Ось і перший в цьому році огляд музичних новинок. Здавалося б, початок року не повинен бути аж таким насиченим подіями в цій сфері, адже всі ще може потребують часу на розкачку, і зовсім не до прослуховування нових платівок. Однак, як ми продемонструємо нижче, все зовсім не так, і два зимових місяці встигли набрати неабияких обертів. Тож вистачить на всіх.
SVRM – Розпад
В листопадовому огляді ми по гарячих слідах писали, що у харківського блек метал проекту SVRM вийшла нова пісня, яка передуватиме повноцінному альбому. І ось він. SVRM випускає нову платівку, а ми і раді її вітати, адже знаємо і розуміємо, що отримаємо в підсумку, і нас це повністю влаштовує. Це вже точно характерний «стиль»: і стосовно загального враження, твореного музикою і лірикою, і щодо вибору пори для нових релізів. З-поміж інших матеріалів, минулий рік ми так само відкривали новим альбомом цього людино-колективу. Тоді нам сподобався «Занепад», а тепер і «Розпад». Лишається тільки дочекатись, аби дізнатись, яким буде сам рік.
Wardruna – Kvitravn
Почнемо викладати козирі. Про Wardruna не хочеться говорити, як про всього-на-всього-музику, її ритуально-екстатична сторона беззаперечна, вона ніби знімає закляття часу й вивільняє, залучаючи до просторів, що, можливо, давно забуті. Так само зрозуміла її язичницька природа, але зовсім немає необхідності в тому, щоб бути язичником, аби не просто спожити її музичну обгортку, але й відчути, як передається враження від дотику до чогось живого. «Kvitravn» вже п’ятий за рахунком повноформатний альбом норвежців, і, хоча й перші альбоми не поступаються наступним, все ж відчувається, як за цей час зріс аранжувальний хист музикантів, і як прискіпливо працюють над звуком на фінальній стадії зведення.
Rome – Parlez-Vous Hate?
Новий рік – новий альбом від Джерома Ройтера, це вже, певно, можна вважати ще однією традицією. Час, звісно, покаже, але вже четвертий рік поспіль ми маємо нагоду слухати новинки його проекту: «Hall of Thatch» 2018 року, «Le Ceneri Di Heliodoro» 19-го, «The Lone Furrow» 20-го і тепер вже «Parlez-Vous Hate?». Тобто, подумати тільки, вийшла вже сімнадцята робота люксембурзького музиканта. Швидко проглянувши рецензії у мережі, можна помітити, що альбом дійсно викликав ажіотаж, адже кількість оглядів чимала, і, скажемо одразу, знову надзвичайно схвальних. Судячи з усього, кількість колаборацій з представниками європейської метал сцени не минула дарма, і тепер, хоч і до того досить широко знаний, Rome явно отримав ще більше визнання в подібних колах.
Однак, попри абсолютно позитивне ставлення до творчості цього гурту, на цей раз після прослуховування щось, безумовно суто суб’єктивне, не дало отримати підсумок, ідентичний минулим роботам. І це при тому, що в альбомі точно є пісні, які являють собою «саме те, що очікувалось». Але, можливо, справа в деяких невеликих змінах у музичній складовій: перша половина платівки дещо відходить від попередньої стилістики, місцями прослуховуються чи то відсилки до якогось інді чи навіть попу. Тому вердикт буде такий, «Parlez-Vous Hate?» – це альбом, до якого комусь, можливо, доведеться трошки звикнути, аби він повністю відкрився на друге чи третє прослуховування.
King Dude & Awen – I Was Evil
Невелика за хронометражем спільна робота американських музикантів. Платівка містить всього дві пісні, однойменну «I Was Evil» та «Sanctioned». На першій співає вокалістка Awen, друга ж, яку виконує TJ Cowgill, є досить типовою для King Dude. Кажуть, що ідея запису спільної платівки зародилась під час одного з турів King Dude, коли, відпочиваючи поза сценою, музиканти повели розмову про дочку славнозвісного засновника «Церкви Сатани» Антона Ла-Вея, Зіну Шрек, чия історія, судячи з усього, надихнула на творення запису.
