Стратегія непрямих дій Б. Г. Ліддела Гарта: вчення «алхіміка війни» з Туманного Альбіону

Війна супроводжує людство протягом всієї його історії. Мистецтво вигравати війну вдосконалювалось тисячоліттями. При цьому, свою значимість зберігають вчення, створені тисячі років тому. Це, зокрема, стосується спадку китайського мислителя Сунь Цзи. Одне з негативних явищ, яке ми спостерігаємо сьогодні – надмірно розширене, некритичне вживання терміну «стратегія» та похідних від нього. Можна припустити, що це робиться з метою надати додаткову значимість тим явищам, які стратегії можуть і не потребувати. Але як би там не було, війна з Росією вимагає від нас навчитись у війнах перемагати, а саме в цьому полягає призначення стратегії. Однак, це вміння не з’являється не звідки: йому треба вчитись у найвидатніших воєнних мислителів.

В буремному ХХ столітті значний внесок в розвиток мистецтва воєнної стратегії зробив британець сер Безіл Генрі Ліддел Гарт. Ветеран Першої світової війни, воєнний кореспондент, військовий редактор Британської енциклопедії, радник при Воєнному міністерстві – дослідивши досвід ведення воєн протягом історії Заходу, він розробив доктрину стратегії непрямих дій. Він виступав з критичними зауваженнями щодо ядерної зброї: на думку сера Б. Г. Ліддела Гарта, вона не стала панацеєю від воєн і гарантією вічного миру. Після Другої світової війни не відбулось занепаду у зв’язку з непотрібністю стратегії через появу зброї масового ураження: навпаки, стратегія непрямих дій і велика стратегія ще більшою мірою актуалізувались, позаяк прямі дії матимуть згубні наслідки.
Для посилення воєнної могутності України вчення Ліддела Гарта має бути вивчене, засвоєне та критично проаналізоване, зокрема з позицій правого світогляду. Друга причина значимості цього дослідження полягає у тому, що існує нагальна потреба заповнювати інформаційний  те інтелектуальний простір України вартісними працями найкращих воєнних теоретиків і практиків.
В основі вчення Б.Г. Лідддела Гарта лежить важливий гносеологічний засновок: існує прямий і непрямий досвід. Перший є особистим життєвим, другий – досвід інших, який можна вивчити. Як зазначає мислитель, непрямий досвід є важливим для воєнної сфери, тому що, незважаючи на постійні і повсюдні війни, у більшості військових немає можливості отримувати безпосередній досвід бойових дій протягом всього життя, або переважної його частини. Це проявляється, зокрема, в сучасному світі регулярних армій, які в багатьох країнах можуть роками, а то й десятиліттями не брати участі у війнах. Тут слід прокоментувати, що виникає питання: чи є це поясненням воєнного теоретика того, як він розробив свою доктрину; або ж виправдання того, що вона ґрунтується на історичних дослідженнях.
З назви статті може виникнути припущення про те, що існують чітко розділені стратегія прямих дій і стратегія непрямих дій. Насправді, такої дихотомії не існує. Б.Г. Ліддел Гарт прямо неодноразово вказує на те, що ті чи інші дії за різних обставин можуть розглядатись як прямі або непрямі, або міняти свій характер. Наприклад, пасивна оборона в силу менших затрат ресурсів є менш прямою дією, у порівнянні з прямим та відкритим наступом на підготовлені позиції. Або непрямий за задумом маневр, спрямований проти слабкої позиції супротивника, якщо той встигає розгорнути свій фронт, стає актом прямої дії.   
Формулюючи теоретичні засади вчення про стратегію, Б. Г. Ліддел Гарт вступає в полеміку з К. фон Клаузевіцем: на його думку, німецький мислитель, визначаючи стратегію як «використання бою для цілей війни», необґрунтовано звужує її зміст до бою. В подальшому, за словами Ліддела Гарта це призвело до того, що послідовники Клаузевіца підмінили цілі засобами, і стали прагнути саме бою: так, ніби він був самоціллю. Другий недолік визначення Клаузевіца полягає у тому, що при такому підході стратегія захоплює сферу великої стратегії або воєнної політики. Взагалі, необхідно зазначити, що Б. Г. Ліддел Гарт приділив значну увагу критиці К. фон Клаузевіца: це стосується як філософських засад вчення останнього, так і наслідків його впливу. Залишаючи це питання для окремого дослідження, зазначимо, що відмінності між доктринам двох великих воєнних мислителів обумовлені, в тому числі, приналежністю до різних інтелектуальних традицій з різними світоглядними засадами: англосаксонської та германської.
