Альфонсо Піссітеллі: Археофутуристична Європа Адріано Ромуальді

Тридцять років з дня смерті Адріано Ромуальді припали на час, коли точаться дискусії — можливо, навіть плутанина — щодо культурної самобутності Європи. Адріано присвятив цивілізації Старого континенту щільні, сповнені ентузіазму і строгості сторінки; сьогодні його інтелект — досягнувши віку повної культурної зрілості — міг би зробити величезний внесок у визначення концепції Європи, яка була б синтезом традиції й сучасності. Це, безумовно, більший внесок, ніж внесок політиків, які, як «імпровізовані батьки Конституції», тижнями додавали або викреслювали рядки до «Преамбули» Європейської Конституції.

Звичайно, не треба уявляти, що могло б статися, якби найперспективніша й найцінніша людина в правій культурі (тільки правій?), залучена в той час в культурну війну, що точилася в Італії, не була жорстоко зметена на автостраді в серпні 1973 року. Але я думаю, що корисно замислитися над тими аспектами роботи Ромуальді, які протягом багатьох років залишалися поза увагою. Ромуальді залишив по собі низку бачень, висловлених ще молодою мовою: тепер вони можуть знову розквітнути в нашому контексті. Для Адріано ідея Європи та спроба створити новий міф для європейського націоналізму були виходом з глухого кута, в якому патріотичні рухи (навіть максимально революційні) опинилися під час випробувань двох cвітових воєн.

Читайте також: Чому не існує культури «правих»?

Можна стверджувати, що в 1945 році всі європейські національності зазнали поразки. Не тільки угорці, а й поляки здалися найжорстокішому зі своїх традиційних гнобителів. Не тільки німці, а й росіяни, які бачили укріплення режиму, котрий у 1939 році конав і якому судилося природно звалитися. Не тільки італійці, але й французи та англійці, позбавлені своїх імперій, зведені до статусу середніх держав. Всі європейські народи були суттєво принижені й уперше побачили провалля свого культурного винищення. Цій крайній біді Ромуальді протиставляє крайній засіб: повернення до першоджерела; політичні й культурні авангарди Європи повинні визнати, що їхні окремі батьківщини походять від спільного кореня, досить відмінного за своєю будовою після «високої передісторії» (прим. ред.: протоісторії). Корені Європи в цьому сенсі слід шукати в глибших пластах, ніж ті, що характеризуються сучасним раціоналізмом або середньовічним християнством. Через антропологію, лінгвістику, археологію та історію в найширшому сенсі слід реконструювати обличчя європейської традиції, використовуючи найсучасніші інструменти наукового дослідження.

Тут ми підходимо до другого фундаментального аспекту роботи Ромуальді. Адріано розуміє стратегічну необхідність опановування мовою, інструментарієм і навіть висновками сучасної західної науки. Живучи з Еволою, він полюбить архаїчну стихію, те, що в далекому минулому знаменувало чистоту ще непідкупного способу буття. З усім тим, Ромуальді енергійно реагує на «ґенонівську» течію традиціоналістичної думки: на той антикваріатистичний, навіть дещо божевільний підхід, який в ім’я незмінних догм призвів до ігнорування всього, що змінилося в історії за останні десять сторіч, до нехтування великими творіннями сучасного європейського генія. Таким чином, поки «ґеноніанці» губилися в арабській метафізиці й розпалювали нескінченну полеміку про «первинну закономірність» або про «верховенство Брахмана», Адріано Ромуальді хоче дати нове визначення поняттю «Традиція».

Європейська традиція, в розумінні Ромуальді, є чимось динамічним: вона містить в собі Mos Maiorum, спадщину вічних цінностей, але також й технологічні інновації. По суті, стародавні індоєвропейці увірвалися на світову арену на бойових танках, неординарному для того часу винаході. Індоєвропейці з самого початку характеризувалися великою здатністю до технічних інновацій, а їх духовний світогляд зумовлював надання вищого сенсу самим матеріальним творінням. В Індії колеса бойових колісниць (чакри) стали символами центрів життєвої енергії, які йоги шукають у внутрішньому «я». У Греції молот, яким кують зброю та інші матеріали, стає образом бога, що впорядковує Космос згідно з платонівською концепцією «деміурга». У сучасних космічних місіях, у дослідницькій зухвалості сучасної науки, у чистому стилі технологічних творінь Ромуальді, таким чином, виявив найстигліші плоди європейського генія.

Скажемо правду, коли французька нова правиця почала цінувати дослідження соціобіології, етології Лоренца та найбільш гетеродоксальні психологічні дослідження, вони лише розвивали імпульс, закладений ще Адріано Ромуальді. Крім того, саме спадщина Ромуальді виходить на перший план, коли Ґійом Фай розпочинає свою блискучу лексичну провокацію, визначивши себе як «археофутуриста».

У своєму «Археофутуризмі» Фай пропонує примирити «Еволу й Марінетті», або глибокі корені Європи з її сучасним науково-технологічним потенціалом. Фай, по суті, підхоплює добре відому тему Ромуальді. Читач книги «Фашизм як європейський феномен» пам’ятає, що Ромуальді в історичному русі фашизмів розпізнавав спробу захистити найвищі аспекти традиції найсміливішими інструментами сучасності. Звертаючи свій погляд у недалеке майбутнє, яке було передбачене ще в роки протесту 68-го, Ромуальді бачив ризик того, що європейці стануть ментально м’якими через свій добробут, потрапляючи, як перестиглі плоди, в лапи менш цивілізованих і менш життєздатних народів (див. передмову до «Correnti politiche e culturali della destra tedesca»). Ромуальді ніколи не нехтував позитивнішими аспектами європейської сучасності та побудованого на Заході суспільства загального добробуту. Сьогодні він, напевно, добряче посміявся б над тими правими інтелектуалами, які піддаються спокусі прийняти дурні ісламістські утопії.

Ромуальді хотів створити Європу, базовану на своєму власному «Arkè», і в той же самий час сучасну, інноваційну, яка перебуває на піку технологій. Європу, в якій люди могли б в ідеалі обговорювати Сенеку й Марка Аврелія, керуючи швидкими автомобілями, використовуючи прилади супутникового зв’язку й лазери. Цей образ Європи, накиданий за кілька років Ромуальді, до сьогодні залишається найкращою «преамбулою» для стародавнього й усе ще зухвалого континенту.

Статтю взято з журналу Area n° 82, липень-серпень 2003 року.

Переклав з французької Олександр Античний