких зображень стала ілюстрація до різдвяного «Illustrated London News» під назвою «Різдвяна вечірка кошенят». Загалом, ілюстрація складалась з 11 секцій і на ній зображено 150 котиків. Надалі коти Вейна стають ще більш антропоморфними не лише за виразом мордочок (що дедалі більше походять на людські обличчя) та одягом, але й за діями, котрі виконують. Коти Вейна грають у покер, читають книги, влаштовують вечірки та розважаються як люди. Добра іронія Вейна стає популярною, а консервативне суспільство сприймає ілюстрації на диво тепло.
У 1901-1915 роках виходить «щорічник Луїса Вейна» з ілюстраціями котячого художника. А у 1902 році, коли пошта прийняла рішення повністю заповнювати зображеннями лицьову частину поштових листівок, ілюстрації Вейна починають розлітатися ще швидше.
Після першої світової війни справи Вейна йдуть на спад, популярність згасає. Вейн починає марити світовими змовами, в особливості – відчуває страх технічного прогресу, лякається думки про розвиток кінематографу та розповідає людям, що в них крадуть мозок. У віці 57 років починають з’являтися перші прояви психічного недугу.
З часом художник проявляє себе більш агресивно, кидається на перехожих, розпалює суперечки, звинувачує у крадіжках. До лікарні Луїс потрапляє після того, як скидає сестру зі сходів.
У 1924 році Вейна розміщено у Спрінгфілдській психіатричній лікарні, про що згодом дізнається преса і випадок набуває широкого розголосу. У справу втрутиться прем’єр-міністр Великобританії. Тоді Вейна розміщують у лікарню Непсбері, більш затишну та з власним котячим притулком. Там Вейн проводить останні роки свого життя, поруч з котами, яких час від часу замальовує. Але це вже не звичні антропоморфні котики. Малюнки Вейна дедалі більше схожі на малюнки людини з психічною хворобою: яскраві, чисті кольори та фрактальні візерунки, в яких доволі важко розпізнати котячі образи.
Малюнки періоду перебування у психіатричній клініці згодом почнуть використовувати у підручних психології для демонстрування трансформації стилістики з прогресуванням шизофренії. Проте, малюнки, що були зроблені у стінах лікарні Вейн не датував, тож важко правдиво скласти їх у хронологічному порядку. У віці 78 років, прикутим до ліжка через агресивну поведінку Луїс Вейн помирає у стінах психіатричної лікарні.
Читайте також: Як британський музикант Девід Тибет надихався картинами Луїса Вейна та подавав прохання опікуватися могилою художника
Популярність антропоморфних котів зростає у 1990-х. Їх широко використовують для друку листівок, а роботи Вейна продають за великі кошти. Зараз ім’я Луїса Вейна знову стає популярним і впізнаваним: зокрема анонсовано вихід фільму про видатного котячого митця, головну роль у якому зіграє Бенедикт Камбербетч.
Автор: Анна Збаражська