Безіл Генрі Ліддел Гарт визначає стратегію як «мистецтво розподілу та застосування воєнних ресурсів для здійснення цілей політики». Формуючи уявлення про стратегію, автор значну (хоча на наш погляд і недостатню) увагу приділив відмежуванню її від великої стратегії. На його думку, роль великої стратегії або воєнної політики полягає в тому, щоб спрямувати ресурси держави або групи держав на досягнення політичної цілі війни – цілі, яка визначається великою політикою або державною політикою. Тобто, ми бачимо, що Ліддел Гарт формує своє вчення навколо уявлення про різні рівні діяльності держави. Такий підхід дозволяє систематизувати уявлення, але, враховуючи утилітарно-ліберальний світогляд автора, до нього варто ставитись критично, особливо до верхніх рівнів запропонованої системи. На практиці цей поділ означає, що стратегія стосується питань війни, а велика стратегія – повоєнного миру. Аналізуючи «нижні» рівні цієї схеми, автор приділяє увагу також розмежуванню стратегії і тактики, намагаючись виокремити глибинні, засадничі засади такого поділу. Так, наприклад, Б.Г. Ліддел Гарт вказує, що не є задачею стратегії подолання спротиву, як фактора прояву людської волі: це здійснюється на тактичному рівні.   
Стратегія прагне досягнути своїх цілей, а саме зменшення спротиву ворога шляхом застосування таких елементів як рух і раптовість. На практиці, як показує Б. Г. Ліддел Гарт, це здійснюється наступним чином. По-перше, на думку автора, набагато важливішим є маневр: саме мистецтво маневрувати війська дозволяє створити найбільш вигідну стратегічну ситуацію і досягнути поставлених цілей або з меншими втратами, або в умовах кількісної переваги ворога. Одним з неперевершених майстрів маневру був Ганнібал. В 218 році до н.е. військо Карфагена під його командуванням здійснило майже неможливий похід через Альпи: цей маневр та наступні непрямі дії дозволили розгромити війська римлян у битві при Тразименському озері в 217 році до н. е. Перевагою Ганнібала було те, що він не мав страху перед невідомим: карфагенський полководець ладен був вести своє військо через нерозвідані землі та непрохідні болота, щоб створити вигідну стратегічну ситуацію – тобто виконати головну задачу стратега. Що ж до такого елементу як раптовість, то він пов’язаний із психологією війни і вміння впливати не супротивника в цій площині. У разі успішності такого впливу, він матиме наслідки і на фізичному рівні. Вдалу реалізацію цього інструменту можна розглянути на прикладі досвіду американського генерала часів Громадянської війни в США Вільяма Шермана. Він, до речі, також був видатним майстром маневру військами і вирішив під час війни деякі важливі проблеми мобільності військ, пов’язані із поширенням залізних доріг. Застосовуючи названий Лідделом Гартом інструмент раптовості, генерал Шерман діяв наступним чином: він виводив свої війська на таку позицію, з якою можна з приблизно однаковою вірогідністю успіху атакувати декілька об’єктів. Через це ворог, не знаючи, який об’єкт атакуватимуть, вимушений був розпорошувати свої сили для захисту декількох. Ще такий підхід Б. Г. Ліддел Гарт називає «принципом дилеми».
Дуже важливий момент доктрини Ліддела Гарта, який він неодноразово підкреслює – стратегія не має на меті знищення супротивника, на цьому рівні важливішим є порушити стійкість ворога. Це можна зробити декількома способами:
1) порушення диспозиції супротивника;
2) розчленування сил;
3) створення небезпеки для системи постачання;
4) створення загрози комунікаціям, призначеним для відступу.
