Slavia Orthodoxa

Алхімія у культурному ландшафті Slavia Orthodoxa ранньомодерної доби

Достеменної інформації, коли саме з’являються алхімічні знання у православних слов’ян немає. Однак існує кілька археологічних знахідок. Опираючись на них, можна зробити деякі припущення. Наприклад, нещодавнє археологічне відкриття алхімічної печі у м. Хелм (Польща), здійснене спільною польсько-українською археологічною групою[1]. Як стверджують археологи, артефакти, що були розкопані на території приміщення, вказують на алхімічні експерименти у м. Холм (XIII ст.). Також відомі знахідки сфероконічної посудини з Новогрудка (нині Білорусь), форма такої посудини часто використовувалась в алхімічних лабораторіях. За словами Юлії Щапової, під час археологічної експедиції вона віднайшла два шматки «скляного посуду алхімічної лабораторії» ХІІ ст.[2]. Завдяки порівняльному аналізу і хімічній експертизі дослідниця змогла встановити, що вони не використовувалися за призначенням. Такі поодинокі знахідки радше викликають багато запитань і формують нові гіпотези, аніж дають чіткі відповіді. Тому, на нашу думку, не варто поспішати з висновками, що на території Київської Русі були поширені алхімічні знання та існували спеціальні лабораторії. Швидше за все це були аптеки, де користувалися алхімічним посудом для виготовлення ліків.

Версію про поширення алхімічного знання серед православних слов’ян висуває філолог Євгенія Гранстрем. Її гіпотеза стосується виникнення письма і раннього періоду історії слов’ян. Вона припускає, що перший слов’янський алфавіт (глаголиця) базується на грецьких алхімічних символах[3]. Вільям Райян слушно зауважує, що ця гіпотеза не знайшла підтримки серед філологів, незважаючи на співпадіння та ідентичність багатьох знаків[4].

Також показовим є той факт, що у 1617 р. Міхель Майер – алхімік із оточення імператора Рудольфа ІІ – надрукував книгу «Символи золотих таблиць дванадцяти народів», куди вніс дванадцять трактатів славетних алхіміків. Серед них були «Гермес – єгиптянин, Марія – єврейка, Демокріт – грек, Моріен – римлянин, Авіццена – араб, Альберт Великий – германець, Арнольд із Вілланови – галл, Тома Аквінський – італієць, Мельхіор Цибіненський – угорець, Анонім – сармат».[5] У своїй книзі Міхель Майєр дає пояснення, що до Сарматії він включає декілька земель, а саме Польщу, Кашубію, Моравію, Богемію, Русь, Московію[6]. Частину цих земель населяли православні слов’яни, що робить цю вказівку дуже цінною для нашого дослідження. Однак ця інформація стосується швидше третьої групи джерел – міфів про алхімію.

Тут варто згадати оповідь про Гермеса Трисмегіста з Крехівської Палеї (XVI ст.), опубліковану Іваном Франком. На нашу думку, для подальшого дослідження доречним буде подати переклад цього фрагменту: «…[7] і Халдею і Персію, навіть до Вавилону, також Азію і Європу, і Скіфію, і частково Хозарію, все завоював. Саме тоді об’явився Єрмія Триславний.

«Про Єрмію. По смерті Диєва, сина Крона, що був царем в Італії, син його Єрмія, маючи 45 років від свого дня народження, був чоловіком хитрим та мудрим, навчився винаходити золоту руду і кувати золото. Його розуму заздрили всі брати, котрі були рідними йому по батькові, бо мав він їх багато. Братів у нього було більше 70 чоловік, бо багато жінок прийняв батько їхній. Єрмія був сином від першої дружини свого батька. Задумав якось Пік вбити свого брата Єрмію. Розуміючи, що задумали його брати через заздрість, віддав він їм чимало золота і вирушив у Єгипет до коліна Хамового. Його там прийняли з честю. І жив він там в почестях, ризу носив золоту, займався волхвуванням, розповідав людям те, що на них чекало у майбутньому. Був він хитрий у бесідах, чоловік чудесний і мудрий, і Тричі Величавим його назвали у Єгипті, бо три великі сили він підкорив, що наблизили його слова до слів Асклепія про Бога»[8].

