Студія А24 невпинно радує нас новими арт-горрорами, що так сильно врізаються у свідомість. Нещодавно я мала можливість оцінити новий фільм Алекса Ґарленда («Ex Machina», «Анігіляція») з Джессі Баклі та Рорі Кінніром, який вже отримав безліч полярних критичних рецензій.
Початок майже класичний. Овдовіла Гарпер вирушає в англійську сільську місцевість, аби привести до ладу ментальний стан після самогубства (чи випадкової смерті?) її чоловіка. Хворобливі флешбеки змушують знову й знову аналізувати, що ж сталося насправді. Лісові простори та зелені поля на мить дозволяють Гарпер відчути себе живою, поки пасторальну ідилію не порушує оголений сталкер, підозріло схожий на власника орендованого будинку. Далі реальність поєднується з сюрреалістичним кошмаром, що веде в глибини не тільки несвідомого Гарпер, а й глобальної сутності аб’юзу, що ввижається хтонічною стороною чоловічої природи.
Фільм чудово працює як слоубьорнер: повільні натуралістичні криваві сцени, демонічний хор, доречна зміна скримерів та гегів, відмінно підібраний символічний ряд — все це можна записати в скарбничку плюсів «Чоловічого роду» Ґарленда. Однак те, що резонує під час перегляду, чомусь виглядає надто порожнім у фіналі. Чим це вважати — режисерською капітуляцією чи пропозицією співтворчості? Глядачі з досвідом, подібним до досвіду головної героїні, здригнуться від психоаналітичних маркерів, розкиданих картиною, а тому лиши надію кожен, хто жадав катарсису. Такі фільми без жартів вимагають певних trigger warnings, як заповідає епоха SJW.
Втім, любителі «нової хвилі» жахів усіх категорій будуть задоволені. «Чоловічий рід» є ще й прекрасною загадкою — це той самий тип фільмів, де приємно розшифровувати відсилки. Дубове листя як символ чоловічого начала, яблуко — біблійної жіночої провини, маски Монро — уособлення експлуатації суспільством. Нагадування про Леду та Лебедя, як закріплений у літературі сюжет про зґвалтування, перегукується з іншим фільмом за участю Баклі — нещодавнім «Lost Daughter». Зелена людина з кошмарів Гарпер дуже схожа на те, що ми бачили в ще одній стрічці від А24 — «The Green Knight».
Алекс Ґарленд створив неймовірно красивий фільм, що лише маскується під чоловіконенависницьку притчу та виправдальну терапію для самого себе. Це ще й історія про нарцисичне самобичування, властиве сучасності, й про маски, які люди надягають для того, аби взаємодіяти з іншими та здобути владу. Патологічний сон з постійним переродженням одного й того ж персонажа говорить про нескінченний цикл насильства у світі, від якого не сховатися. Проте перевантаженість стрічки, яка занадто схожа на все, що розпещений глядач дивився за останні роки, нагадує й про циклічність смислів, які так жадібно експлуатуються індустрією й аналогічно переслідують аудиторію.
Автор: Анастасія Капралова
Більше: https://t.me/evropacinema
