трансгуманізм

Нільс Веґнер: «Над- без людини: трансгуманізм»

Sezession n ̊ 78, червень 2017

Новий час, обравши за мету знищення всіх форм колективної ідентичності –  від релігійної чи станової до національної та навіть гендерної – вступає в останню фазу, позначену постгуманізмом. Це означає, що найближчим часом штучний інтелект, кіборги та різні постлюдські форми життя стануть поширеним явищем.  Цим закінчиться процес «розлюднення» людства, що був закладений у матеріалістичній та раціоналістичній парадигмі Модерну.

Питання ж тіла, яке по інерції від Античності вважалось чимось цілісним – змінюється та піддається сумніву. Вже на перших етапах модерну лікарі-ятромеханіки запропонували розглядати людське тіло як механізм, що складається з різних механічних частин. На цьому ґрунтується сучасна медицина, а успіхи техніки дозволили розповсюдити цю «етику тілесності», підійшовши до повного розшифрування геному. «Людина-машина» Ламетрі поступово розвивалася, перетворюючи людину на цілковитий механізм, який можна розбирати та збирати. Сьогодні ця тенденція виражається у пропозиції трансгуманізму для «вирішення» всіх одвічних проблем: хвороб, смерті, інклюзивності, людськості.

Нещодавно з’явилася інформація про початок випробовувань на людях Neurolink Ілона Маска – що є лише початком остаточної «трансгумації» людини. Та поки зі всіх сторін поступає все більше новин про нові імпланти та препарати, що корегують ендокринні функції людини, а хтось не може спокійно спати від конспірологічних теорій про «чипізацію» – найкращим варіантом буде не обманювати себе, заявляє автор. Тож, якщо у вас досі переважає «невігластво» з цього питання, радимо ознайомилися з цим невеликим нарисом про сутність та історію ідеї трансгуманізму.

Анатолій В’ятрович


Над- без людини: трансгуманізм

30 березня 2017 року в Німеччині відбулася прем’єра голлівудського фільму «Ghost in the Shell» з бюджетом у 110 мільйонів доларів, головні ролі виконали Скарлетт Йоханссон і Такеші Кітано. Ця сповнена спецефектами й тепло зустрінута критиками стрічка є лайв-екшн адаптацією однойменного японського анімаційного фільму 1995 року, що відіграв важливу роль у популяризації аніме за межами Японії та нині має статус класики жанру.

В аніме, як і в манзі Масамуне Сіро 1989 року, на якій воно засноване, зображується утопічне майбутнє середини ХХІ століття, де вдосконалення людського тіла синтетичними компонентами є звичайною буденністю – аж до повної імплантації кібермозку (однойменні Shells, «Обладунки»), в якому все ще міститься трохи людської нервової тканини як носія особистості та душі (тобто Ghost, «Привид»).

Класичне питання наукової фантастики, яке зрештою походить від народних казок про чарівних істот, звучить так: «З чого починається людина?». Ця тема походить крізь століття фантастичної літератури паралельно з технічним прогресом, перетворюючи големів та гомункулів на роботів та штучний інтелект.

Ghost in the Shell є прикладом альтернативного питання: «Де закінчується людина?».

Загалом, перспектива похмура: реанімовані мерці та самотні душі у повністю механізованих, надлюдськи сильних тілах змушені розмірковувати про те, що ж від них самих лишили технології.

«Десь до 2005 року всі були щиро переконані у тому, що інтернет вплине на економіку не більше, аніж винайдення факсу»; Paul Krugman. Why most economics predictions are wrong // Red Herring, червень 1998.

Хто вважає все це дивацтвом, яке має виключно розважальну цінність, зрештою потрапляє в пастку пихатого технозаперечення, від якого Арнольд Ґелен застерігав ще у 1957 в книзі Die Seele im technischen Zeitalter. Проникливому спостерігачеві не варто випускати з уваги той факт, що як мінімум з моменту появи Інтернету людство потрапило в невблаганний процес розвитку, напрям і мета якого досі лишаються в цілковитій темряві та який просто так не зупиниться: всесвітня мережа, перебуваючи у межах одного покоління – «покоління Y», так званих міленіалів, перших аборигенів цифрового світу, тобто тих, хто виріс з комп’ютером та інтернетом – росла в геометричній прогресії, перетворюючись з виключно середовища для спілкування на окрему і повноцінну інституцію.

