The moon lay hidden beneath a cloud: музичний компендіум європейськості

Музичний універсум приховує особливі феномени, до яких застосування звичних дефініцій, котрі були б прийнятними у безлічі інших випадків, видається абсолютно недоцільним, адже, як тільки предмету розгляду буде дозволено самостійно і вільно через серії образів та настроїв розкривати власні глибинні сенси, прагнення категоризувати все і вся явить свою неспроможність наблизити до розгадки таємниці. Людині комфортніше існувати в обжитому світі, де усе оточуюче названо та впорядковано, однак, існує музика, що потребує особливого роду ставлення як до чогось невідомого та навіть небезпечного. Саме такою є творчість австрійського дуету The moon lay hidden beneath a cloud.

Учасники проекту – Альбін Юліус та Ельзбет – протягом недовгого (1993-1999 рр.), але насиченого та багатого на релізи існування колективу слідували своєрідному мінімалістичному кредо – коли текст та музика поєднуються воєдино, вони стають самодостатніми, все ж інше лишається зайвим. Під таке «зайве» у випадку колективу підпали навіть назви пісень. Так, дивовижно, але жодна пісня з усіх виданих альбомів не удостоїлась заголовку, усі вони лишились безіменними. Самі музиканти стверджували, що не хотіли відбирати можливість самостійного осягнення їх творчості у слухачів, адже у назві лірика та музика редукуються до єдиної фрази чи навіть слова. У даний спосіб найменування стає і першою опорою для аудиторії при зануренні в кожну окрему композицію та водночас накидає певні обмеження. Музиканти ж прагнули, аби слухачі підходили до прослуховування їх творчості подібно до tabula rasa, на якій самій музиці було б дозволено лишити свій відбиток.

Приставши до позицій учасників The moon lay hidden beneath a cloud, подібну політику відмови від називання можна було б перенести й на жанрову приналежність цього нетривіального музичного проекту. Звісно, можна віднести творчість австрійців до ряду напрямків – дарк ембіенту, неофолку, мартіал індастріалу. Альбін Юліус також відомий як засновник іншого, не менш відомого та значущого колективу, чия музика вважається одним із еталонів неофолку – Der Blutharsch. Однак, коли The moon lay hidden beneath a cloud використовують елементи, дійсно характерні для вищезгаданих стилів, у підсумку виходить абсолютно особливий продукт, схожість із яким у інших випадках віднайти надзвичайно складно. Музика колективу повністю виконує задум авторів та заволікає тих, хто наважився ступити на її територію, у свій світ, в якому, складається враження, всі речі закружляли у відьомському шабашу, чи якраз розгортаються апокаліптичні картини григоріанської Dies Irae, й душі у трепоті готуються стікатись до престолу Судії.

Втім, повністю позбавитись візуальної та текстової складової неможливо навіть для музикантів, чий ентузіазм спирався на таку особливу концепцію творчості, тож деяким іменам було дозволено існувати у житті колективу. Так нам відомі назви альбомів та власне сама назва проекту. Причини падіння вибору на таку словесну формулу Ельзбет спробувала пояснити у книзі «The moon lay hidden beneath a cloud. The book of lyrics», що була видана нею вже після розпаду колективу, дана праця містить фактично всі тексти пісень та розлогі коментарі самої вокалістки:

Видіння місяця, котрий ховається за хмарами, може творити справжні дива із деякими людьми, вони стають сильнішими, дивлячись на нього, а їх дух прокидається. Інших же воно може лякати чи змушувати тремтіти. Так дане явище здатне розбурхати різноманітні почуття, зважаючи на характер особистості та її настрій. Такі ж операції з душею слухача проводить і музика, тож наша назва «The moon lay hidden beneath a cloud» може розглядатися в якості складнішого пояснення нашої музичної складової, будучи наділеною алегоричним значенням: місяць та хмари спільно відсилають до глибини змісту, втім, я не стану відбирати у людей можливість пофантазувати.