Ferriterium – Calvaire
Після альбому 2019 року цього французького блек метал проекту, що називався «Le dernier livre» було дійсно цікаво почути щось нове від нього. Як і попередня робота гурту, а точніше одного музиканта, відповідального за всі інструменти і вокал, «Calvaire» дуже мелодійний альбом. При цьому повсюдність мелодій не тільки не дає оповіді скотитись у монотонність, але й не стає набридливою, до того ж, порівняно з минулим релізом, стиль вокалу став кращим, принаймні він органічніше вплітається у музичне полотно. «Calvaire» – альбом, до якого ще точно слід повертатись. І, чесно кажучи, навіть зараз вже здається, що ця робота зможе (а вона того гідна) посісти своє місце в особистому підсумковому топі за цілий рік.
Cult of Luna – The Raging River
Після швидкісного французького блек металу трохи скинемо темп і пригадаємо, що на початку лютого новим міні-альбомом шанувальників порадували шведські пост-металісти з Cult of Luna. Попри те, що умовний стиль пост-металу, принаймні багато його представників, скажімо так, на любителя, адже не кожному до вподоби така безумовно музично вишукана «повільна агресивність», цей альбом, гадаємо, може припасти до душі й тим, хто зазвичай його уникає. Принаймні через хронометраж, увесь «The Raging River» вмістився у 38 хвилин, тоді як альбоми довжиною понад годину для пост-металу є нормою.
Ulvegr – Isblod
Не відкладатимемо у довгий ящик і згадку про нову роботу ще одного вітчизняного блек метал колективу, теж харківського. «Isblod» став шостим альбомом цих харківських старожилів і дає можливість через тексти, натхнені скандинавською міфологією, приміряти почуття порожнечі сучасності й віднайти життєдайне у сказаннях про зовсім інший, органічний, світоустрій та міфічній давнині. Музично ж це знову зла, швидка і досить мелодійна робота, що вже очікувано від цього гурту.
Dirt Church – Self-Titled
Перший повноформатний альбом від молодого американського гурту з Нью-Йорку. Колектив активний з 2018 року, відтоді світ встиг побачити перший демо запис та один сингл, композиції, що було вміщено на них, увійшли й до складу самого повноформатника. Музично це жанрова суміш, в якій подекуди складно виділити якусь певну основу, можна лише відмітити, що вона знаходиться десь на перехресті уповільненого прямолінійного хардкор панку із елементеми сладжу і думу, і все це приправлено деякими модерновими моментами. Можна припустити, що такі суміші, як гриби після дощу, зростатимуть після успіху, який спіткав Code Orange, і Dirt Church є одним із представників цієї гіпотетичної хвилі.
Harakiri For The Sky – Mære
А ось і минулорічні жертви славнозвісної cancel culture. Цей австрійський дует, про кожного з учасників якого, принаймні судячи з їхньої музики, можна сказати, що вони і мухи не образять, восени 2020-го «викрили» в змові і ледь не вголос проголосили, що ці музиканти якщо й не самі нацисти, то, принаймні, їхні поплічники. А все тому, що вони «мали нахабство» запросити на гостьовий вокал в одній з пісень французьку вокалістку Одрі Сільван, відому за довгим і плідним співробітництвом з одіозним у політкоректних колах (але ми переконані, що навіть вони їх потайки слухають) гуртом Peste Noire. Коли розгорівся скандал, Harakiri For The Sky фактично опинилися на роздоріжжі. Реалії сучасності натякали їм, що, лишивши все як є, вони ризикують ще більше потонути в неприємностях. Тож поміж усіма варіантами музиканти, нібито домовившись з Одрі, обрали найпростіший – матеріал та кількість пісень на платівці не постраждали, однак із пісні «Once upon a Winter» було просто видалено партію французької вокалістки.
Загалом же щодо матеріалу – отримано все те, чого і можна було очікувати, тому як завжди, любителям пост-блеку та загалом досить широкій аудиторії нова платівка радше сподобається, прихильники ж підпілля лише кинуть в її сторону черговий зверхній погляд.
Liquify – Illusionary Reality
Якби ми роздавали призи у всіляких дивних номінаціях, то у цьому випадку неодмінно була би присуджена перемога як «альбому з найбільш дивакуватою обкладинкою» або ж як «альбому, чия обкладинка абсолютно не відповідає змісту і веде хибним шляхом». Так-от, ця картинка, яку, таке відчуття, ніби взяли зі снів дитини 90-х, чиї мрії вже заполонила графіка з приставок, приховує надзвичайно цікавий стоунер і психоделічний рок. Поціновувачам стилю творчість цього американця (так, і цей гурт є продуктом творчості однієї людини) неодмінно сподобається.
