У дослідженні «Ерос і магія в епоху Відродження» румунський історик релігії Іоан Куляну вважає, що праця італійського філософа Джордано Бруно «De vinculis in genere» («Про зв’язки загалом») не менш вагома, ніж трактат Макіавеллі «Державець». У цій роботі Бруно намагається проаналізувати маніпуляції магічного характеру над деякими особами та масою людей загалом, концентруючи увагу також на механізмах дистанційного контролю над людьми поза владними наказами чи примусом через ієрархічну належність. У такому звучанні його погляди перетинаються з сучасними концепціями розуміння влади Гі Дебора і Мішеля Фуко. Саме тому для нас ця праця надзвичайно цікава. Звісно, якщо зацікавлені зможуть застосувати її для аналізу сучасних політичних систем.
Джордано Бруно вживанням поняття «vinculis» наслідує ще одного неоплатоніка доби Ренесансу – М. Фічіно. Воно для нього постає одним із центральних. Це поняття має зв’язок із терміном «rete», що означає «сітка», «капкан», «пастка». «Магія» Джордано Бруно (і М. Фічіно теж) у своїй основі містить Ерос. У контексті ренесансної культури і філософії це стосується і так званої магії соціальної та політичної. Не викликає сумнівів те, що магія та еротичний потяг однакові у практичному вияві. Тобто маг, як і закоханий, обравши об’єкт уваги, створює сітку пасток навколо нього. Таким чином, Джордано Бруно вважає, що поведінка мага і закоханого принципово подібні. Для мага головне – за допомогою тієї ж сітки пасток досягнути мети, тобто через непрямі дії. Подібні узагальнення робить Іоанн Куляну після ознайомлення із працею Джордано Бруно.
Основний принцип роботи політичної магії Джордано Бруно наступний: існують індивіди чи маса людей, які несвідомо погоджуються на маніпуляцію мага, а той активно використовує сітку і пастки щоб приборкати ту ж людську свідомість. Щоб ця модель працювала необхідна одна конкретна умова – знати людські бажання. На думку Джордано Бруно подібна маніпуляція вимагає обережності, а маніпулятор повинен не прямо пропагувати, а створювати ілюзію задоволення та виконання бажань, яких прагнуть люди. Ймовірно, що еротична магія Джордано Бруно направлена на те, щоб дозволити маніпулятору контролювати ізольованих індивідів, які під таким впливом формують ізольоване суспільство. Фундаментальною основою такої можливості є Ерос у своєму загальному виді, тобто те, що ми любимо.
Вплив за допомогою магії на суспільство, під час якого грають на людських пристрастях через любов, маніпулятор здійснює через непрямий контакт (virtualem seu potentialem), тобто через візуальний контакт чи звуки, що, у принципі, є всезагальними, звісно для ренесансної людини, окультними засобами для насаджування контролю. Таким чином, маг або маніпулятор може подолати прохід через своєрідні ворота – porta et preacipuus aditus («головні ворота») і vinulum vinculorum («зв’язок зв’язків»). Під цими воротами треба розуміти людську фантазію, а під фантазією – апарат уяви, теорії про який були сформовані у добу Середньовіччя, а його фундамент закладено ще самим Арістотелем. Фантазми завжди виконували функцію певної ланки між тілом і душею, відчуттями та інтелектом. Під іменем фантазії чи внутрішнього сенсу інтелект трансформує дані п’яти відчуттів у видіння, образи, які може зрозуміти лише душа. Певні образи, що народжуються у цьому «апараті уяви», мають дуже важливе значення для вдалої маніпуляції. Душа чудово володіє мовою фантазій. Щоб її контролювати, потрібно спочатку захопити уяву.
На думку Джордано Бурно, виникає наступний ланцюжок: універсальна пневма формує структуру уяви, водночас використовуючи енергію Еросу, а той має силу створювати зв’язок між пневмою, душею і тілом. Такий принцип дозволяє керувати окремими особами, конструюючи деякі реакції від певних образів і видінь. Адже не людина управляє своєю уявою, а уява – людиною. Античні та середньовічні держави будувалися за традиційною, класичною і платонівською схемами будови. Ієрархічно структурована влада дотримується принципу «наказ – покора». Цей принцип піддали нещадній критиці через появу нових ідеалів у Новий Час: рівність, братерство, свобода індивіда. Світ мага Джордано Бурно– «Великого маніпулятора» зовсім не такий. Невідомий маг всюди має свої сіті, він втілює непряму не проголошену владу, методи контролю якої – підкорення уяви. Великий маніпулятор стежить за тим, щоб людська пристрасть не згасала, а суспільство виглядало як маса, готова на все задля єдиного блага, без яскравих особистостей. Водночас для мага суттєво утворити суспільство окремих егоїстів або таких груп. Тоді немає покірної ієрархії без пристрасті, але наявна мережа, яку можна контролювати. Для членів подібного суспільства надважливим стає егоїзм, особисте благо, насолода чуттєвими образами і повна байдужість.
Вищим критерієм влади, щодо впливу на суспільство в добу Відродження, була тотальна маніпуляція через любов – силу, що робить світ прекраснішим, та й узагалі-то є єдиним способом маніпулятивної магії. Отже, головний принцип контролю на персоною – вплив на її уяву за допомогою зорових та слухових образів. Таким чином, маніпулятор пов’язує себе та інших людей у своєрідну мережу, ланки якої базуються на афектах. Так маг буквально підкорює волю людей своїй, а сам розташований у центрі павутини, хоча на вигляд тільки як незалежний спостерігач. Подібна схема мусить діяти ще за одного істотного нюансу: маг повинен бути індиферентним щодо світу, тобто його не повинні вражати якісь чинники зовнішнього середовища, особливо любов чи абстрактні поняття добра і зла.
На думку Бруно, для людини епохи Ренесансу видіння мають більше значення, ніж реальний світ. Цю ідею підтверджує думка переваги душі над тілом. Доволі несподівано, що таких же результатів незалежно від Джордано Бруно добилася школа «соціології уяви» Жільбера Дюрана, французького соціолога ХХ ст. і постмодерних мислителів Гі Дебора і Мішеля Фуко. Ідеї Суспільства спектаклю, паноптикону, «соціології уяви» вплинули на формування сучасних політичних теорії та технологій у ХХІ ст. Це визнається беззаперечно більшістю політологів та політичних ідеологів. Однак, на жаль, майже ніхто не помітив, що коріння подібних теорій знаходиться глибоко у європейській історії філософії.
Автор: Віталій Щепанський