У цій історії Гермес Трисмегіст названий «Єрмія Тричі Величавий». За цим фрагментом він виступає як уродженець Італії, який, на думку Володимира Титова, жив в часи завоювань Олександра Македонського[9]. Після смерті свого батька і через сімейні проблеми зі своїми братами у віці 45 років він вирушає до Єгипту, де набуває слави мудреця та чарівника, що може передбачати майбутнє. Окрім цього, давньоукраїнський текст описує те, що Єрмія вмів виробляти золото: «иже изобрете руду злату перве и ковати злато»[10]. Цей фрагмент може вказувати на певні алхімічні знання, якими він володів. Також існує іконографія Єрмії Тричі Величавого. Єдине відоме нам зображення – це ікона дванадцяти мудреців на воротах Іпатіївського монастиря XVII ст., який знаходиться неподалік від м. Кострома (Росія). Зображення Гермеса Трисмегіста є унікальним для православної традиції, оскільки іконографія дванадцяти мудреців – це досить велика рідкість. На сьогодні їх збереглося дуже мало і тільки на одному з них можна розгледіти Гермеса Трисмегіста. Цей рукопис та іконографія не єдине джерело, де можна знайти інформацію про «Єрмію Тричі Величавого». Докладніше про це нами була написана окрема стаття[11].

Єрми (Гермес – зліва) та Менандр на воротах Іпатієвського монастиря

Якщо говорити про Московське царство від кінця XVI до XVII ст., то нам відомо лише про приїжджих алхіміків, які працювали на службі у Московського царя та його родини як аптекарі. Наприклад, в 1586 р. цар Борис Годунов запропонував дуже велику оплату – дві тисячі фунтів на рік, будинок і безкоштовну провізію – для англійського мага і математика Джона Ді, але отримав відмову. Однак, до Москви в 1621 р. приїхав його син Артур Ді, який також самостійно практикував алхімію. Мав досить успішну кар’єру придворного лікаря. Після свого повернення до Англії 1635 р., він видав алхімічний трактат «Arcana Arconorum». Сам текст був написаний ним під час перебування в Москві, але у нас немає жодних свідчень, що Артур Ді там практикував або навчав когось алхімічним знанням[12]. Якщо говорити про інших іноземних вчених, які проживали в Московії XVI-XVII ст., то у нас є зауваження хорватського місіонера і мандрівника XVII ст. Юрія Крижанича, який в 1660 р. прибув до Москви. Він писав наступне: «Деякі люди тут практикують демонічні мистецтва: астрологію, алхімію, магію та кабалу»[13]. Також після активної діяльності Парацельса та його візитів до різних європейських країн, популярність алхімії та ятрохімії зростає. У своїх щоденниках вчений стверджував, що серед його учнів були «поляки» і «русини». Роки перебування Парацельса у Великому Князівстві Литовському, однак, залишаються досить умовними, оскільки нам достеменно не відомо, коли саме він проживав у м. Вільно. До 1520 р. швейцарський медик точно був на службі військовим лікарем у данській армії, що воювала проти шведів, в 1525 р. уже перебував в Італії, а у період між 1520 і 1525 рр. він відвідав Литву, Польщу, Пруссію, Угорщину, Валахію, Хорватію[14]. В той час кількість лікарів і алхіміків, які шукали заробітку та щастя значно збільшилася. Багато з них прямували до Східної Європи, а саме до Польського королівства і Литовського князівства, на Балкани і у Московію. Звісно, більшість з них були шарлатанами і нічого, окрім своєї смерті, вони там не знайшли.

