Мистецтвознавці й історики не припиняють дискусій про те, чи існує особливе «жіноче мистецтво». Ми ж продовжуємо досліджувати взаємини жінок з живописом у різні епохи, і сьогодні пропонуємо звернутися до бурхливого двадцятого століття з його авангардними експериментами.
Читайте також про жінок і живопис до XX століття.
Ельза фон Фрейтаг-Лорінгофен (1874-1927)
Вона була відома як Дада-Баронеса Ельза фон Фрейтаг-Лорінгофен, завдяки третьому шлюбу з німецьким офіцером. Ельза прославилася ексцентричною поведінкою і мінливістю, яка привела її з Німеччини до Америки. Фрейтаг-Лорінгофен за своє життя встигла спробувати себе в поезії, скульптурі, але головним її покликанням залишалося бути музою для покровителів і чоловіків-художників. Наприклад, Ельза була моделлю у Марселя Дюшана й сама працювала в фірмовому дадаїстському стилі ready-made («зроблене готовим»).
Міна Лой (1882-1966)
Живопис англійки Міни Лой є закономірним продовженням її творчості, але більш відомими залишаються її вірші. Поезією модерністки Міни Лой захоплювалися Т. С. Еліот, Езра Павнд, Гертруда Стайн, Андре Жид. З футуризму вона прийшла в дадаїзм, написала феміністський маніфест і спілкувалася з Ман Реєм, Марселем Дюшаном. У поетичній тусовці Нью-Йорка вона зустріла племінника дружини Оскара Вайлда боксера Артура Кравана, який згодом безслідно зникне в морі, але періодично Лой не перестануть надходити повідомлення про його появи – ця загадка буде мучити її до кінця життя.
Олександра Екстер (1882-1949)
Українсько-російсько-французька художниця й одна із засновників стилю «ар-деко» брала участь в різних авангардних гуртках, дружила з Пікассо, була в групі Казимира Малевича «Супремус» і з 30-х років жила у Франції. Вона створювала ескізи неймовірних театральних декорацій і костюмів, працювала художником-оформлювачем у сфері книжкової графіки.
Марі Лорансен (1883-1956)
Живопис Марі Лорансен – це світ ефірних, ніжних жіночих образів, які називали «створіннями країни фей». Художниця кілька років була в любовних відносинах із Гійомом Аполлінером: вони присвячували один одному свою творчість – він їй вірші, а вона йому картини. Лорансен ілюструвала твори своїх друзів – Поля Морана, Жана Кокто, Сомерсета Моема, малювала декорації для легендарних Російських балетів Дягілєва.
Жульєт Рош (1884–1980)
Жульєтт Рош виросла в забезпеченій сім’ї в Парижі, хрещеником батька майбутньої художниці був Жан Кокто. За підтримки батька Жульєт почала вивчати живопис і незабаром вже проводила персональні виставки в столичних галереях. З початком Першої світової війни через теоретика кіно Річчотто Канудо вона познайомилася з майбутнім чоловіком – кубістом Альбертом Глейзом.
Соня Делоне (1885-1979)
«Мати орфізму» (разом із чоловіком Робером вони були засновниками цього стилю фігуративного живопису) з Одеси Соня Делоне стала першою жінкою-художницею з персональною виставкою в Луврі. Експерименти й пошуки з геометрією та кольором зближували її з кубістами і абстракціоністами, привели до світу «ар-деко» (Соня Делоне була власницею модного ательє, її роботи використовувалися в рекламі і сценографії, вона розробляла дизайн тканин haute couture).
Ольга Розанова (1886-1918)
Зелена смуга
Принцесі російського авангарду Ользі Розановій присвячував вірші Володимир Маяковський, своїми роботами художниця випередила розвиток абстракціонізму й створила один із шедеврів безпредметного живопису «Зелена смуга», що за значенням можна порівняти з «Чорним квадратом» Казимира Малевича, в чиїй групі «Супремус» вона перебувала. Через захоплення футуризмом їй придумали прізвисько Ольроз, художниця дружила з Веліміром Хлєбніковим і довгі роки мала любовні стосунки з поетом Олексієм Кручених.
Клара Тайс (1888-1973)
Цю таємничу жінку називали «королевою Грінвіч Віллідж». Іллюстраторка з короткими зачісками і провокативними нарядами була уособленням модного Нью-Йорка першої половини минулого століття. Вона прославилася витонченими малюнками оголеної натури, які заборонили відразу після їх появи на виставці. Але графіка Тайс все-таки отримала визнання і навіть красувалася на сторінках Vanity Fair.
Софі Тойбер-Арп (1889-1943)
Софі Тойбер виступала з танцювальними номерами у культовому цюрихському кафе, що вважається місцем народження дадаїзму, Кабаре Вольтер, де познайомилася з багатьма художниками й, зокрема, з майбутнім чоловіком Гансом Арпом. Вона писала картини в абстрактно-геометричному стилі, розробляла ескізи декорацій, дизайн художніх костюмів і тканин. Справжнє визнання художниця отримала вже після Другої світової війни, що забрала її життя, коли Арпам довелося бігти з Парижа.
