Вутер Ганеґрааф

Західноєвропейський езотеризм і академія: «витіснене знання» Вутера Ганеґраафа

Вутер Ганеґрааф (1961 р.), мабуть, один із найвідоміших сучасних дослідників західного езотеризму. Його теорія вплинула не лише на дослідників цієї вузької тематики, але й на великий корпус гуманітарних дисциплін загалом. Вутер Ганеґрааф пропонує власну модель історії існування ідеї західноєвропейського езотеризму. Він розвиває теорії свого французького вчителя Антуана Февра, формуючи, таким чином, більш практичне і обширне бачення того, що можна вважати езотеризмом. Зокрема, вказує на те, що сприймати західноєвропейський езотеризм потрібно як різноманітну сферу течій, ідей та практик, які можна вивчати від пізньої античності до сьогодення.

При цьому не слід вважати, що той чи інший історичний період або світогляд «більш езотеричним», аніж будь-який інший. У своїй книзі «Езотеризм і академія: відкинуте знання у західній культурі»[1] Вутер Ганеґрааф робить висновок, що поле досліджень, яке ми називаємо «західним езотеризмом», може включати всі знання, що стали жертвою раціоналізації науки після XVII ст.

Відповідно, це з самого початку перетворило езотеризм у «відкинуте знання», тому воно часто постає антиподом усьому, до чого освічені люди схильні ставитися серйозно.

Ханеграфф, Ваутер — Википедия
Вутер Ганеґрааф

Більшість інтелектуалів після XVIIІ ст. дійшли висновку, що вивченню цієї галузі взагалі не потрібно приділяти увагу, так само як і піддавати аналізу езотеричні ідеї та історію їхнього розвитку. Фактично, це призвело до того, що феномену західноєвропейського езотеризму не приділяли уваги в серйозних наукових дослідженнях.

Утім, під час його дослідження, виникла потреба ставити багато нових питань тогочасній релігійній культурі загалом, зокрема про таємні знання, магію, уявлення людини про природу, розуміння часу, простору і т.д. Вони охоплювали історію культурних і філософських рецепцій, інтелектуальну історію, історію ідей та світоглядів. З цього приводу Вутер Ганеґрааф влучно зазначив: «Феномен західноєвропейського езотеризму може бути важливим для істориків культури, літератури, філософії, богословів, антропологів та психологів. Однак він надто широкий, аби можна було його зафіксувати у одній дисципліні. Він не належить жодному із вище перерахованих напрямків науки, тому може стати об’єктом дослідження для кожного із них»[2], і «Він не схожий ані на релігію, ані на жодну філософію, і точно не може бути розглядатися як науковий світогляд. І все ж «західноєвропейський езотеризм» має певне відношення до цих сфер людського світогляду, так само як і до мистецтва, але він не може бути зведеним лише до чогось одного»[3]. Як відзначає сам автор далі, ці езотеричні дисципліни були намірено маргіналізовані й виведені з обігу академічного життя починаючи з XVIII ст. Звісно, залишалися окремі діячі, що продовжували вивчати таємниці природи у межах вищезазначених дисциплін, але їх майже ніхто не сприймав серйозно.

Вутер Ганеґрааф вважає, що «езотерика є уявною сутністю, створеною і гіпостазованою фундаментальним полемічним дискурсом західної культури»[4]. Іншими словами, у суспільстві формується образ ворога, який постає у вигляді «зла», протиставленого «добру», носієм якого є саме суспільство. Таким чином езотеризм є свого роду непевною історичною лінією або контркультурою, або й взагалі починає «нехтувати виміром загальної культури»[5].

Виходить, що «західноєвропейський езотеризм» – це штучний термін і категорія, якій приписують розрізнені теорії та ідеї, що до XVII ст. мали зовсім інші назви. Тобто, з цього можна зробити висновок, що «західноєвропейський езотеризм» – не окрема традиція, яка існувала протягом усієї історії західноєвропейської культури, а сучасна наукова модель сконструйована західною наукою для самої ж західної науки.

