У книзі «Театр Світу» англійський історик і культуролог Френсіс Єйтс продовжує досліджувати теми, розпочаті нею в попередніх роботах: «Мистецтво пам’яті» та «Джордано Бруно і герметична традиція». Центральною ідеєю цієї книги постала проблема впливу, який зміг сформувати розвиток англійського публічного театру. На думку автора, він був настільки разючий, що досі неоднозначно проінтерпретований. Френсіс Єйтс вказує, що біля витоків стояла людина, відома як математик, учений, маг, винахідник і просвітитель Джон Ді. Також його більш молодший сучасник Роберт Фладд. Відповідно, на її думку, саме ці постаті підштовхнули британське суспільство на формування нового театру. У той час все розпочиналося із книги.
Велика бібліотека завжди викликає повагу. Навіть у повсякденній мові існує фраза: «Скажи, що ти читаєш, і я скажу, хто ти». Виникає логічне питання. Чи здатні книги нашої бібліотеки, які тихенько стоять на наших полицях, розповісти про нас з вами більше, ніж слова і записи наших сучасників. Звісно, коли книги окреслюють коло наших інтересів настільки, що ми самі перетворюємось на книги. Тоді це більше, ніж просто можливо.
Френсіс Єйтс, коли писала свою книгу «Театр світу», не сумнівалася в тому, що бібліотека Джона Ді повністю розкриває особистість свого господаря, інакше б вона нізащо не взялася підбирати ключі до людини єлизаветинської епохи – загадкового чорнокнижника, мага, містика і особистого радника-астролога королеви. Ймовірно, він не уявляв собі життя без книг із власної бібліотеки, і вже з ранніх років пристрастився до читання, заради чого жертвував сном, скоротивши його час до 4-х годин на добу. На жаль, коли він піддався авантюрі Едварда Келлі та польського аристократа Альбрехта Ласкі, Джон Ді полишив свій острів і відправився на континент. Саме у цей період його бібліотека була пограбована і знищена. Від неї залишився лише каталог, котрий він склав особисто. Відповідно, в центрі дослідницьких інтересів Френсіс Єйтс опинилася інтелектуальна спадщина Джона Ді.
Які книги зберігалися в бібліотеці Джона Ді? Нам відомо, що вони допомагали йому консультувати мореплавців і знаходився в авангарді наукових відкриттів свого часу. Деякі з них також були пов’язані з мистецтвом, архітектурою та інженерною справою. У його бібліотеці були наступні книги: «Окультна філософія» Агріппи, твори Марсіліо Фічіно і Піко делла Мірандоли, праці з кабали, луллізму, алхімії, астрології, медичної теорії Парацельса, наукових (а також псевдо-наукових) відкриттях, подорожах, історії, мистецтва (Вітрувій, Дюрер, Пачолі, Вазарі), твори античних драматургів. Також там були книги по геральдиці, символіці, міфології, теорії музики, мистецтва пам’яті (Джуліо Камілло) тощо. У цій бібліотеці була відображена вся інтелектуальна думка Ренесансу. Або, вірніше, Ренесансу в тому сенсі, як його розуміли Фічіно і Піко делла Мірандоли, з ухилом в бік філософії, науки і магії, а не чисто філологічних досліджень гуманістів. Все це увібрав у себе англійський Ренесанс, з його характерним розвитком природознавчої науки і сильним практичним ухилом, тягою до мореплавання і відкриття нових земель.
На думку Френсіс Єйтс, завдяки Джону Ді Англія познайомилася з ренесансними ідеями. Цього не спромігся зробити Джордано Бруно, котрий перебував на острові під час того, коли Джон Ді мандрував країнами континентальної Європи. Ймовірно, їхня зустріч в Англії могла б змінити інтелектуальний хід історії філософської думки їхньої епохи.
Однак, загалом, книга британської дослідниці присвячена архітектурі ренесансного театру. Точніше, його античному прояву в добу пізнього Ренесансу Англії. Якщо Італія того періоду була захоплена відродженням інтересу до вітрувіанських ідей, що призвело до появи трактатів з теорії класичної архітектури, то не можна сказати того ж самого про Англію. Тільки завдяки Джону Ді, що помістив в своїй передмові до «Початків» Евкліда витяги з праць Вітрувія і Альберті, Єлизаветинська Англія відкрила для себе ту «квадратуру кола», що піднімала людину як мікрокосм до уподібнення макрокосму. Ідеї Вітрувія здыйснили фундаментальний вплив не тільки на Джона Ді, а й на іншу універсальну особистість епохи Відродження – Роберта Фладда. Спираючись саме на його гравюри, Френсіс Єйтс ризикнула відтворити план будівлі театру «Глобус», таким чином відкривши новий підхід до вивчення історії англійської публічного театру того часу. Цей театр, на думку дослідниці, був адаптацію античного (а саме римського) театру, натхненну ренесансним відродженням Вітрувія. Френсіс Єйтс приходить до висновку, що головною ідеєю «Глобуса» було втілення у ньому геометричного проекту «Театру Світу»: «Глобус» був одночасно магічним, космічним, релігійним і акторським театром, зробленим так, щоб максимальним чином сприяти голосам і жестам акторів, які виконують драму людського життя на сцені «Театру Світу». У такому театрі, вважає Френсіс Єйтс, і слід ставити п’єси Шекспіра.
Також вона звертає увагу на такого діяча як Ініго Джонса, котрий своїми «Масками» вплинув на становлення і розвиток нового англійського театру. Дослідниця прийшла до висновку, що сценографічне мистецтво Ініго Джонса, який не тільки читав «Передмову» Джона Ді, але, ймовірно, був знайомий з ним особисто, не уникнув впливу Вітрувіанського відродження. Також, на її думку, на нього великий вплив мали праці Роберта Фладда.
Для багатьох істориків театру ця книга, яка була видана 1969 р., стала своєрідним проривом. До того часу подібних ідей не висловлював ніхто. Вона серйозно спантеличила тим самим істориків англійського театру, але головним чином тих, хто давно і поглиблено займається Шекспіром. Ймовірно, завдяки перекладу цієї книги на пострадянському просторі та уважного прочитання, у нас зміниться уявлення про історію театру і впливу магічного світогляду на формування звиклих для нас феноменів.
Автор: Віталій Щепанський