Тут, до речі, варто повернутись до поглядів Ліддела Гарта на співвідношення тактики і стратегії. Він стверджує, що в ситуації, коли супротивник не знаходиться у великій залежності від комунікацій, можливості стратегії стають обмеженими, і більшого значення набуває тактичний результат бою. Цей аспект наочно демонструється стратегією вже згаданого генерала Шермана, який воював на боці Півночі. Справа у тому, що він вирішив одну із досить складних і неочевидних проблем, яку породило розповсюдження залізних доріг. Справа у тому, що їх поява вплинула на мобільність військ дуже неоднозначно. З одного боку, за її наявності по ній можна перекинути велику кількість військ на велику відстань за порівняно невеликий проміжок часу (особливо у порівнянні з актуальним в часи Громадянської війни в США кінним транспортом). Але з іншого боку, відправивши війська у віддалений район, командування ризикує залишити їх без припасів; позаяк єдиною «ниткою», що зв’язує війська з тилом, є ця залізна дорога. По цій комунікації можна порівняно легко завдати дієвого удару, а отже згадані вище війська є стратегічно вразливими. Так от, генерал Шерман виявив цю проблему і значною мірою знизив залежність своїх військ від залізних доріг. Він відмовився від постачання припасів цим шляхом, натомість перевозив їх разом з військами, зменшивши їх до мінімуму. Десь за три чверті століття до цього проблему стратегічної вразливості комунікацій вирішив Наполеон. Французький полководець серед інших своїх революційних реформ війська запровадив також принцип, згідно з яким війська утримували себе за рахунок ресурсів тієї місцевості, в яку вони були направлені. Це, за словами Б.Г. Ліддела Гарта, дозволяло позбавитись логістики, комунікації для якої, як ми вже зазначали, є стратегічно вразливими. Автор вважай цей підхід Наполеона таким, що надає перевагу. Тут однак, виникає питання, на яке Ліддел Гарт не дає відповіді: чи не призведе реалізація такого підходу до погіршення відносин з населенням цієї місцевості (це, до речі, один з тих моментів праці «Стратегія непрямих дій», в якому вбачається недостатня увага питанням великої стратегії та «великої політики»). На прикладі досвіду генерала Шермана можна побачити зв’язок між  тактичним і стратегічним рівнями: превентивне рішення можливої проблеми з комунікаціями збільшує здатність війська до маневру, а свобода маневру дозволяє створити якнайвигіднішу стратегічну обстановку і провести бій на найвигідніших для себе умовах.
Б. Г. Ліддел Гарт зводить всі принципи війни до одного основного – «зосередження сили проти слабкості». Цей принцип полягає у тому, що у війні війська застосовуються в наступній послідовності: 1) розосередження своїх сил; 2) розосередження сил ворога; 3) зосередження своїх сил. Тут принагідно згадати ще одну революційну реформу Наполеона. Він запровадив дивізійну структуру війська: це означає, що армія рухалась до поля бою роз’єднаними автономними підрозділами. Бій, однак, вівся вже з’єднаними силами. Тобто Наполеон застосовував принцип розосередження своїх сил на стратегічному рівні. Як зазначає Б. Г. Ліддел Гарт, протягом ХІХ століття відбувалося своєрідне зміщення реалізації цього принципу на тактичний рівень: поступове підвищення мобільності військ дозволяло їм відокремлено та розосереджено діяти в бою. Наведений вище принцип війни «зосередження сили проти слабкості» наочно демонструє, в чому на практиці полягає суть стратегії непрямих дій: для досягнення найбільшого результату: удар по супротивнику необхідно наносити в найслабшому найменш підготовленому і найбільш неочікуваному місці. Наприклад, не варто атакувати добре підготовлені позиції , зайняті найкраще підготовленими, оснащеними, мотивованими та досвідченими загонами: краще завдати удару по тиловим, забезпечувальним, другорядним підрозділам.
Також Б. Г. Ліддел Гарт формулює вимоги, яким повинні відповідати з’єднання війська та їх дії, щоб якнайефективніше досягти поставленої цілі методами непрямої дії. По-перше, окремі частини завжди повинні бути спроможні надати одна одній підтримку. Це має значення не тільки на фізичному, але також на психологічному рівні. По-друге, угрупування повинні бути спроможні в найкоротший строк об’єднатись в необхідному місці. Мова іде про вже згадане зосередження своїх сил як третю складову застосування військ. Для відволікаючих дій на допоміжних напрямках виділяється лише мінімальна необхідна кількість військ. Цьому питанню – розподілу сил між основним і допоміжними напрямками – Б. Г. Ліддел Гарт також приділяв увагу, тому що це, як буде показано далі, безпосередньо пов’язано із принципами стратегії непрямих дій. Він, зокрема, вказував на наступну закономірність: чим більша кількість сил задіяна у відволікаючих маневрах, тим більше шансів на успіх в основного сконцентрованого угрупування на напрямку основного удару; перевага у силах на основному напрямку не матиме належного результату, якщо супротивник встигне своєчасно перекинути на цей напрямок додаткові сили. Тут ми маємо дві вимоги, яких повинен дотримуватись полководець: з одного боку мінімізувати використані сили, а з іншого – використати їх методом непрямих дій так, щоб послабити стратегічну стійкість супротивника на основному напрямку.