Kanonenfieber – Menschenmühle
До тематики Першої світової війни продовжують звертатися не лише на пам’ятні чи круглі дати, і ми вже колись писали про блек метал гурти, які у своїх текстах і оформленні робіт надихаються її образами і історією. Передусім на думку спадають найгучніші імена: українці 1914 та німці Minenwerfer. Тепер до них та ряду однодумців додається новий представник, ще одні німці, блек-дет металісти Kanonenfieber, новенькі у цій концептуальній сім’ї, адже «Menschenmühle» для них – перший альбом. І з-поміж дебютантів, що з’являлись останнім часом, він отримав ледь не найбільше уваги на тематичних ресурсах. І повністю на це заслуговує, скажемо ми.
The Pale Dark – Our Wedding Feast
Існує музика, про яку зайвим буде багато писати. Це якраз той самий випадок, тим паче, що і відомо про проект фактично лише те, що за ним стоїть уродженець Німеччини. Загалом перед нами приємне поєднання неокласики, ембіенту, деяких дарк-джазових ноток і дрібки дроуну.
Wapentake – Madrigals
Це інструментальний проект авторства музиканта, який ховається за псевдонімом Hreodbeorht. Як ідеться на офіційному ресурсі гурту, «Madrigals» – «Третій повноформатний альбом, який складений із нео-фолкових інструментальних пісень, у яких відчутний вплив блек металу, і який сповнений туги за втраченими для нас сільськими краєвидами старої Англії».
Poison Ruïn – S/T
Філадельфійські панки підготували щось дуже незвичне: тут і панк, і пост-панк, і данжн синт, що розбавлені кількома абсолютно хеві-металічними соло партіями і ремінісценціями класики хард року. В підсумку вийшла надзвичайно цікава в плані звучання платівка, що формувалась у два етапи, двома касетами, на яких було вміщено по п’ять повноцінних пісень, скомпільованих нині воєдино.
Widow – A Murderer Love Songs
Можливо, хтось іще поділяє особливу любов до найперших записів гуртів, якщо так, то ось вам один із прикладів. Італійський даркфолк безпосередньо з самого вічного міста Рима, короткий чотирипісенний міні альбом.
Silas J. Dirge – The Poor Devil
Музика цього нідерландського виконавця припаде до душі тим, кому подобається рання творчість King Dude, Джонні Кеша та Джексона Френка. Кантрі, особливо з темним присмаком, виявилось річчю універсальною, тому необов’язково бути американцем, аби виконувати його. З-поміж найгучніших прикладів, що першими спадають на думку, можна згадати проект лідера поляків Behemoth – Me And That Man та, наприклад, відголоски жанру на єдиному поки альбомі французів The Pale Riders, який є, по суті, тим самим Baise ma hache. У випадку «The Poor Devil» – це досить звична для жанру меланхолійна акустична робота, з лірикою, що, згідно з інформацією на офіційному ресурсі виконавця, спирається на особистий досвід музиканта, його розмисли про смерть, релігію тощо.
Liquids – Life Is Pain Idiot
Швидкі та короткі пісні – це старий-добрий класичний панк рок, місцями мелодійний, а місцями показово недбалий. Родом з американського Іллінойса, цей гурт є черговим проектом відцентрової сили місцевої панк-хардкор сцени, Мета Вільямса, відомого за рядом інших колективів, як-от Dagger, Guinea Kid, The Fritz тощо. Попри 2021 рік знадвору в звучанні більшої частини матеріалу чітко зчитується натхнення вже такими далекими жанровими витоками. Цей альбом привернув досить багато уваги в мережі, тож і ми доєднаємось до компліментів, якими засипали альбом, адже поціновувачам такої музики новинка неодмінно сподобається.
П Р А Щ У Р – Т Р О Щ И Т И
З попелу харківського авангарду психотронної музики, широковідомих Soom, народився, аби розімкнути час, П Р А Щ У Р. Минулого березня музиканти видали свій перший сингл, що звався «Велич Смерті Мастодонта», тепер же вони своїм дебютним альбомом «Т Р О Щ И Т И» закликають до медитації на уламках всіх умовностей, що складають норму свідомості. Очищене архаїчне – предмет і актор платівки на всіх її трьох композиціях: «Дервіш символізує очищення та творення, первісний стан, де з його містичного танку пізнання бога-Всесвіту народжується Знання та Задоволення. Хмелесмал – провідник Задоволення, що подорожує Всесвітом, розповсюджуючи його. Сульфур – Той, Що Знання Дарує власною персоною», – пояснював концепцію роботи виданню «Неформат» учасник гурту, Олекса Блідий.
Автор: Іван Калюга
