Не так давно (2017 р.) видавництво Івана Лімбаха видало російськомовний переклад праці румунсько-американського релігієзнавця Іоанна Куляну – «Ерос і магія в епоху Відродження». Цей текст привернув до себе увагу багатьох дослідників з абсолютно різних сфер. Завдяки перекладу цієї праці було зроблено інший переклад, а саме однієї з книг Джордано Бруно «Про зв’язки вцілому». Саме цей текст Джордано Бруно ліг в основу масштабного дослідження ренесансної магії, що проводив Іоанн Куляну. Завдяки своїй письменницькій майстерності книгу легко і захопливо читати. Однак, на нашу думку, спершу варто зупинитися на деяких біографічних фатах, які передували і безпосередньо вплинули на дослідження.

Іоанн Петру Куляну народився 5 січня 1950 р. у м. Ясси, що в Румунії. Сім’я майбутнього науковця була інтелігентною, шанованою у місті, що було давньою столицею Молдови. Наприклад, Нікулай Куляну – його дід – був деканом богословського факультету місцевого університету. Інтерес Іоанна Куляну до історії релігії виник доволі рано, і це усупереч комуністичній забороні будь-якої релігійної діяльності. Вищу освіту він здобуває у Бухарестському університеті на факультеті іноземної літератури, куди вступає 1967 р. Тут Іоанн Куляну вивчає італійську літературу доби Відродження, а вже 1971 р. захищає свою першу дисертацію, темою якої була творчість Джордано Бруно, особливо магічна тематика в його творах. Невдовзі румунський вчений проходить коротке стажування в Італії, а саме в університеті м. Перуджи. Після цього його думки зосереджуються на тому, аби не повертатися більше на Батьківщину. Він залишається в Італії. Проте у той же час пише науковий проект і потрапляє на докторантуру в Міланський католицький університет.

Іоанн Петру Куляну та Мірча Еліаде

Найбільших творчих успіхів він досягнув в Італії. З 1975 р. Іоанн Куляну асистує у свого наукового керівника професора Уго Б’янки (1922 – 1995 рр.) з Католицького університету в Мілані. Саме там він починає писати другу дисертацію. Використовуючи італійські та латиномовні першоджерела, вдало розширив свою попередню дисертацію, захист якої відбувався в Бухаресті. Результатом довготривалої роботи над італійськими першоджерелами збагатив і підвів до логічного завершення своє попереднє дослідження, що захищав в Бухаресті. Темою ж цієї роботи, яку він опублікували в Парижі 1984 р., була «Ерос та магія в епоху Відродження» («Eros et magie a la Renaissance»).

Загалом, «Ерос та магія в епоху Відродження» – це історичне дослідження проблеми магії і фігури мага в добу Ренесансу. Перші розділи присвячені проникненню теорії магії з арабських джерел і творчості Марсіліо Фічіно, що мав безпосередній вплив на творчість Джордано Бруно. У перших розділах автор аналізує історію ідеї пневми (тонка оболонка навколо душі людини) від давньогрецької медицини до арабської теорії оптики. Він акцентує увагу на посередництві тонкого астрального тіла між плоттю і душею, що по-особливому передає інформацію про світ у нашу свідомість. Іоанн Куляну стверджує, що прірва, яка розділяє наше сприйняття і бачення світу людиною Відродження, не така глибока, як це часом здається. Інколи у книзі трапляються відсилки до додатків, котрі занурюють читача в історію античних понять (наприклад «Колісниця душі» в неоплатонізмі) або деталізують тексти (наприклад «Гіпоноеротомахія Поліфіла»), якими користується автор у своїх прикладах.

Звісно, необхідно мати неабияку сміливість, щоб стверджувати, що маг – це прототип знеособлених систем мас-медіа, механізмів з глобальної маніпуляції свідомістю, які здійснюють окультний контроль над масами. На думку Іоанна Куляну, сучасна теорія маніпуляцій бере свій початок саме з цієї епохи. Звертаючись до творчості видатного вченого та мага XVI століття Джордано Бруно, якого він називає «великим маніпулятором», автор зазначає, що будь-яка магія заснована на відчутті еросу, в тому числі магія соціальна чи політична, що між магією і еротичним потягом існує інструментальне схожість: маг, як і закоханий, вибудовує навколо даного його об’єкта різноманітні пастки, а мистецтво любові або зваблювання структурно схоже із завданням мага.

Згідно поглядам Джордано Бруно, душа говорить на мові, відмінній від мови тіла, і здатна сприйняти той чи інший архетип або ейдос тільки на мові образів-фантазмів (aneu phantasmatos), або за допомогою (proton organon), особливого тонкого органу розташованого в серці.