Закон Меткалфа про співвідношення витрат та користі в комунікаційних системах, який спершу використовувався для прогнозування цього процесу, виявився в цих умовах абсолютно недієвим, адже Інтернет породжує користь сам по собі – доля, яка може також спіткати будь-кого, хто досі вважає, через власне невігластво чи заперечення об’єктивних процесів, що зможе уникнути цієї безпрецедентної трансформації суспільства та індивіда, яка вже давно розпочалася.

На сьогодні створення смартфона та його розповсюдження по всьому світові можна розглядати як найбільший стрибок уперед в рамках цього процесу. Сьогодні вважається очевидним, що у кожного в кишені лежить цей невеликий пристрій, обчислювальна потужність якого набагато перевершує громіздкі комп’ютери кінця 90-х років, і за допомогою якого людина має постійний потенційний доступ до всіх знань світу – хоча лише десять років тому здивованій публіці було представлене перше покоління iPhone. Смартфони – це постійно працюючі передавачі та приймачі; вони роблять своїх носіїв доступними та легко визначають їхнє місцеперебування в будь-який час, як у реальному світі, так і в соціальних мережах, які давно стали невід’ємною частиною їх життя.

За наявності «корисних» додатків для підтримки здоров’я, нові пристрої давно здатні записувати життєво важливі дані та шаблони діяльності своїх користувачів. Людина отримує повідомлення зі смартфона на свій смарт-годинник після закінчення робочого дня про те, що вона ще не досягла своєї щоденної мети у 10 000 кроків і повинна вирушити на коротку прогулянку. Маршрут можна нанести на карту через GPS, а потім, без зайвих слів, завантажити декілька фотографій з враженнями – мережа та її кінцеві мобільні пристрої є одночасно виробниками та передавачами вірусу лібералізму, «примусу до об’єктивації та образного мислення, примусу до ЗМІ та комунікації» (Жан Бодріяр).

Усі ці форми й методи віртуальної (само-)репрезентації не лише дозволяють індивіду немовби перевершити себе, а й роблять його дедалі більш вимірюваним та грають на руку як інтересам економіки, так і органам державного нагляду. «Кракени даних», а-ля Google чи Facebook, яких багато хто боїться і критикує, зрештою живуть за рахунок того, що ми (досі) добровільно їх годуємо – і є сенс припускати, що чимало сучасників знаходять індивідуально підібрану рекламу, значно спрощені процедури реєстрації (завдяки тому, що все більше досі незалежних облікових записів користувачів можуть бути зв’язані між собою) і зростаючу популярність електронних гаманців, в ході поступової відмови від готівкових операцій, радше корисними, аніж загрозливими.

Смартфон нині є повноцінним протезом для інтелекту, пропонуючи довідник, атлас, словник та багато іншого в одному невеликому пристрої, і дедалі більше вторгнення високих технологій у людське тіло здається цілком логічним.

За цим стоїть аж ніяк не сліпий, позбавлений цінностей прогрес як свого роду primum movens, але цілком розвинена ідеологія.

Класичне, фаустівсько-прометеївське прагнення людини вийти за межі самої себе і подолати видимі межі лише тому, що вона здатна це зробити, поєднується зі сцієнтизмом і вже здійсненими та очікуваними у майбутньому технічними квантовими стрибками, що в комплексі тяжіє до сформування нової світської релігії порятунку: так званого «трансгуманізму» (модно-кібернетично позначається як «H+»). Його інтелектуальне підґрунтя є продуктом індустріальної сторони розв’язання Першої світової війни: не сталеві ванни та кістяні млини, а подальший розвиток людини загалом має стає ціллю тотальної мобілізації промисловості та сучасних технологій, що повинні безпосередньо впливати на людську біологію.

Невеликий текст британського біохіміка та генетика Джона Б. С. Голдейна з багатозначною назвою Дедал; або, наука і майбутнє (1923) можна вважати першою іскрою. У своїх роботах Голдейн обговорював – у дусі свого часу – благотворні можливості євгеніки, ектогенезу (штучного запліднення та дозрівання живих істот) та цілеспрямованих маніпуляцій з геномом людини, який на той час ще не був розшифрований.

Цей текст вплинув на антиутопію Олдоса Гакслі Прекрасний новий світ, опубліковану в 1931 році. У 1929 році співвітчизник Голдейна, Джон Десмонд Бернал, фізик та переконаний комуніст, зайняв ту саму лінію. У книзі Світ, плоть і диявол він відмовився від плану біологічного вдосконалення людини на користь технічного «апгрейду». Його бачення охоплювало не лише колонізацію космосу, як запасний варіант вирішення проблеми перенаселення, але й радикальні втручання в людину, «нейропосилення» та біоміметичні імплантати – теми, які згодом були розвинені у якості основ трансгуманізму.

