британський консерватизм

Природа британського консерватизму

Англійський історик Ф. Хірншоу у 1933 році писав, що консерватизм у розумінні духу, який протистоїть радикалізму, різкому оновленню — можна знайти вже у садах Едема [1]. Богослухняний Адам, на думку Ф. Хірншоу, був першим консерватором, а Єва втілювала властиву лібералізмові схильність до новацій, експерименту, спокусливим гаслам. Що стосується сатани в образі змія-спокусника, це є найбезпосереднішим наближенням до ідеалів К. Маркса, яке тільки було можливим до християнської ери [1]. Не дивлячись на таке дещо іронічне визначення, воно дозволить зрозуміти природу британського консерватизму та суспільства в цілому.  

Сьогодні темі британського консерватизму присвячено чимало книг, монографій та статей, однак попри такий доробок, ми можемо дійти висновку, що поки що важко дати йому належного визначення й ідеологічній та політичній площинах. Це зумовленого його унікальною природою, оскільки зародився та сформувався  у процесі становлення британської демократії, котрий, на відміну від французької демократії, що утворилась внаслідок революції, тривав століттями.

Становлення британського консерватизму пов’язують із політичними ідеями філософа Едмунда Берка, чиї погляди ґрунтуються на таких положеннях як недосконалість людської натури, що призводить до неможливості успішного соціального та політичного упорядкування суспільства; теорії органічного розвитку суспільства, де суспільство виступає складним організмом, через його постійне зростання та зміни у ньому;  твердження про належність у соціальному та політичному житті. На практиці, за Берком, це означало, що державна політика ґрунтується на визнанні  важливості прецеденту, який виникає, на узгодженості його зі сталою законністю у вигляді Британського конституційного законодавства, котре базується на історичних правах і практиці.  Останнє на що слід звернути увагу у поглядах Берка – положення про збереження чинної структури суспільства, його класів та станів, розподілу власності та могутності, сили та багатства, що гарантуватиме збереження конституційних прав і свобод у майбутньому. Зрозуміло, що Едмунд Берк не єдиний чиї погляди вплинули на зародження консерватизму, сюди також можна віднести Жозе де Местра та Луї де Болланда.

Однак у даному контексті слід згадати про таку постать як Джон Локк з його теорією розподілу влади та природних прав особистості. Локк писав, що держава утворилася внаслідок суспільного договору, тобто певного переходу суспільства від природнього стану до громадянського. Своєю чергою людина, за Локком, наділена такими природними правами як право на життя, свободу та приватну власність. Держава ж створена для захисту. Для того, щоб уникнути обмеження прав особистості та забезпечити рівність усіх перед законом, слід дотримуватись принципу розподілу влади.  У своїй теорії Локк звертається й до поняття громадянського суспільства, яке не тотожне державі й має право на повстання та зміну державної верхівки. Власне ідеї транслювали питомо британський погляд на питання свободи та стали ідейною базою для трансформації країни. І вже у XIX столітті поступово почали  формуватися представницькі органи влади, зароджуватись правова держава й громадянське суспільство. Внаслідок таких суспільних змін починають виникати перші політичні партії, що покликані захищати інтереси певних прошарків суспільства. Однією з таких партій була Консервативна партія Великобританії, що утворилась в наслідок перетворення партії Торі. Загалом Історія розвитку консерватизму тоді була тісно пов’язана з діяльністю політичних лідерів партії торі: Вільяма Пітта Молодшого, Джорджа Каннінга, Роберта Пілла, котрі поділяли традиційні для консерватизму постулати: союз церкви та держави,  збереження Конституції, чинного порядку.

Тоді, у XIX столітті, соціальною базою для партії була британська аристократія, адже консерватори ставили собі за мету збереження свого статусу-кво та власних привілеїв. Прагнення забезпечити порядок та законність в середині країни знайшло прихильників також серед землевласників та представників духовенства. Наслідки Промислової революції, що припала на зародження Консервативної партії та їхнього приходу до влади на чолі з Робертом Пілом, котрий запровадив систему Corn Laws, що хоч і захищала англійських фермерів та власників земель від конкуренції з дешевим закордонним зерном, стала однією із причин голоду в країні. Скасування закону у 1846 році спричинило розкол парії, опісля чого землевласники не асоціювали себе із  консерваторами.

Новий лідер консервативної партії Бенджамін Дізраелі, розуміючи важливість підтримки збоку міського населення та робочого класу призвели до запровадження освітніх та фабричних законів, що призвели до соціальних змін у країні. Як зазначають дослідники, поступово британські консерватори почали використовувати даний підхід і в майбутньому, що стало фундаментом їхньої влади.

