Проблема культурного спадку націй – проблема актуальна для сучасності, що виникла, власне, на тлі формування національних держав. Поняття «національна культура» та «національне мистецтво» вимагали бути підкріпленими фактажем – критичною масою артефактів, їх зібраннями та дослідженнями. В свою чергу, поняття «культурний спадок держави» є значно ширшим. Тут може спрацьовувати принцип суто політичних кордонів – цей спадок може містити в собі культурні та мистецькі надбання інших держав, культур та народів. Так сталося, що впродовж століть на тих чи інших територіях існували різні державні утворення, змінювалися кордони та етнічний склад населення. В якийсь момент поняття «національна культура», а надто – «національне мистецтво» опинилися водночас як на тонкій межі, так і в широкому колі.
Ведучи мову про Ранній нідерландський живопис ми говоримо в першу чергу про мистецтво Бургундських Нідерландів. Чим були Бургундські Нідерланди у XV столітті? Бургундські герцоги належали до королівської династії Валуа, однак в силу певних політичних обставин прагнули відмежувати герцогство від Французького королівства. Зрештою, по завершенню Столітньої війни Бургундське герцогство, формально визнавши себе васалом французької корони, значно розширило свої права як автономія, фактично перетворившись в окреме державне утворення. Кордони герцогства протягнулися вздовж річок Маас і Шельда, по яких проходив кордон між Францією та Священною Римською Імперією (Німеччиною). Територія, яку у XV столітті називали Бургундським Нідерландами включала в себе провінції Фландрія з містами Брюгге, Іпр та Гент, (теперішні території Бельгії) Брабант з містом Хертогенбос, Голландія з містом Гаага (теперішні території Нідерландів). Окрім того території Бургундії, що включали в себе провінції Ено, Льєж та Лімбург (більша частина території сучасної Бельгії) у XV столітті суто формально знаходилися під юрисдикцією Священної Римської Імперії.
Таким чином розібравшись з географією, нам стає зрозуміло, що на величний спадок Раннього нідерландського живопису вже суто за територіальним принципом можуть по праву претендувати як мінімум чотири сучасні держави. Кубок суперечностей і протиріч заплутується ще більше, коли ми ведемо мову про походження самих майстрів. Мистецьке життя, що буяло у Бургундських Нідерландах, являло собою густе мереживо, сплетене зі знайомств, впливів, спадкоємності вчителів та учнів. Художники прибували з різних регіонів і країн, щоб завести знайомство з великими майстрами, стати їх учнями або ж просто ознайомитись з їх творами, курсували між провінціями і містами, розширюючи коло своїх зв’язків та навчаючи вже своїх учнів, які також воліли отримати знання і навички одразу від кількох знаних майстрів.
Насправді мистецьке життя Бургундських Нідерландів оберталося навколо кількох великих майстрів, окремо ж серед них варто виділити Яна ван Ейка, Робера Кампена та Рогіра ван дер Вейдена.
Ян ван Ейк (нід. Jan van Eyck, 1385 або 1390 –1441 рр.), художник, якого по праву вважають головною фігурою Раннього нідерландського живопису. Він є автором таких неперевершених шедеврів як «Гентській вівтар» (мал. 1), «Мадонна канцлера Ролена» (мал. 2) та «Портрет подружжя Арнольфіні» (мал. 3). Ван Ейк був голландцем, народився у в місті Маасейк, що поблизу Маастрихту в герцогстві Лімбург (теперішня територія Бельгії, яка у XV столітті формально знаходилася у складі Священної Римської Імперії), свій творчій шлях він почав у Гаазі (сучасні Нідерланди), з 1425 по 1427 він працював у місті Ліль (сьогоднішня Франція), У 1427 році перебував у Турне (сучасна Бельгія), пізніше – в Генті (провінція Фландрія, що також є територією сучасної Бельгії), а у 1431 році оселився у фламандському місті Брюгге де і прожив до кінця життя.