«Якщо ми можемо створювати прилади для людей з обмеженими можливостями, то чи дасть нам колись технічній прогрес змогу препарувати і маніпулювати тим, що ми звикли вважати нематеріальним внутрішнім світом людини, її душею чи характером?»; Helmut Schelsky: Der Mensch in der wissenschaftlichen Zivilisation, 1961.

Ті ж колективістсько-егалітарні риси, що й у Бернала, можна знайти у брата Олдоса Гакслі, британського біолога, євгеніка, першого генерального секретаря ЮНЕСКО та родоначальника Міжнародного гуманістичного та етичного союзу Джуліана Гакслі. У 1957 році Гакслі опублікував в своїй антології есе Трансгуманізм, яке сьогодні вважається свідоцтвом про народження трансгуманістичного руху і описує неминучий еволюційний стрибок людського виду: тоді як науково-технічний прогрес наразі вже відкрив двері Новій людині, все, що тепер необхідно, це певна критична маса бажаючих пройти в майбутнє, в якому більше не буде голоду, хвороб, пригнічення та, звісно ж, класів.

Між іншим, ця обіцянка поширюється вже не тільки на людей: згідно з останньою версією «Декларації Трансгуманізму» 2009 року (доступна на сайті www.humanityplus.org), рух виступає за добробут «всіх розумних форм життя, включаючи людей та нелюдських тварин, а також майбутній штучний інтелект, модифіковані форми життя та інші розумні форми життя, які можуть з’явитися в ході технологічного та наукового прогресу».

У 1960-х роках почалося поступове поширення трансгуманістичної думки, значною мірою натхненною класичною та сучасною науковою фантастикою. Наприклад, фізик Роберт Еттінгер, відомий сьогодні як «батько кріоніки» (заморожування мертвих чи їх мозку), опублікував свій маніфест Перспектива безсмертя у 1962 році після десятиліть роздумів над оповіданням 1931 року Супутник Джеймсона, де мерця запускають у космос і оживляють через мільйони років розвинені інопланетяни – він прочитав його будучи дитиною в журналі «Amazing Stories». У 1965 математик і зломник коду «Енігми» Ірвінг Дж. Ґуд опублікував книгу Спекуляції щодо першої надрозумної машини, в якій передбачив появу надлюдського штучного інтелекту, так званої «сингулярності», в результаті інтелектуального вибуху; перша візія цифрової копії людської свідомості (mind-uploading) вже була представлена сценаристом Джеррі Солом в романі «Змінене Я» 1954 року.

Це все більше не просто мрія про майбутнє. Сучасний трансгуманізм можна умовно розділити на дві течії: «м’який» варіант спрямований насамперед на поліпшення умов життя людини за рахунок досягнень у галузі медицини, генної інженерії та біотехнологій. За ним закріпився термін «екстропіанство»: ентропія в рамках conditio humana, схильність до хвороб, старіння і в кінцевому підсумку гниюча плоть, має бути протиставлена ​​«екстропії» технологічних можливостей. Символом такого мислення є південноафриканський спортсмен Оскар Пісторіус – народився зі скаліченими ногами, які довелося ампутувати нижче колін, проте це не завадило йому стати рекордсменом світу зі спринтерського бігу на спеціально виготовлених протезах. З іншого боку є «жорсткий» транс- або постгуманізм, зорієнтований на сингулярність і тому названий «сингуляріанством»: згідно з цією течією, витіснення людей як вінця творіння вищим розумом зрештою неминуче і вже зараз має бути спрямоване відповідним чином, аби уникнути зайвої кривди. За ним стоять зацікавлені бізнесові кола, зокрема, американський інвестор та засновник компаній Ілон Маск (PayPal, Tesla, Hyperloop), виходець з Південної Африки, прихильник технологій майбутнього, чия компанія OpenAI, заснована у 2015 році, займається некомерційними дослідженнями у галузі штучного інтелекту[1]. Після подолання морально неспроможної біологічної концепції еволюції людини, незворотне подолання людини на користь машини, трансплантація машини в людину, як своєрідної третьої природи стає неминучим – можливий розвиток подій, у зв’язку з яким боннський професор неврології Мартін Куртен справедливо запитує: «У чому сенс тіла?»[2].

Куди ж прямує ця подорож?