Беатріс Вуд (1893-1998)
Прототипом Роуз Дьюітт Б’юкейтер, чия історія пробиває всіх на скупу і не тільки сльозу з кінця 90-х, в «Титаніку» Кемерона була американська художниця і скульптор Беатріс Вуд, відома як «Мама Дада». Вона випускала разом з Марселем Дюшаном перший в Америці дадаїстський журнал, танцювала у вар’єте, намагаючись відірватися від турботи респектабельних батьків (хоча взагалі-то танцювати вчилася у Анни Павлової), в 30-х почала займатися керамікою і цікавитися теософією, крутила романи з Маном Реєм і Анаїс Нін. Кераміку Беатріс Вуд створювала з використанням сучасних образів і архаїчної пластики, застосовуючи заповіти сюрреалістів і дадаїстів оригінальним чином. Вона прожила сто п’ять років, не розлучаючись до самої смерті з гончарним кругом і кольоровими сарі.
Тамара Лемпицька (1898-1980)
Перша гламурна діва серед художниць, полячка Тамара Лемпицька зробила кар’єру в Америці і прославилася як своїм живописом в стилі ар-деко, так і модною світським життям. Її роботи характеризували по-різному, посилаючись то на «м’який кубізм», то на поєднання класицизму і маньєризму, які вона вміло вплітала в характерні для того часу авангардні тенденції. Тамара Лемпицька була завсідником богемних вечірок, її популярність зумовлена також любовними зв’язками з чоловіками і жінками в художніх і літературних колах (до слова, вона писала картини і шукала нових пристрастей до самої смерті в 81 – у 76 вона закрутила роман з мексиканським скульптором Контрерасом). У картинах художниці увічнений образ її доньки Кізетти, з якою ексцентрична Тамара попри всі негаразди підтримувала близькі стосунки.
Ханна Хьох (1889-1978)
Німецька художниця підтримувала зв’язки з європейськими дадаїстами і стала однією з перших, хто почав працювати в напрямку фотомонтажу. Якщо ви шукаєте тих, кому ми зобов’язані модними нині колажними композиціями, досліджуйте творчість Ханни Хьох.
Катерина Білокур (1900-1961)
Катерина Білокур – самобутня художниця, що стала уособленням народного українського мистецтва. Її роботами захоплювались безліч закордонних митців, серед яких був і іспанський художник Пабло Пікассо. Її життя – приклад того, зі скількома перешкодами може зустрітися художник, але незважаючи на всі перепони – в даному випадку забороною батька малювати, нерозумінням з боку односельчан, матеріальними труднощами – продовжувати створювати прекрасне. Творчість Катерини Білокур, котра так і не отримала професійної художньої освіти, втілює народну стилістику, її картини часто порівнювали з традиційною вишивкою.
Фріда Кало (1907-1954)
Фріда Кало залишається сьогодні найбільш популярною художницею минулого століття, чий образ асоціюється з яскравими вбраннями і характерною зовнішністю, а також силою характеру, що дозволяє деяким зараховувати її до ікон фемінізму. Творчість Фріди відображала непрості обставини її життя – наслідки трагічної аварії, що назавжди погубила її здоров’я, зради чоловіка-художника Дієго Рівери, рефлексії щодо сім’ї та материнства, якого вона була позбавлена. Картини Фріди Кало зараховують до сюрреалізму або наївного фолк-арту, величезний вплив на авторку справило народне мексиканське мистецтво, що і зробило її роботи такими барвистими й пронизливими, експресивними.
Леонор Фіні (1907-1996)
Ця аргентинка була знайома з Картьє-Брессоном, Пікассо, Далі, де Кіріко. Не маючи освіти, Леонор Фіні вивчала анатомію, завдяки самостійним походам в морги, читала Юнга і Мішле. Власне, це все знайшло вираження в її еротичному живописі з андрогінними образами. Леонор Фіні створювала костюми для Паризької опери, фільму «8 ½» Фелліні, дизайн флакона парфумів для Скіапареллі, ілюструвала Бодлера, де Сада, Едгара По. А ще у Фіні були класні коти та майстерня – тільки подивіться.
Ремедіос Варо (1908-1963)
Ремедіос Варо переосмислювала напрацювання вже авторитетних майстрів сюрреалізму. Візуальний ряд і естетика її картин сповнені магічним та специфічно жіночим символізмом. Вона малювала шукачок пригод, натхнених дослідниць, споглядальних жриць і пасивних домогосподарок. Варо співпрацювала з Марком Шагалом, дружила з художницей Леонорою Каррінгтон, разом з якою відвідувала зібрання послідовників російських езотериків Георгія Гурджиєва і Петра Успенського.
Гелен Лундеберг (1908–1999)
Разом із чоловіком Лорсером Фейтельсоном Гелен Лундеберг стала засновницею постсюрреалізму: свій стиль на знаменитій виставці в Каліфорнії в 1964-му вони називали «суб’єктивним класицизмом». Мистецтвознавці досі сперечаються про необхідність даного терміну. Можна називати чуттєві роботи художниці як завгодно: м’якість полотен і загадковість створених нею образів назавжди увійшли в історію американського мистецтва.