У ХХ столітті британське суспільство поступово почала ставати безкласовим (після 1945 року з розпадом Британської імперії поступово почала зникати аристократія як клас) і в цей період консервативна партія ставала більш привабливою для різних представників суспільства,  адже ті змогли пристосуватися до  нового порядку денного, що власне роблять і до сьогодні. У 40-х роках консерватори прагматично прийняли проведені лейбористами реформи, зокрема щодо націоналізації великих підприємств, запровадження системи соціального забезпечення та безплатну медичну допомогу. Консерватори виступали за підтримку «традиційних цінностей», патріотизму та протидії комунізму, агітували за сильну оборону та тісні відносини зі Сполученими Штатами Америки та Північноатлантичним Альянсом. В 60-х консерватори відійшли від умовного правого вектора та змістились більше до центру. Тоді на фоні припливу небілих мігрантів до країни, вони виступали проти расизму в середині країни. Також не чинили опору,  коли більшість колишніх британських колоній проголошували себе незалежними.

Однак говорити про цілковитий консенсус у партії у той період не можливо, оскільки наприкінці 60-х років тодішній «тінь» міністр оборони у консервативні опозиції Енох Павелл виступив із промовою, у котрій критикував тодішні темпи міграції до Великобританії, особливо з країн нещодавно утвореної Співдружності, та виступав проти Біллю про расові відносини. Не зважаючи на те, що Павелл не був расистом, його промову в пресі одразу охрестили расистською, внаслідок чого тодішній лідер консервативної партії виключив Еноха Павелла з рядів партії.

Прихід до влади Маргарет Тетчер у середині 70-х років означав точку неповернення для консервативної партії. Тетчер порушила післявоєнний консенсус, що склався у британській політиці та змінила обличчя британського консерватизму принципово.

Ряд ідей, що уособлювала Тетчер претендує на унікальність. По-перше, йдеться про критику держави та державного колективізму, вільний ринок та програми приватизації,  а також релігійний індивідуалізм. По-друге, сюди ми відносимо британський патріотизм (певною мірою навіть націоналізм) та критичне ставлення до європейської соціал-демократії,  а також категоричне несприйняття комунізму та профспілкових організацій, адже, на думку Тетчер, їх захопили соціалісти.

Засновник аналітичного центру ResPublica Філіп Блонд аналізуючи спадщину тетчеризму приходить до висновку, що місіс Тетчер просунула широку консервативну традицію, і її спадщина – хоч і не її намір – полягала у виробленні глибоко скорочувального економічного лібертаріанства як  форми консерватизму, що домінує, у Великобританії сьогодні.  І витіснення ширшої консервативної традиції економічним лібертаріанством – це те, що продовжує обмежувати Консервативну партію сьогодні, роблячи її ліберальною партією, а не консервативною.

Химия тяжелых металлов: биография Маргарет Тэтчер :: Политика :: РБК

Секретом політичного успіху консерваторів є поміркованість та поступовість. У британському консерватизмі важко знайти послідовну ідеологію, окрім прагматизму та повільних і поступових змін у соціальних тенденціях. Також важливим елементом залишається захист верховенства права. Британців зазвичай не можуть відрізнити, хто керує урядом: лейбористи чи консерватори, адже хочуть бачити якісний і дієвий уряд.

Сьогодні Консервативна партія на чолі з Борисом Джонсоном перебуває при владі та за прогнозами аналітиків той має шанси стати одним із найвпливовіших прем’єрів сучасної Великобританії через відсутність потужної опозиції. Брекзит,  загроза сепаратизму у Північній Ірландії та Шотландії вимагають від Джонсона чіткої стратегії. Під час своєї виборчої кампанії той говорив про політику «Оne-nation Conservatism». Загалом даний термін немає сталого значення, з огляду на те, що  кожен лідер Консервативної партії трактував його по-різному починаючи з часів вищезгаданого Бенджаміна Дізраелі, котрий розумів під цим  об’єднання аристократичного класу із простими масами. Лорд Солсбері розглядав це як об’єднання королівства проти шотландських та ірландських націоналістів.  А недавній попередник Бориса Джонсона Девід Кемерон використав даний принцип як код для легалізації одностатевих шлюбів.

У випадку Джонсона політика «однонаціонального консерватизму» передбачатиме запобігання розділенню країни, подолання регіонального розриву, соціальній згуртованості. Однак вихід з Євросоюзу та пандемія коронавірусу матимуть свої відбитки на такого роду політиці, адже в країні все ще присутня загроза економічної кризи та сепаратизму в Шотландії та Північної Ірландії. Власне зараз, у період постбрекзиту, консерватори потребують знову пристосуватися до порядку денного та максимально швидко продемонструвати своїм громадянам, що тепер поза ЄС країна має більше можливостей для інновацій, управління власними кордонами і взагалі країна стає продуктивнішою, чистішою та зеленішою. Якщо консерватори не зможуть використати цей момент, щоб вийти на нові позиції, то зможуть виявити, що громадяни вважають голосування за Торі лише політичною звичкою, котрої потрібно позбутися.


Джерела:

  1. Hirnshaw F. J. С. Conservatism in England. — L., 1933. —P. 20.

Автор: Анастасія Кондрат

поділитись