Ver Sacrum – знайома для багатьох назва журналу художнього об’єднання «Віденська сецесія», до якого входили Густав Клімт, Коломан Мозер, Альфред Роллер, Макс Курцвайль, та ін. Він був створений у 1898 році для поширення ідей відповідного мистецького кола.
Віденська сецесія – творче об’єднання австрійських художників в епоху fin de siècle, які прагнули «розірвати стосунки» з академічним живописом і оновити традицію європейського мистецтва. Інакше кажучи, Віденська сецесія – це локальний варіант вираження стилю модерн, що в ту епоху панував серед прогресивних авторів.
Вона була створена роком раніше – у 1897-му – за прикладом Мюнхенської і Берлінської сецесії. Приводом для організації об’єднання вважається те, що Густав Клімт відмовився працювати для академічної виставки в столичному Будинку художників. Пізніше до групи приєдналися музиканти, а також письменники (наприклад, Моріс Метерлінк і Кнут Гамсун).
Звідки такий неймінг? Річ у тому, що назва Ver Sacrum (з латини – священна весна) відсилає нас до давнього звичаю римлян й італіків – жертвопринесення всього, що народжується весною. Однак, обряд мав і іншу версію – дітей, котрі народилися однією весною, висилали з рідних місць і відправляли освоювати нові землі. Журнал Ver Sacrum проголошував народження покоління художників, що прагнули до оновлення.
Перші два роки журнал виходив щомісяця: кожен випуск був присвячений творчості окремого художника, який також оформляв обкладинку номера. Наприклад, Альфонс Муха був відповідальним за випуск в липні 1898 го, а Фернан Кнопф – за номер в грудні. Спонсорами журналу були арт-дилер Зігфрід Бінг і голова Віденської сецесії Рудольф фон Альт.
«Ver sacrum» відрізнявся від інших друкованих видань епохи модерну квадратним форматом, що давало більше свободи у верстці. Австрійці запозичили це з робіт шотландського представника руху Мистецтв і Ремесел – Чарлза Макінтоша. За допомогою квадратного формату було простіше розміщувати декілька стовпців тексту, декоративні рамки та ілюстрації в тому ж форматі (наприклад, ряд робіт Густава Клімта).
Творці журналу перебували під натхненням віл іншого німецькомовного журналу Pan, який також мав досить аскетичне оформлення. Власне, елементи оформлення в «Ver sacrum» ніколи не повторювалися і обов’язково супроводжувалися позначками про авторство. Таким чином, графіка, шрифти, віньєтки – абсолютно все було не доповненням, а окремими витворами мистецтва. Обкладинки «Ver sacrum» не так яскраво оформлені, як у знаменитого журналу «Jugend». Зазвичай ілюстративний матеріал «Ver sacrum» підбирався цілісно: з використанням одного кольору, в усякому разі, вивіреної кольорової палітри, плоских форм. До редакційної групи входили художник Альфред Роллер, критик Герман Бар, директор театру Макс Буркгард, однак, для створення кожного випуску залучали і інших учасників об’єднання.
«Наша мета – пробуджувати, заохочувати і пропагувати художнє сприйняття нашого часу … Ми не знаємо різниці між «великим мистецтвом» і «особистим мистецтвом», між мистецтвом для багатих і мистецтвом для бідних. Ми присвятили себе всій нашій силі та надіям на майбутнє, всім, чим ми є – Священній Весні».
«Ver Sacrum», №1 (1898), с. 24.
Ідея журналів епохи ар-нуво вважається втіленням концепції Ріхарда Вагнера «Gesamtkunstwerk» – досконалого твору, який включає різні види і форми мистецтва. «Ver sacrum» поєднував ілюстрації Клімта, декоративні рамки Мозера і вірші Рільке. Окремі номери були присвячені поезії, театру, музиці. Це і був головний посил стилю модерн – принести прекрасне в усі сфери життя.
Назва стилю модерн має безліч синонімів, в тому числі найбільш популярні з них – ар-нуво або югендштиль (в залежності від країни поширення). Ар-нуво ґрунтується на еклектиці, він натхненний східним мистецтвом – вишуканим, деталізованим і лаконічним одночасно. Зокрема, такі витоки стилю пов’язані з поширенням японського мистецтва і товарів з Азії в Європі та Америці.
Обкладинка першого випуску журналу «Ver sacrum», яку оформив Альфред Роллер, була дуже символічною. На ній зображене зростаюче дерево, коріння котрого розбиває горщик, в який його колись посадили. Чудова метафора революційного звільнення від обмеженості критеріїв австрійського Kunstlerhaus, символ бунту нового покоління (що тісно пов’язано із рухом Lebensreform). Учасники Віденської сецесії порівнювали себе з давньою молоддю і прагнули повернутися до справжніх ідеалів класичного мистецтва.
Вони прагнули розбити шаблонне сприйняття, з якого вони вийшли, як дерево виросло з горщика, аби досягти справжнього цвітіння. На обкладинці в гілках дерева зображені три щити, що символізували традиційні види образотворчого мистецтва – живопис, скульптуру та архітектуру (з останнім, звичайно, у них не дуже склалося).
До чого задушливі виставкові зали, якщо сторінка – найкраща стіна в музеї?
Втім, коли виставки сецесії все-таки організовували, то той модульний підхід, який застосовувався до розміщення тексту та ілюстрацій в журналі «Ver sacrum», також використовували згодом і для розміщення картин.
Видання журналу було направленим (що присутнє і у інших подібних художніх організацій тієї епохи) на поширення ідей Віденської сецесії та розширення кількості її учасників. Це допомогло, незважаючи на обмежений тираж у 300 примірників, затвердити за допомогою «Ver sacrum» як арт-об’єкту авторитет його авторів серед критиків – як австрійських, так і іноземних. Іноді окремі номери журналу викликали суперечки, наприклад, один з них конфіскували місцева влада через оголену натуру на малюнку Клімта. Втім, художник відповів, що його не турбує суспільне обурення провокаційним живописом – для нього куди важливіше, аби його роботи подобалися колегам і його власним покровителям.
«Ver sacrum» припинили видавати в 1903-му через брак фінансування. Втім, тенденція до погіршення була помітна ще з 1900-го, коли стали виробляти більше випусків за рік, але з меншою кількістю сторінок, де виявилося забагато тексту, а унікальні обкладинки змінили на повторювані шаблони.
Подивитися деякі номери в мережі можна тут. Навіть без знання німецької мови ми можемо насолоджуватися плавними лініями і чудовими кольорами, аскетичною версткою з декоративними природними деталями.
Автор: Анастасія Капралова