«Щоб досягти світу тонкої матерії, потрібно мати орган пізнання, відмінний і від чистого інтелекту, і від органів почуттів».

Іоанн Куляну наголошує, що стоїки вчили про «панівний початок» душі, або (hegemonicon), який вбирав у себе потоки пневми, що породжує умоглядні образи (phantasia kataleptike); ці образи залишають свої сліди на пневмі, лише потім вони можуть бути осягнуті розумом. Коли художник знаходиться в стані творчого натхнення, перебуваючи у владі якоїсь ідеї, яка безумовно приймає той чи інший образ, його пневматичний орган стає «вражений» (або краще сказати «заражений»). Художник може бути одержимий ним як той, хто перебуває в стані закоханості.

Образ, що захоплює пневму людини, як вірус, здатний окриляти, так і скинути в прірву. Він може розкрити творчий потенціал того, хто йому довірився, а може отруїти необачного, звернувши кров у смолу, тобто чорну жовч меланхолії. Наприклад, людина, що стала жертвою недуги, відомого як hereos (або amor hereos), потопає в темних водах меланхолії; його свідомість повністю заповнена образом коханої особи. Фізичний світ втрачає будь-яку значимість настільки, що елементарні потреби в сні, угамуванні голоду або спраги поступаються місцем агонії – агонії тіла, душі та розуму. Людина напружується як струна, готова ось-ось порватися. Іоанн Куляну пише наступне:

«Якщо уважніше вчитатися в опис amor hereos [романтична (буквально: героїчна) любов] у Бернара де Гордона, можна помітити, що мова йде про уявну інфекцію, що проявляється у виснаженні пацієнта, не хворіють лише очі. Чому саме очі? Тому що зображення жінки проникає до чоловіка, або навпаки, через погляд на суб’єкт і за допомогою оптичного нерву передається в свідомість, де і формується уявлення. Перетворившись на фантазм, цей нав’язливий образ займає три серцевих шлуночка, викликаючи розлад virtus estimativa, тобто розуму».

Однак любовна одержимість робить з людиною те саме, що робить з ним пневматична «інфекція» іншого роду. Тобто існує інша одержимість – ідеєю або питанням, які ставлять на терези людське життя. Інколи людині дано такі випробування, щоб його заражена пневма уподібнювалася живому полум’ю, що спалює його тіло і розум. Саме на цьому акцентує свою увагу Іоанн Куляну, коли аналізує ідею еросу в творчості Джордано Бруно.

Автор доходить висновку, що завдання мага – вибудувати мережу, зв’язати, домогтися свого непрямою дією. Далі він аналізує ідею Джордано Бруно про Великого Маніпулятора, який активно використовує мережу пасток та інші інструменти «зв’язування». Найважливішою передумовою існування такої системи є знання людських бажань. Операції такого плану вимагають субтильності, завданням маніпулятора є не пряме обдурення або пропаганда, але створення ілюзії задоволення людських бажань і потреб. Через це він повинен знати і передбачити ці потреби і бажання, очікування суспільства. Інакше неможливо встановити зв’язок між індивідом і маніпулятором, тобто не відбудеться «магічне зв’язування».

Іоанн Куляну характеризує описувану ним систему наступним чином: «очевидно, що еротична магія Бруно націлена на те, щоб дозволити маніпулятору контролювати ізольованих індивідів і маси людей. Фундаментальною її передумовою є існування інструменту маніпуляції і таким інструментом є Ерос в самому його загальному вигляді – те, що ми любимо».

Магічний вплив на суспільство, що використовує людські пристрасті, що перетворюються в любов, здійснюється маніпулятором через непрямий контакт (virtualem seu potentialem), а саме, через використання зорових образів і звуків (універсальні окультні інструменти), для встановлення контролю над видимим і чутним.

Іоанн Куляну завершує своє дослідження докладним аналізом виникнення історії про Мефістофеля. Він наголошує на безпосередній вплив на той час юного протестантизму на формування нового образу мага в європейській культурі, який набуває виключно негативних конотацій.

Загалом аналіз трактату Джордано Бруно, який здійснює Іоанн Куляну, надзвичайно глибокий та оригінальний. Однак його інтерпретація розуміння магії епохи Відродження викликає певні застереження. Наприклад, сучасний дослідник історії західноєвропейського езотеризму Воутер Ганеґрааф рекомендує використовувати теоретичні підходи Іоанна Куляну з обережністю. Оскільки останній сам був практикуючим магом і міг екстраполювати свої особисті одкровення в наукову теорію. Тим не менше, це не зменшує значимості та оригінальності підходу Іоанна Куляну для інтерпретації ренесансної магії у творчості Джордано Бруно.

Автор: Віталій Щепанський