Окремої уваги заслуговує сюжет із медичної практики Андреаса Енґельгардта. Про його життя, медичну практику та астрологічні прогнози відомо досить багато[15]. У контексті нашого дослідження доречно буде згадати лише один медичний рецепт, що залишив по собі цей вчений. Його було написано у вигляді листа, що датується 1657 р. Головним інгредієнтом було названо ріг єдинорога. Вперше на зв’язок із алхімічним джерелом цього рецепту звернула увагу дослідниця Крістін Гріфін. Зокрема, вона припустила, що Андреас Енгельхардт міг запозичити спосіб перевірки істинності рогу єдинорога з праці німецького монаха-алхіміка Василія Валентина «Triumph-Wagen Antimonii» (XV ст.)[16]. Як було зазначено нами вище, цей медичний рецепт був дуже популярним в середовищі Slavia Orthodoxa.

«Диштилятор» під час роботи в лабораторії з аптекарського приказу. Рукопис XVII ст.[17]

Безперечно, інформація, що знаходилася в основі герметичної філософії, а саме про світобудову, уявлення про чотири стихії, тілесні рідини, вміння плавити метали та уявлення про мікрокосм та макрокосм, у певній мірі були відомі православним слов’янам. Основними джерелами для них слугували перекладні тексти з давньогрецької мови на церковнослов’янську. Ці твори вперше перекладалися переважно в Болгарії, а потім поширювалися всією територією культурного середовища Slavia Orthodoxa. Наприклад, таким першоджерелом є праця Іоанна (екзарх Болгарський): «Шестиднев». Цей текст є частковим викладом ідей Василя Великого та перекладом фрагментів «Джерела знань» Іоанна Дамаскіна. Пізніше список таких текстів зростає.

Вільям Райян вказує на те, що в православних слов’ян були досить великі знання про магічні властивості дорогоцінного каміння[18]. Він наводить ряд текстів, де частково присутня інформація про сакральні або символічні властивості, якими наділене дорогоцінне каміння. Однак учений вказує на те, що алхімія у будь-якому із своїх виявів – містичних чи герметичних концепціях або в уявленнях про філософський камінь і його трансмутацію – залишається недоступною для православних слов’ян аж до XV-XVI ст. Саме тоді був уперше здійснений переклад тексту, в якому містилася подібна інформація. Він відомий під назвою «Secretum Secretorum».

Напевно, це був перший твір у православному слов’янському середовищі, який дійсно містив оригінальну інформацію алхімічного змісту. Однак варто зазначити, що не всі переклади цього манускрипту мали алхімічні фрагменти. Слов’янський текст дуже зіпсований і ледве зрозумілий в деяких важливих для нас місцях. Незважаючи на лексичні труднощі, текст «Secretum Secretorum» з позиції дослідження історії ідей важливий з багатьох причин. Достеменно відомо, що деякі редакції цього манускрипту містять в собі перші згадки про алхімічні рецепти в культурному середовищі Slavia Orthodoxa. Також у ньому міститься цінна інформація про виготовлення талісманів і медикаментів для фармацевтичної справи. Окрім цього, перекладачі зберегли оригінальні назви багатьох філософських термінів, тим самим збагативши наукову лексику для читачів, що ним користувалися.

Вільям Райян подає короткий розділ слов’янської редакції «Secretum Secretorum» у власному перекладі. У ньому йдеться про виготовлення золота: «Найнеобхідніша мудрість – знати [як робити] срібло і золото. Знати [як робити] їх воістину неможливо, однак, через те неможливо рівнятися до Бога справами своїми, але ці метали, коли робиш їх достойно, то будуть вони хорошими. Візьми частинку золотника[19] і поклади його в оцет, доки той не побіліє. Після того візьми ртуть та срібло і також поклади у оцет, змішай це все і підігрівай на вогні, доки все не побіліє. Потім розплавлений метал змішай із яєчною олією і оцтом. Якщо він вийде білий та чистий, тоді все минуло добре. Якщо ні, тоді постав все знову на вогонь. Підготуй ще одну речовину. Поклади туди одну сьому частину Марса[20] і половину Місяця[21]. Роби це дуже швидко і не забувай все помішувати. Після того нагодуй Сокола[22], доки він не стане зеленим. Потім додай туди гелесну[23], або ярі[24], або воску змішаного з яєчною олією. Змішай це все із другою частиною Місяця, а потім додай його до першого сплаву. Після цього все має бути добре»[25].