Марія Примаченко (1909-1997)
«Дивлюсь на підлогу — бачу, то звір, а то людина на коні». Їх впізнають діти на обкладинках улюблених книг, знайомі й дорослі з фантастичними звірами Марії Примаченко. Майстриня наївного мистецтва у своїх роботах зображує світ фантастичних звірів, через який вона продемонструвала власні рефлексії про добро і зло, і навіть про наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, що торкнулася її самої, тому що рідне село художниці, яке вона майже ніколи не залишала, знаходилося всього в 30 км від станції.
Гертруд Аберкромбі (1909-1977)
Художниця з Чикаго з «відьомською зовнішністю» була залучена до світу модного джазу і дружила з провідними музикантами 40-х, влаштовувала музичні прийоми й сама грала на клавішних. Символічна мова сюрреалістки сповнена жіночими страхами, сомнамбулічною атмосферою з самотніми фігурами і загадковими образами, які огортає напівпорожній, темний простір.
Доротея Таннінг (1910-2012)
Подивіться на цих стильних і красивих людей на фото – це Доротея Таннінг і Макс Ернст, з яким художниця була в шлюбі цілих тридцять років. Вражаючу художню кар’єру вона побудувала в Америці, де зблизилася з сюрреалістами і дадаїстами. Цікаво, що Таннінг ніколи не давала інтерв’ю про свого знаменитого чоловіка і не хотіла, щоб її мистецтво асоціювали з фемінізмом. Тематикою її барвистих оніричних робіт була жіноча сексуальність і дитячі кошмари, що характерно для сюрреалізму через поширення фрейдистських ідей.
Луїза Буржуа (1911-2010)
Ви, напевно, бачили знаменитих «Павуків» Луїзи Буржуа, які стали візитівкою її альтернативної творчості. Графік, живописець і скульптор, вона досліджувала у своїх роботах травматичний досвід дитинства й тривоги щодо власної ідентичності. Її роботи часто є підкреслено феміністськими, однак, незалежно від ідеологічного наповнення, ці інсталяції та скульптури вважаються показовим результатом послідовних експериментів майже у всіх напрямках мистецтва двадцятого століття, яке складно уявити без Луїзи Буржуа.
Мерет Оппенгейм (1913-1985)
Мерет була музою сюрреалістів, не дарма її увічнив на провокаційних фото великий Ман Рей. Найбільший успіх їй принесла абсурдистська композиція «Хутряний чайний прилад», яка на думку багатьох мистецтвознавців є міксом всіх напрацювань сюрреалістів і дадаїстів. Довгі роки вона буде намагатися повторити щось подібне, але заслужити академічне визнання бунтарці вдалося, на жаль, лише незадовго до смерті.
Зінаїда Серебрякова (1884-1967)
Автопортрет 
Ранні роботи Серебрякової здебільшого зображують сюжети сільського життя, мальовничі пейзажі. Та славу в якості митця приніс її автопортрет, створений у 1909 році.У 1911 році Серебрякова вступає до товариства «Світ мистецтва», де її роботи сильно вирізняються поміж символістів, чиї жіночі образи були більш фатальні та меланхолійні. Тоді як образи Серебрякової були щирі у своїй відкритості, усміхнені та світлі. Життя родини художниці – чоловіка та чотирьох дітей – назавжди змінили важкі роки революції. У 20-х вона поїхала до Франції, куда незабаром перевезла дітей. Через багато років після міграції до Парижу на батьківщині Серебрякової її дітям вдалося зібрати її твори у масштабну виставку. На жаль, сама Серебрякова не змогла її відвідати, проте, була безмежно рада, що її творчість не лишилась у забутті.
Леонора Каррінгтон (1917-2011)
Леонора Каррінгтон та Макс Ернст 
Леонора Керрінгтон говорила, що завжди малювала виключно для себе і не вірила в те, що її роботи будуть мати комерційний успіх. Одна з найвідоміших жінок з кола сюрреалістів створювала живопис з міфологічними і фольклорними мотивами, які асоціюються то з латиноамериканським магічним реалізмом, то з безсмертними творіннями загадкового Босха. Коні, птахи, обличчя з химерними тілами або зовсім без них, істоти з кельтських легенд, фігури жінок, ченців, лицарів та окультні атрибути дивним чином співіснують на її полотнах. Леонора Керрінгтон була коханою Макса Ернста, дружила з Ремедіос Варо, Алехандро Ходоровські, Фрідою Кало.
Тетяна Яблонська (1917-2005)
Українська художниця-модерністка Тетяна Яблонська протягом життя стикалася з величезним неприйняттям робіт через її сміливість йти проти «лінії партії» і втілювати мистецькі задуми, не згинаючись під тиском всюдисущого соцреалізму. Її цькували через націоналізм і захоплення імпресіонізмом, що простежувалося в її роботах, особливо, тих, що досліджували тематику жіночності, материнства.
Автор: Анастасія Капралова