Ця книга, написана Ельзбет, є неоціненним джерелом інформації для тих, хто прагне змістовніше осягнути природу особливого феномену The moon lay hidden beneath a cloud. Видатну цінність представляють тексти пісень. Складається стійке враження, що лірика колективу є результатом кропіткої праці та глибокого занурення як мінімум в одну епоху – європейське середньовіччя. Можна сказати, що довкола даного історичного періоду у повноті його культурних та ментальних форм обертається найбільш вагома частина дітища Ельзбет та Альбіна Юліуса. Їм вдається балансувати на грані автентичності, залучаючи до записів середньовічні музичні інструменти, при цьому не скочуючись у звичайне сучасне виконання фолк музики, так само ясно демонструючи й свою модерність. Музиканти широко використовують аудіо нарізки з кінематографічних стрічок, що додає звучанню атмосферності, так апокаліптичні настрої на одному з альбомів підсилюються фрагментом фільму Інгмара Бергмана «Сьома печатка» – чутні співи та свист флагелантських батогів, так у розпачі люди намагаються рятувати свої душі посеред моровиці «чорної смерті».

Необхідно додати декілька слів про лірику. Десятки пісень The moon lay hidden beneath a cloud можна умовно поділити на дві групи: перша – це авторські твори Ельзбет, котрі вона писала чи у вільному творчому пориві, чи перебуваючи під враженням від окремих історичних фактів, котрі відкривалися їй у ході занурення у світ минувшини; друга ж група – тексти авторства безлічі середньовічних та ренесансних поетів, серед яких трапляються й анонімні твори. У той час як авторська лірика написана англійською мовою, елементи другої групи демонструють широкий мовний спектр – тут присутні середньоанглійська, старофранцузька, латина, середньоверхньонімецька мови, а на одній із пісень альбому «Smell of blood but victory» на українського читача чатує навіть відоме фольклорне «Розпрягайте, хлопці, коней..».

Описати усю використану колективом поезію справа надзвичайно масштабна та трудомістка, тут анонімному твору про життя, побут та потреби англійського пілігрима ХІІІ століття вдається співіснувати із віршами одного з перших поетів відродження у Британії Генріха Говарда, Джеффрі Чосера та Уільяма Ленгленда, флагелантськими гімнами, та із авторськими творами Ельзбет, присвяченими Яну Гусу, великим північноєвропейським воїнам норманам та Алістеру Кроулі. Знаходиться місце й для міфічного острова Туле та звернень до тематики бурхливого ХХ століття. Однак, попри надзвичайні часові відстані між обраними авторами чи тематикою творів, саме середньовічному елементу приділяється найбільше уваги: Столітній війні, королю Ричарду Левовому Серцю – таким та багатьом іншим історіям давнини судилося найміцніше прикувати увагу музикантів. Свою надзвичайну зацікавленість у природі цієї епохи Ельзбет так розкриває у книзі:

Наш інтерес був здебільшого спрямований на повсякденне життя простих людей, тих, про кого не дізнаєшся у школі, однак, їх життя почасти були навіть більш захоплюючими та цікавими для дослідження за життя знаменитих персоналій. Під час написання лірики, спираючись на спеціалізовану літературу, я намагалась якомога точніше уявляти, яким було сприйняття людей тих часів, що є достатньо складним заняттям для дитини кінця ХХ століття – адже хто може уявити голоси диких звірів у ночах тих часів, та навіть гірше – той страх, які вони пробуджували у селянських душах?

У розумінні Ельзбет Середні віки були періодом невпинного руху та стану непевності людського існування, що змушувало народи знаходити порятунок у містиці та ревній вірі у надприродне. Попри використання просвітницької термінології, приписуючи середньовіччю «темність», дана епоха в описі Ельзбет все ж наділена романтичним духом для неї. Тож природньо, що до колективу такого штибу як The moon lay hidden beneath a cloud постає питання щодо світоглядних основ та ставлення до сучасності. І відповідь на таке питання також дана у книзі:

«Роби, що Ти волієш!» – Алістер (Кроулі – ред.) знав чим є життя та де воно криється – саме тут і зараз, а не десь чи опісля. Життя унікальне, воно дається лише один раз – так як я не можу памятати чи жила вже колись, мені марно сподіватися на поміч реінкарнації, навіть якби вона існувала.

Я вважаю, що гнітюча юдейська філософія кращого життя після смерті, яку церква навязувала західному світу протягом тисяч років, прослідковується й у нашому суспільстві ХХ століття – адже до чого ми прямуємо? Безпека, пенсії, ми боремося за життя, спрямоване у майбутнє; так ми сублімуємо наші бажання та каналізуємо їх у напрямку споживання, а таке догоджання мамоні висмоктує усю нашу енергію. Хто нині здатен насолоджуватись звичайною післяобідньою порою – хто зможе почути історії, які вона нам розповідає? Ми втратили саму основу, життя прискорюється, тож і смерть стає ближчою, і неважливо, що тривалість нашого життя стала довшою.

Автор: Іван Калюга

поділитись