Аби уникнути технічних узагальнень, Вутер Ганеґрааф пропонує створити певний набір формальних критеріїв для визначення того, що повинно входити в категорію «західний езотеризм». На нашу думку, доречним буде звернутися до розділу його книги «Західний езотеризм. Путівник для тих, хто заплутався» із назвою «Таємниці природи: магія, астрологія, алхімія»[6]. У ньому він окреслює проблемне поле західноєвропейського езотеризму ранньомодерного періоду, що є ключовим для цього дослідження. Вчений XVI – XVII ст., не зважаючи на свою релігійну приналежність, намагався зрозуміти природу і Бога, оскільки вся природа створена Богом, а інколи вона розумілася ще й як Його еманація. Відтак, якщо людина матиме правильний інструментарій, вона зможе або якимось чином брати участь у божественному житті, або зрозуміти, як влаштовано сакральне. Далі йдуть три найважливіші тогочасні «науки», що вивчали природу в ранньомодерний період і зараз входять у комплекс західноєвропейського езотеризму: природня магія, астрологія й алхімія.

Вутер Ганеґрааф зазначає, що з цих трьох «наук», поняття природньої магії (лат. Magia naturalis) є найскладнішим. Його варто розуміти як концепцію, яка виникає у пізньому Середньовіччі.

Це була спроба довести, що надзвичайні й чудесні явища, які зазвичай неосвічені люди приписують демонам, можуть бути пояснені природними причинами[7]. У ранньомодерний період поняття «природної магії» мало на меті вивести дослідження природи з богословського світогляду, продемонструвавши, що вона не має ніякого стосунку до демонічного впливу чи язичницьких практик. Це поняття потребувало нового осмислення, оскільки пізньоантична спадщина, яка проникала в інтелектуальні кола західноєвропейських вчених, ставала дедалі більш популярною у богословському дискурсі того часу, особливо серед діячів Флорентійського Ренесансу. У свою чергу, попередній схоластичний арсенал вже не влаштовував нове покоління мислителів. Християнська культура дуже часто нехтувала цією інтелектуальною традицією або намагалася її придушити. Тому античну спадщину зберегли мусульманські вчені, котрі досить ретельно вивчали і перекладали першоджерела. Після завоювання Піренейського півострову християнам відкрилась неймовірно багата наукова та філософська традиція ісламського світу. Праці були перекладені з арабської на латину, і це призвело до середньовічної «наукової революції», яка мала велике значення для подальшого розвитку західної культури та науки.

Так, Вутер Ганеґрааф вказує, що головним елементом «природньої магії», алхімії або астрології було дослідження так званих окультних або буквально «прихованих» якостей природніх явищ. Малися на увазі такі таємничі сили природи як, наприклад, магнетизм і вплив Місяця на припливи та відливи тощо. Таким явищам ще не було завершеного пояснення у межах середньовічної науки. У кінцевому підсумку це призвело до ідеї існування великої кількості «невидимих сил», як от вплив зірок на людину [8] і т.п.

У цілому, адепти езотеричних дисциплін намагались використати термінологію молодих експерементальних природничих наук для тлумачення подібних феноменів у концепціях пояснення світу через «природню магію», астрологію або алхімію. Це означало, що потрібно було визнати існування «окультних сил», які сприймались іншими як незрозумілі та, скоріше за все, демонічні. Тому ці «дисципліни» так і не змогли остаточно закріпитися у середовищі ранньомодерних наук. Це спричинило поповнення їхнього основного арсеналу різними мантичними та ритуальними практиками, які відкрито заборонялися церквою і зазначалися як демонічні або язичницькі.

Загалом висновок Вутера Ганеґраафа у дослідженні західноєвропейського езотеризму можна узагальнити тим, що вивчення подібних міждисциплінарних проблем розкриває перед науковцями широкі можливості для нових відкриттів та нового розуміння власної історії більш цілісно.

У таких межових формах езотеризму, як астрологія, алхімія або ж природня магія, відбувається відображення різних світоглядних систем та розуміння природи людського життя.

Їхнє вивчення збагачує нас не лише новою інформацією про езотеричні тексти і ритуали у різних культурах, а й розкриває розуміння людиною природи у конкретний час і у конкретному місці.

Автор: Щепанський Віталій


[1] Hanegraaff, Wouter J. Esotericism and the academy: rejected knowledge in western culture. New York, 2012

[2] Ханеграаф В. Я. Западный эзотеризм. Путеводитель для заплутавшихся. Москва, 2016, С. 6

[3] Там само. С. 7.

[4] Hanegraaff, Wouter J. Esotericism and the academy: rejected knowledge in western culture. New York, 2012, Р. 36

[5] Там само Р. 30.

[6] Ханеграаф В. Я. Западный эзотеризм. Путеводитель для заплутавшихся. Москва, 2016, С. 30.

[7] Там само. С. 32.

[8] Там само.

поділитись