За словами політологині Ґіслейн Десбюїссон, Моріс Бардеш був радше політичним письменником, ніж доктриністом; замість того, щоб намагатися утвердити загальну доктрину, він «мріяв про фашизм» і був більше зацікавленим у відновленні метафізичного погляду на природу людини. На думку Бардеша, фашизм насправді був радше «ідеєю», естетикою та «способом життя», ніж електоральним проектом. Провідними в громадянському житті повинні були стати цінності «солдата» — мужність, вірність, дисциплінованість і відданість.
Читайте також: Моріс Бардеш: кінокритик, літературознавець, фашист
Переосмислення природи фашизму
Французький неофашист поставив під сумнів злочини нацистів і склав справжній обвинувальний акт проти альянтів, посилаючись на їхні військові злочини (бомбардування Дрездена, знищення Хіросіми та Наґасакі за допомогою ядерної зброї), щоб применшити нацистські жорстокості воєнних часів. Бардеш стверджував, що демократичний ідеалізм створив закритий світ, подібний до комуністичного, і що, забороняючи фашистські переконання, Нюрнберзькі процеси підірвали індивідуальну автономію. За словами дослідника Іана Р. Барнса, демократичний світ був у світогляді Бардеша «пригноблюючим, коли він засуджував фашистські чуття шляхом переслідувань», і врешті-решт публіцист-неофашист «заклав ідеологічну основу, що носила захисний характер: він візуалізував боротьбу за виживання в новому світі як процес ідеологічного дарвінізму».
Бардеш високо оцінював певні республіканські та соціалістичні елементи французької історії: він щороку покладав вінок до стіни комунарів на згадку про Паризьку комуну 1871 року, і був співзасновником у травні 1966 року Асоціації друзів французького соціалізму та комуни (Association des Amis du Socialisme Français et de la Commune).
У роботі Що таке фашизм? (Qu’est-ce que le Fascisme?), впливовій серед європейських ультраправих невеличкій книжці 1961 року, Бардеш переосмислив природу фашизму. Він стверджував, що попередні фашисти зробили дві помилки:
- зосередили свої зусилля на методах, а не на вихідній суті та принципах;
- і помилково вважали, що фашистське суспільство можна створити за допомогою національної держави, а не єдиної Європи.
За словами інтелектуала, фашизм міг би пережити ХХ століття в новій метаполітичній масці, тільки якщо його теоретикам вдасться вибудувати методи, адаптовані до реалій свого часу, для просування політико-культурного фашистського проекту, а не для того, щоб відродити приречені режими. «Єдина партія, таємна поліція, публічні прояви цезаризму, навіть присутність фюрера не обов’язково є атрибутами фашизму» — стверджував Бардеш.
Неофашизм: виправити помилки та спотворення
Французький публіцист почав розробляти власну інтерпретацію фашизму, який він визначив як юнацький та героїчний бунт проти усталених інтелектуальних структур та захист Європи від впливу як капіталістичних США, так і комуністичних совєтів. Бардеш намагався видалити з фашистської доктрини елементи, які зазвичай асоціювалися з ультраправими режимами воєнного часу, які він відкинув як «спроби» у ширшій історії фашизму, а не як моделі для наслідування в майбутньому. Публіцист заперечив однопартійну державу, абсолютність фюрер-принципу, міф про «провіденційного лідера» і прагнув відокремити фашизм од антисемітизму. Щодо проблеми опозиції, Бардеш заявив: «у фашистському режимі завжди буде невелика меншість опонентів», але їх слід «залишити в спокої», поки вони не заважають глобальному проекту. Його спосіб фашистського управління близький до плебісцитарного режиму, який міг би допускати дискусії та дебати, доки вони не відхиляються од глобальних фашистських принципів. За словами Іана Р. Барнса, ідеолог-неофашист «прагнув позбавити фашизм його жахливого минулого і викрити сутність фашизму, спотворену діями Муссоліні, Гітлера та інших».