У Брюгге Ян ван Ейк познайомився з фламандцем Петрусом Крістусом (нід. Petrus Christus 1410/1420 – 1475/1476 рр.), який став його учнем і як наслідок – видатним майстром Раннього нідерландського живопису. В історію мистецтва Крістус увійшов як майстер портрету (мал. 4, Портрет молодої дівчини) По смерті вчителя Крістус успадкував його майстерню, де навчав ще одного відомого майстра – Діка Баутса (нід. Dirk Bouts, близько 1415 – 1475 рр.). У період між 1410 – 1419 Ян ван Ейк спілкувався з художником (і ймовірно навчав його), якого також по праву вважають одною з ключових фігур Раннього нідерландського живопису та Північного відродження – Робером Кампеном (нід. Robert Campin;. бл. 1378 – 1444). Під впливом Ван Ейка характер живопису Робера Кампена зазнає помітних змін (варто зазначити, що Ван Ейк і Кампен від початку йшли цілком особистим творчим шляхом, і кожен з них мав індивідуальний стиль).
Вплив Ван Ейка на Робера Кампена можна відслідкувати на прикладі двох робіт – «Різдво» (1420 р.) (мал. 5) та «Вівтар Мероде» (1425 – 1428 рр.) (мал. 6). Помітно, як зникає готична різкість та перевантаженість композиції, фігури стають м’якшими та витонченішими, композиція впорядкованою, грамотно будується перспектива. Сам Робер Кампен народився у місті Валасьен (теперішня Франція), з 1410 року і до кінця життя проживав у Труне. З 1427 по 1432 в майстерні Кампена навчається француз Роже де ля Пастюр, що увійшов в історію мистецтва під ім’ям Рогір ван дер Вейден (нід. Rogier van der Weyden, 1399/1400 – 1464 рр.). Власне, іменувати себе на нідерландський манер Роже де ля Пастюр почав оселившись після 1435 року в Брюсселі. Автор «Книги про художників» (1604 р.) Карель ван Мандер стверджував, що покинувши Труне, Ван дер Вейден у 1432 – 1435 міг перебувати у Брюгге і переймати досвід від того ж таки Яна ван Ейка, однак жодних документальних підтверджень цьому до сих пір не знайдено. Самого ж Рогіра ван дер Вейдена оцінюють як рівного Ван Ейку за значущістю для Раннього нідерландського живопису, в який Ван дер Вейден привніс яскраву емоційну наповненість та наділив персонажів своїх картин глибоко особистісними рисами.
Наочно це демонструє приклад картина «Зняття з хреста» (мал. 7), написана у 1437 – 1438 рр. У середині 50-х років XV століття у Брюсселі на навчання до майстерні Рогіра ван дер Вейдена потрапляє Ганс Мемлінг (нім. Hans Memling, 1433/1435 – 1494 рр.). Мемлінг народився у німецькому місті Зелінгенштадт і був німцем за походженням, однак опинившись у Нідерландах, подібно до свого вчителя став іменувати себе на нідерландський манер – Ян ван Міммелінге. В історії мистецтва Мемлінг запам’ятався в першу чергу завдяки триптиху «Страшний суд» (мал. 8) (про цей твір ми детальніше розповідали у нашій попередній статті).
Наведене вище у приклад «мереживо» зв’язків та взаємовідносин між видатними майстрами величної епохи насправді має значно більше «сплетінь», в яке включено ще більше майстрів, учнів, стильових впливів та локальних шкіл. Близькі один до одного, або як мінімум знайомі між собою митці, належали як мінімум до чотирьох різних націй і курсували в межах трьох тодішніх і чотирьох теперішніх держав. Тож яким чином сучасні держави мають «ділити» цей величний спадок? Питання величі завжди є болючим для кожної нації, і бажання «тягнути на себе ковдру» культурного спадку було актуальним у всі часи. Це може відбуватися в різних форматах – від цілком цивілізованих дискусій до судових процесів, чи навіть відвертого грабіжництва і мародерства у часи великих війн. Зрозумілим є лише одне – Північне відродження є невід’ємною частиною європейської культури.
Автор: Руслан Штурм