У (до)медичній сфері різні сірі відтінки м’якого трансгуманізму вже давно стали звичним явищем і найчастіше в цьому сенсі майже не розглядаються. Це варіюється від «нейропосилення» шляхом прийому кофеїну або – у важчих випадках – ріталіну, використання ендокринних порушувачів, які змінюють гормональний обмін (приміром, протизаплідні таблетки), та ксенотрансплантації, наприклад, клапанів серця свині для заміни дефектних клапанів серця людини, до імплантаційної медицини: від штучних сердець до внутрішніх кардіостимуляторів і дефібриляторів та слухових апаратів з прямим підключенням до стовбура мозку – такі електронні допоміжні пристрої вже використовуються або знаходяться на стадії тестування (імплантати сітківки для людей з вадами зору)[3].

Ми вже переступаємо цей кордон фактичної машинізації людини – у той час, як окремі ентузіасти вживляли собі USB-інтерфейси ще наприкінці 1990-х років, компанії в Бельгії та Швеції нещодавно почали вживляти чіпи NFC своїм співробітникам на добровільній основі («Associated Press», 3 квітня 2017 року). Завдяки міжнародному стандарту передавання даних, що ґрунтується на електромагнітній індукції, кіборги де-факто відтепер можуть відчиняти двері, керувати ксероксами або автоматами з напоями простим змахом руки.

Манга Ghost in the Shell закінчується тим, що привид повністю механізованого головного героя з’єднується зі штучним інтелектом, створеним в таємниці, і таким чином відбувається сингулярність: новий етап еволюції як для людини, так і для машини. Розвиток у напрямі Нової Людини, або того, що може прийти на зміну звичній людині, активно просувається у наш час, але, швидше за все, воно радше піде іншим шляхом: візія цілком фізіологічно інтегрованого в мережу людства просто неможливо реалізувати при нинішніх ресурсах. Крім величезної кількості рідкоземельних та інших сировин, необхідні системи споживатимуть неймовірну кількість енергії, яку неможливо отримати звичайними методами. Саме людське тіло також обмежує: як, наприклад, можна відвести тепло, яке виникатиме неминуче, без денатурації білків і закипання внутрішніх органів?

І останнє, але не менш важливе: досі існує можливість до порятунку від перспективи присутності централізовано керованого колективним розумом дрона, адже трансгуманізм встиг проникнути в правицю, що тривожно описує Марк Сімонс у FAS під заголовком «Неореакція в Кремнієвій долині». Це стосується течії «неореакціонерів» в рамках альтернативної правиці (скорочено NRx) та їх концепції Темного Просвітництва:

«Вирішальним є те, що традиції не відіграють для них жодної ролі, і вони розглядають будь-яку “природу”[4] у якості культурного та соціального конструкту так само, як ліві чи ліберальні теоретики, які репрезентують нібито ненависний для них мейнстрім. Різниця в тому, що вони надають цьому способу мислення нове наповнення, відверто расистське та авторитарне. Вони стверджують про необхідність перепрограмувати раціональність, що починалася у якості прогресивного й емансипаційного проекту».

Ліберальній, постмодерністській та примітивній формі трансгуманізму може бути протиставлена лише реполітизація життя після подолання людяності, така собі війна між надлюдськими істотами та прогресистською ідилією останніх людей, значною мірою відірваних від фізичних потреб. То може політичне – це і є той есхатон, істинний привид в тілесній оболонці?


[1] «Однак, якщо поглянути, хто інвестує у “Open AI”, підприємство здається вкрай сумнівним. Сам факт того, що у ньому беруть участь приватні компанії та інвестори, а не демократичні інститути, підконтрольні суспільству, викликає скепсис. Що гірше, Маск, засновник LinkedIn Рід Хоффман, генеральний директор Netflix Рід Гастінгс та інші підприємці об’єдналися з людьми, які твердо вірять у те, що знайшли єдину рушійну силу людського прогресу у взаємодії вільного капіталізму та технологій» Thomas Wagner. Das Netz in unsere Hand! Vom digitalen Kapitalismus zur Datendemokratie, 2017

[2] Дослівно питається: «Все ще тіла?» (прим. перекладача).

[3] «Тим часом протезна медицина підкорює людину, як природними, так і штучними трансплантантами. Ця медицина все більше будує своє власне, альтернативне людське тіло. Шматочок за шматочком це тіло замінюється штучними витворами: зуби, груди, ноги, печінка. Кордон між людиною і машиною зникає. Людина стає технічним, ідеологічним артефактом» Alexander Schuller. Zum Kämpfen zu fett // Sezession 36, червень 2010.

[4] «Natur» більше відповідає термін «єство», проте контекстуально сенс тяжіє до поняття «природнє» (прим. перекладача).

Автор: Нільс Веґнер

Переклад: Анатолій В’ятрович