Коли говорилося про мінімізацію сил для відволікаючих маневрів, мова йшла про принцип економії сил: як зазначає британський мислитель, часто причиною поразки є не розгром військ, але виснаження держави. Це стосується і перемоги: якщо вона досягнута шляхом крайнього виснаження сил, то держава не зможе скористатись її перевагами. А основний критерій перемоги за Лідделом Гартом такий: отримати після війни мир, кращий ніж довоєнний, принаймні для себе.
Аналізуючи закономірності зосередження та розосередження сил, Ліддел Гарт виокремлює найбільш ефективні способи ведення наступальних дій: наступ розосередженими силами на один об’єкт; 2) наступ розосередженими силами послідовно на декілька об’єктів; 3) наступ розосередженими силами одночасно на декілька об’єктів. Сукупній ефекти від окремих успіхів на декількох напрямках, або навіть тільки від загрози декільком об’єктам може бути більш дієвим, ніж ефект від одного успіху на одному конкретному напрямку. Прикладом дієвого створення загрози декільком об’єктам є стратегія вже згаданого генерала Шермана.
Належну послідовність стратегічних дій Б. Г. Ліддел Гарт також пов’язував із питанням зв’язку тактики і стратегії. Він сформулював наступну найбільш прийнятну послідовність дій: 1) порушення стійкості супротивника; 2) нанесення удару; 3) розвиток успіху. Ця, здавалося б, очевидна схема дуже важлива для засвоєння: за словами британського мислителя, неправильно витлумачивши ще незавершені ідеї фон Клаузевіца, західні полководці почали шукати бою, а не стратегічної переваги; ціль була підмінена засобом. Саме це автор називає однією з причин того, що подальші війни в Європі була масштабними, кривавими і при цьому часто навіть переможці не отримували бажаних результатів.
Не оминув Б. Г. Ліддел Гарт своєю увагою значення технічного розвитку і нових технологій для війни. Він вказує на те, що нові технології розширюють спроможності застосовувати стратегію непрямих дій. В якості яскравого прикладу автор наводить появу танків та бойової авіації. За результатами аналізу бойових дій під час Першої світової війни він доходить висновку, що повітряні сили здатні досягати прямих цілей непрямим шляхом, уникаючи зіткнення із супротивником. Мова іде про те, що в умовах майже відсутньої протиповітряної оборони авіація порівняно невразлива. Це спостереження важливе для розуміння сутності стратегії непрямих дій: по-перше, воно вказує на те, що поділ на прямі і непрямі дії є відносним; по-друге, в діяльності авіації під час Першої світової війни вбачається  реалізація ще одного з ключових принципів доктрини Ліддела Гарта: слід пересуватись в тому просторі, який супротивник не контролює. В свою чергу, бронетанкові війська дали змогу розгромити сили супротивника без ведення великих битв.
Важливо відмітити, що погляди британського воєнного мислителя не носили догматичного характеру: вони з плином часу змінювались: так, зокрема змінювалось його ставлення до застосування стратегічної авіації проти промислових цивільних об’єктів. Якщо на перших етапах своєї інтелектуальної діяльності Б. Г. Ліддел Гарт розглядав як ефективний метод досягнення цілей у війні, то в подальшому він відмовився від цієї ідеї, вважаючи, що позитивний ефект від стратегічних бомбардувань під час вже Другої світової війни є досить неочевидним. До речі, автор також висуває припущення, що такі дії повітряних сил слід відносити не до сфери стратегії, але до великої стратегії.
Аналізуючи досвід Першої і Другої світових воєн, Б.Г. Ліддел Гарт робить деякі важливі прогнози у сфері співвідношення і взаємодії тактики і стратегії. На його думку, підвищення мобільності не землі і в повітрі призвело до підвищення значення стратегії у порівнянні із тактикою. Успішні військові командири майбутніх воєн будуть вигравати не стільки боєм, скільки рухом. Бій не буде мати старої, традиційної форми. Він стане більшою мірою схожим на природне завершення стратегічного маневру.
Отже, сер Безіл Генрі Ліддел Гарт на основі вивчення воєнного досвіду Заходу розробив доктрину стратегії непрямих дій. Її основоположні інструменти – рух і раптовість. Це означає, що в сучасних війнах перевагу слід віддавати не стільки бою, скільки маневру. Метою стратега повинен бути не бій як самоціль, але порушення стратегічної стійкості супротивника, зокрема у психологічній сфері. Відкриття і вивчення здобутку Б. Г. Ліддела Гарта збагатить українську мілітарну науку і буде корисним теоретичним підґрунтям в сьогоднішніх і майбутніх війнах.                    
Автор: Кирило Латишев