Бардеш розглядав егалітарну концепцію Просвітництва як руйнування окремих расових ідентичностей та життєвих відмінностей, а також як засіб «зведення людей у суспільстві до статусу мурах». Також він вважав, що час нації-держави минув, і замість цього розвинув ідею «військово та політично сильного європейського блоку», третього шляху між капіталістичною Америкою та комуністичною Росією. Ця об’єднана Європа спочатку мала б форму конфедерації національних держав, а потім перетворилася на фашистську федеративну державу.
Бардеш визнавав найбільший вплив на свої погляди з боку Хосе Антоніо Прімо де Рівери. Французький неофашист не розглядав, на відміну від більшості своїх ультраправих сучасників, фалангістів як ідеальний приклад для наслідування, але черпав натхнення з дирижистського соціалізму іспанських фашистів, намагаючись розробити теорію, адаптовану до повоєнного середовища, побудовану на їхній оригінальній ідеї (соціалістичній, національній та ієрархічній). За його словами, фашистське суспільство спирається на ідею, що тільки меншість, «фізично здоровіша, морально чистіша, найбільш свідома національного інтересу», може найкраще представляти спільноту.
Як підсумовує Іан Р. Барнс, визначення фашизму в Бардеша характеризувалося «авторитарним реформаторським та ієрархічним соціалізмом; він зневажав лібералізм за його прагнення до власних інтересів і нападав на марксизм за стимулювання класової війни. Він запропонував третю концепцію життя, соціальний моралізм і націоналізм, альтернативну ієрархію цінностей та соціальну систему, що протистоїть ідеологіям Вашинґтона й Москви. Це суспільство замислювалося як органічне, а не механістичне, ієрархічне, а не егалітарне, та ірраціональне, а не засноване на позитивістських міркуваннях».
Антиамериканізм
У своїй книзі 1951 року L’Œuf de Christophe Colomb Бардеш пояснив, що США «вбили неправильну свиню» під час Другої світової війни і антифашизм виявився лише засобом большевицького панування над Європою. Оскільки лише націоналісти завжди боролися з комунізмом, вони були представлені у його працях як єдині, здатні побудувати справжню антикомуністичну Європу, природно об’єднану проти Америки та Ізраїлю з націоналістичними державами арабського світу.
«Правий» третьосвітизм (tiers-mondisme)
Насамперед Бардеш, який одразу заявив про себе як представника «лівого крила» фашизму, вирізнявся позиціями, сприятливими для революційних рухів та урядів арабського світу. У своїх працях він звеличує арабський націоналізм, зокрема Баас і навіть алжирський FLN (Фронт національного визволення). Крім того, підтверджується, що він регулярно переписувався з Йоганом фон Леерсом (також відомим як Омар Амін), колишнім членом NSDAP, який прийняв іслам та працював у Каїрі на єгипетський уряд із 1956 року. Автор Що таке фашизм? виголосив справжній панегірик президенту Єгипту Ґамалю Абдель Насеру, стверджуючи, що відкрив у ньому справжнього «фашистського містика», який поєднав націоналізм та іслам.
Читайте також: Відгомін «алжирських ночей»
Прихильність Бардеша до ряду арабських режимів була також вмотивована його радикальним антисіонізмом. Однак у контексті Алжирської війни французький неофашист підтримуватиме колоніальну систему та схвалюватиме OAS (відчуваючи при цьому певну симпатію до учасників FLN, яких він визнає як націоналістів). Нарешті, Бардеш захищає «білу Європу» і приписує їй право володіти частиною Африки (територіями, на яких житимуть поселенці та тубільці).
Неофашистський ідеолог також прославляв іслам, високо оцінюючи «мужність ісламської релігії та цивілізації». В Що таке фашизм? він писав: «У Корані є щось войовниче і сильне, щось мужнє, щось римське, так би мовити».
Автор: Богдан Чупакабра