Використання символу «Сокола» для позначення ртуті вказує на те, що текст має арабське походження, про що також згадує Вільям Райян[26]. Він пише, що в цей уривок, у деяких рукописах було додано пасаж про отруту аконіт та інструкція створення магічного перстня з вигравіруваним талісманом. У свою чергу цей талісман був схожий на інший, споріднений із сузір’ям Діви «Liber imaginum» Гермеса Трисмегіта. Зокрема, зображення такого талісману і опис його виготовлення можна знайти в арабській магічній книзі «Picatrix»[27]. Це також підтверджує нашу думку про арабське походження алхімічного фрагменту в слов’янській версії «Secretum Secretorum». Однак перекладачі додали досить багато оригінальних моментів, що робить цей текст дійсно унікальним у свій синкретичності культурних впливів.

Не всі шукачі пригод у країнах, де проживали православні слов’яни мали західноєвропейське походження. Незважаючи на те, що слов’янський переклад «Secretum Secretorum» мав досить складну лексику, його могли використовувати православні слов’яни для своїх роздумів та трансформації нових знань у більш якісну практику. Про це може свідчити текст, розміщений у Піскарьовському літописі, який містить інформацію про двох алхіміків, котрі прибули з Великого Князівства Литовського до Московського царства у м. Твер. Швидше за все вони були українцями або білорусами, розмовна мова яких мала лише незначні відмінності від мови місцевих жителів. Вільям Райян дотримується такої ж думки[28]. Як стверджував Миколай Фігуровский, саме в XVI ст. в придворних колах виник інтерес до алхімії, про що свідчить одна літописна згадка: «1596 року в місті Твер з’явився якийсь чоловік, який «перепускав» золоту та срібну руду. Про нього повідомили царю і великому князю всієї Росії Федору Івановичу. І послали за ним і привезли його в Москву. Тут він почав плавити метали. Один раз у нього вийшло добре, як справжнє золото. Але якимось промислом божим йому не далася така мудрість. Цар, підозрюючи його в злодіянні, поклав на нього опалу і велів катувати його без милосердя разом з його учнем. І [цей чоловік] говорив боярам: «Якась це кара Божа: стараюсь, як і раніше, але не виходить. Застосовую ті ж самі зілля і хімікати, ллю ті ж горілки [кислоти], але поділу не відбувається». І в таких муках [тортурах] померли обоє, отруївшись ртуттю»[29].

У цьому фрагменті йдеться про двох шарлатанів, які говорили східнослов’янською мовою та стверджували, що можуть перетворювати свинець у срібло і золото. Цар Федір І Іванович запросив алхіміків до свого двору в Москві для демонстрації їхнього вміння. Під час повторного експерименту вони зазнали невдачі, за що були засуджені та замучені до смерті вливанням ртуті через горло. Однак на цьому інформація про алхіміків на теренах культурного простору Slavia Orthodoxa не вичерпується.

Поширення на теренах України алхімічного знання можна прослідкувати за допомогою інвентарів бібліотек польських та українських магнатів. Наприклад, у родовому маєтку Вишневецьких у Вишнівці Михайло Серватій заклав бібліотеку[30]. У фондах бібліотеки були книги алхімічного змісту, наприклад, «Doctrina verae alchemiae» (Базель, 1561) та «Lexicon alchemiae» (1612)[31]. Також в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського зберігається алхімічний рукопис – переклад давньо італійською мовою книги Альберта Великого «Малий алхімічний звід»[32], який надійшов із Кременецького ліцею після його ліквідації. Загалом, враховуючи обширну географію України, можна вважати, що певна інформація про алхімію серед магнатів була поширеною, хоч і у досить фрагментарному характері. Також варто відзначити, що феномен алхімії не варто звужувати лише до теоретичного сегменту. Вона була тісно пов’язана практичною діяльністю фармацевтів і вчених, котрі досліджували властивості природних речовин для повсякденного вжитку, наприклад парфумів, будівельних матеріалів, кулінарії тощо.

