«Едем» Станіслав Лем

Нарис третій: «Нема людей у садах Едему»

Цього місяця ми звернемося до творів слов’янської фантастики і розпочнемо з роману відомого польського письменника-фантаста Станіслава Лема «Едем». З початку оповідь виглядає як такий собі варіант «космічної робінзонади» (але без подальших екзистенціальних міркувань на теми людської самотності), де космічний корабель з екіпажем із шести спеціалістів (Координатора, Інженера, Кібернетика, Фізика, Хіміка та Лікаря) потрапляє у ракетокатастрофу, що призводить до більш тісного знайомства з ґрунтом необжитої людиною планети Едем. Окрім базових даних, отриманих безпілотним супутником, людям про цю планету нічого невідомо. Навіть чи є на ній життя? І чи розумне воно? На ці питання наші прибульці з часом і знайдуть відповіді.

Вирішивши нагальні питання по усуненню первинних пошкоджень викликаних падінням, шість представників людської раси вирішують зайнятися розвідкою невідомої їм планети. Протягом усього часу відбулися чотири експедиції, що рухалися у чотирьох напрямках відповідно до кожної зі сторін світу, де наші герої зустрічалися з дивовижними  речами, які всіма силами намагалися збагнути. Планета виявилася обжитою розумною цивілізацією істот, яким прибульці дали ім’я дуплексів (через їх подвійну фізіологію, що була схожа на одночасне співіснування тіл двох істот: величезного слимакоподібного та невеличкого дитиноподібного тільця, що знаходилося у «кенгурушці» першого). Саме з артефактами цієї цивілізації зустрілася грань людського розуміння.

Тож, як раз про «грань людського розуміння» і піде подальша мова. Зіштовхуючи своїх героїв з присутністю на планеті місцевої, але чужої людям, цивілізації Лем показує як важко людині вийти за межі власної людськості. Зустрічаючись з едемською флорою та техносферою «робінзони» змушені хоч якось описати та проаналізувати те, що вони бачать та вмістити у рамки як людського, так і вселюдського досвіду: земної еволюції та історії, людської науки та моралі. Тому не дивно, що у кожного персонажа сформовується своя власна теорія того, що насправді відбувалося перед їхніми очами. Таким чином вибудовується декілька інтерпретованих реальностей навколо одних і тих самих фактів, які, однак, насправді можуть бути досить далекими від справжнього стану речей.

І з цього виникає і проблема можливості комунікації та порозуміння з Іншим, бо тут у нас постає вже зовсім «інший» Інший, радикально інший. Такий, що виходить за межі побудованих філософською антропологією опозицій, бо і сам виходить за межі антропології. Із цього випливає і вже дещо «попсова» (розтиражована у поп-культурі) ситуація «контакту». Хоча зазвичай у нас «контакт» уявляють у вигляді прибуття інопланетних великоголових гуманоїдів з гаслами «Мир вам, земляни» чи мовчазною планетарною експансією. У 1959 році Лем показує один з прикладів «контакту», але де прибульцями виступають вже люди. Тут «контакт» трішки провалюється – дуплекс разом з ще одною істоткою (наші герої класифікували її як своєрідного «песика») нападає на землян, через що ті змушені були їх вбити, а потім і знищити усі рештки, анигілювавши їх, щоб не спровокувати на агресію інших дуплексів через вбивство їхнього соплемінника. Тож, перша комунікація не вдалася. Командир корабля припустив, що причиною агресії з боку дуплексів могла бути схожість людей на якихось місцевих небезпечних тварин. У такому разі ми знов повертаємося до проблеми обмеженості земним досвідом сприйняття (хоча у даному випадку обмеженість полягала б саме в «едемському досвіді»), але основна суть у тому, що, суто гіпотетично, важко вести мирну міжкосмічну комунікацію з істотою схожою на розлюченого ведмедя.

Якщо вже пішла мова про застосування зброї, то у поєднанні з тією ж таки людською обмеженістю, воно призводить до періодичних активізацій «комплексу бога», що виливається у пропозиції миротворчого втручання у справи чужої планети та чужої цивілізації (у 1964 Стругацькі більш детально зобразили цю проблематику). Так, під час однієї з розвідок, наші герої бачать ситуацію, коли траншеї наповнені трупами дуплексів, а інші дуплекси у колесовидних машинах засипають ці траншеї землею. В іншому випадку вони також зустрічають місце з безліччю ям, де деякі з них також були заповнені трупами дуплексів. Тут у справу інтерпретування наявних фактів починає втручатися наш історичний досвід, який пробуджує у пам’яті «в’єтнамські флешбеки» Голокосту, газових камер та концтаборів. І з’являється припущення, що одні дуплекси безжально знищують інших, такий собі місцевий, «едемський», варіант Голокосту. Відповідно, деякі персонажі стали вважати, що наявність цих подій у загальному досвіді людства, надає їм повноваження вирішувати подібні історичні перипетії, переодягнувшись у шати богів. Таким чином не забарилися і пропозиції навести тут порядок силою зброї: врятувати «жертв» та покарати «катів», самостійно вирішивши хто є ким. Однак, думки про обмеженість людського розуміння стримали розгортання геноциду заради припинення геноциду. На цій основі зароджується думка про те, що ідея прогресу разом з зосередженням уваги на людині та цінностях гуманізму, з іншого боку абсолютизує ці цінності і тим самим укріплюючи людську гординю.

Однак, тут ми можемо побачити, що проблема зустрічі людського і не-людського, а також складність їхньої комунікації не є безнадійною. Лем дає нам ситуацію можливості «контакту», але не тільки лінгвістичного та символічного (встановлення спілкування з місцевим дуплексом-вченим), але і на певному екзистенційному рівні. Який долає межі людського. Тут таким рівнем стає певна «душа ученого», яка має універсальний характер.

Справи складаються таким чином, що дуплекс-вчений отримує сильне радіаційне опромінення і скоро помре. Але є шанс, якщо одразу зробити усі аналізи та приступити до лікування, то його життя можна врятувати. Однак, Фізик, захоплений перспективою нових знань доносить це все до відома дуплекса, так як впевнений, що той поступить як справжній вчений і пожертвує своїм життям і, щоб не гаяти час, продовжить ділитися з командою новим знанням. Власне, все саме так і виходить. Універсальність вченого долає усі бар’єри іншості та нерозуміння. Бо наука – понад усе!

Проекти філософської антропології ставлять проблему порозуміння з Іншим, але не з радикально іншим Іншим, що виходить за межі самої філософської антропології. Тож, у зв’язку з отриманим літературним досвідом, чи не потрібно намагатися шукати можливості формування інших проектів – позаантропологічних та значно універсальніших. Однак, залишається питанням те, на чому їх ґрунтувати.

Автор: Ярослав Спічек

поділитись