Автор: Віталій Щепанський


[1] М. Бевз, Алхімічний експеримент у межах резиденційно-сакрального комплексу Данила Романовича на Високій Гірці в Холмі [online], https://zbruc.eu/node/64723 [доступ: 18.11.2018]

[2] Ю. Л. Щапова, Элементы знаний по химии неорганических соединений в Древней Руси, [у:] Естесвеннонаучные знания в Древней Руси, Москва 1980, с. 15-22.

[3] Е.Э. Гранстрем, О происхождении глаголической азбуки, [у:] Труды отдела древнерусской литературы, Москва 1955, №11, с. 300–317.

[4] Ryan W. F. Alchemy and the Virtues of Stones in Muscovy, р. 150

[5] M. Maier, Symbola aureae mensae duodecim nationum, Francofurti 1617, р. 1

[6] Ibidem. р. 553

[7] Початок втрачений.

[8] Апокрифи і легенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко, [у:] Т ІІ. Апокрифи новозавітні. А. Апокрифічні Євангелія: Репринт видання 1899 року, Львів 2006, с. 1-2.

[9] В. В. Титов, Ложные и отреченные книги славянской и русской старины: Тексты – первоисточники ХVVIII вв. с примечаниями, комментариями и частичным переводом, Москва 1999, с. 103

[10] Ibidem.

[11] В. Щепанський, Гермес Трисмегіст у культурно-релігійному просторі Slavia Orthodoxa: письмова традиція, [у:] Схід 2016, № 2, с. 100-104.

[12] K. M. Rodygin, On the eastern frontier of the western alchemy, р. 113–114.; N. A. Figurovski, The Alchemist and Physician Arthur Dee, р. 427-442.

[13] Ю. Крижанич, Политика, Москва 1965, с. 521

[14] В.П. Грицкевич, Место Белоруссии и Литвы в распространении естественнонаучних знаний в XVI в., [у:] Культурные связи народов Восточной Европы в XVI в., Москва 1976, с. 243

[15] А. П. Богданов, Прогностичесие письма доктора Андреаса Энгельгардта царю Алексею Михайловичу, [у:] Естественно-научные представления Древней Руси, [ред:] А. П. Богданов, Р. А. Симонов, Москва 1988, с. 151–204.

[16] К. Грифин, Рог единорога: медицина и тайные средства при Московском дворе, [у:] ГИИМ: Доклады по истории XVIII века, DHI Moskau 2010, Nr. 8.

[17] Н. А. Богоявленский, Древнерусское врачевание в XI-XVIII вв. Источники для изучения русской медицины, Москва1960, с. 81.

[18] W. F. Ryan, Alchemy and the Virtues of Stones in Muscovy, р. 150

[19] Ймовірно йдеться про золоту монету.

[20] Залізо.

[21] Срібло.

[22] В оригіналі «кречет» тобто сокіл. В арабській алхімії метафора ртуті.

[23] Сірка.

[24] Свинець.

[25] W. F. Rayan, Alchemy, Magic, Poisons and the Virtues of Stones in the Old Russian Secretum Secretorum, [in:] Ambix №37, 1990, p. 46-54.

[26] Ibidem. р. 52

[27] Ryan W. F. Alchemy and the Virtues of Stones in Muscovy, р. 152

[28] В. Ф. Райян, Баня в полночь, Москва 2006, с. 521

[29] N. A. Figurovski, The Alchemist and Physician Arthur Dee, р. 431

[30] J. Sołtykowicz, O stanie Akademii Krakowskiej i o publicznych, mianowicie uczonych pracach akademikow, Kraków 1810.

[31] А. Климчук, Бібліотека Вишневецького замку: історія та доля, [online], http://istvolyn.info/index2. php?option=com_content&task=view&id=1524&pop=1&page=0 [доступ: 18.11.2018].

[32] Інститут Рукопису. Фонд І, №5801

поділитись