До Дня Блума: елементарні частинки Джеймса Джойса

«Найгірше для письменників — намагатися досягнути визнання за допомогою форми, а не змісту. Сьогодні письменники прагнуть здивувати інших письменників. ’’Улісс’’ Джойса був однією з тих книжок, які завдали людству величезної шкоди. Та й узагалі, якщо розібратися як слід, весь цей ’’Улісс’’ — цілковита ахінея».

Пауло Коельйо

Із нагоди головного літературного свята планети згадуємо про деякі елементи всесвіту найвидатнішого письменника всіх часів, а також про його взаємодію з цими елементами.

Джойс і батьки

Характер Джойса формувався під впливом батьків, які уособлювали дві найважливіші складові ірландської ідентичності — політику та релігію.

Батько Джон навчив сина поважати героїчну історію Ірландії, шанувати пам’ять її героїв; перший вірш Джеймса Джойса, написаний у дев’ятирічному віці, був присвячений Чарльзу Стюарту Парнеллу — ірландському національному лідеру, борцю за Ірландську автономію (Home Rule). І для Джона, і для Джеймса Парнелл завжди залишався героєм, а його смерть у 1891 році стала справжньою трагедією — адже вона на тривалий час поховала надії Ірландії на омріяну свободу.

Важливу роль у формуванні особистості Джойса відіграло й релігійне виховання. Матір із тіткою прищепили хлопцеві католицький світогляд — у його догматичному ірландському варіанті. Майбутній письменник отримував початкову та вищу освіту в католицьких навчальних закладах, виявляв інтерес до богослов’я, старанно вивчав праці отців церкви, писав релігійні гімни й готувався до прийняття духовного сану.

Та вже всередині 1890-х років молодого Джойса починають долати сумніви. Любов до життя, успадкована від батька, наштовхнулося на релігійний догматизм, прищеплений матір’ю; страх пекельних мук і постійне відчуття провини за власні бажання; окрім того, Джойс почав поволі відкривати для себе літературу, яка згодом стане його єдиною релігією.

Внутрішні терзання того періоду стали сюжетною основою першого роману Джойса «Портрет митця замолоду» (1916). У цьому романі відбувається перше знайомство читача зі Стівеном Дедалусом — молодим поетом, сповненим внутрішніх протиріч, який намагається знайти відповіді на питання, що найбільше турбували самого автора: криза віри, призначення митця, доля Ірландії. Внутрішні монологи головного героя чергуються із запеклими дискусіями між персонажами, а сам Стівен наприкінці відправляється в добровільне вигнання; покидає Ірландію, щоб приблизно за два роки, о восьмій ранку 16 червня 1904 року зустрітися з читачем в іншому тексті Джеймса Джойса.

Джойс і Нора

У кількох словах (якщо раптом хтось іще не в курсі): саме в цей день — 16 червня 1904 року — відбулося перше побачення Джеймса Джойса й Нори Барнакл. Заради історичної точності треба зазначити, що йдеться саме про побачення, а не про знайомство. Познайомилися вони шістьма днями раніше, тоді й домовилися про зустріч 15 червня. Але Нора не прийшла, і побачення довелося перенести на наступний день. Лише після цього з’явився наш славнозвісний Блумсдей — день, який назавжди змінив світову літературу; свято, що вже майже сто років відзначають люди по всій планеті.

Джеймс і Нора Джойс

Восени того ж року Джойс і Нора разом покинули Ірландію, щоб прожити в материковій Європі все своє подальше життя. Познайомившись у 1904-му, вони офіційно одружилися лише в 1931 році. Були разом аж до смерті письменника в 1941-му. Мали двох дітей.

Нора Барнакл не дуже розуміла творчість чоловіка, але не сумнівалася в його винятковості; знала напам’ять усі вірші Джойса. Вона стала його незмінною музою, прообразом головної героїні «Улісса» — Моллі Блум. У цьому романі, окрім самої дати й деяких рис характеру Моллі, автор зашифрував багато автобіографічних деталей, пов’язаних із Норою.

Стосунки Джойса й Нори подарували нам не лише «Улісс», але й надзвичайно цікаву епістолярну пам’ятку. Йдеться про пікантне листування протягом грудня 1909 року, коли письменник поїхав в Ірландію на відкриття першого в країні сінематографу. Закохані писали одне одному щодня, не соромлячись своїх найсміливіших фантазій і не стримуючись у висловлюваннях. Один із цих листів у 2004 році був проданий на аукціоні Sotheby’s майже за півмільйона доларів. Та це, звісно, не головне. Головне — вплив Нори на літературний стиль Джойса.

Вона писала так, як говорила: її мова була легкою, невимушеною, смішною та іноді вульгарною. Сергій Хоружий, відомий перекладач і коментатор Джойса, відзначає, що саме листи Нори є найближчим прообразом стилю 18 епізоду «Улісса» (внутрішній монолог Моллі Блум); Джойс відзначав тяжіння Нори до безперервної плинної мови, позбавленої будь-яких перепон, крапок, ком і великих літер — усе це, власне, й зумовило відмову письменника від пунктуації в останньому епізоді свого роману.

Нора Джойс пережила свого чоловіка на 10 років.

А у 2000 році ірландська режисерка Пат Мьорфі зняла про їхні стосунки художній фільм, у якому роль Джеймса Джойса зіграв шотландський актор.

Джойс і Ейзенштейн

Вище ми вже згадували момент біографії Джойса, пов’язаний із відкриттям першого в Ірландії сінематографу. Письменник і справді цікавився новим мистецтвом, що народжувалося в нього на очах. Можна лише здогадуватися, чи це кінематограф вплинув на поетику Джойса, чи навпаки — сам (геніальний) Джойс у своїй прозі окреслив напрямки подальшого розвитку кіномистецтва. Як би там не було, але вже у збірці «Дублінці» (1914), зокрема в оповіданні «Благодать», письменник використовує прийом монтажу, який згодом стане одним із ключових у романі «Улісс».

Функцію рухливої камери виконує погляд героя оповідання, містера Кернана, який то зупиняється на чиємусь обличчі, на якійсь деталі, що привернула його увагу; то рухається вздовж рядів парафіян; то ніби дає загальний план, об’єднуючи частини в єдине ціле. Сергій Ейзенштейн, палкий прихильник Джойса, побачив у його творчому методі перегуки з власною концепцією кіномонтажу.

Режисер зустрічався з письменником у Парижі в 1929 році — отримав підписаний примірник роману й попросив благословення на екранізацію «Улісса». Пізніше Джойс сказав, що екранізувати його роман змогли б лише два режисери — представник німецького кіноаванґарду Вальтер Руттманн («Berlin: die Sinfonie der Großstadt») або Сергій Ейзенштейн. Якщо взяти до уваги, за яких режимів і в яких умовах змушені були творити обидва митці, то ці Джойсові слова звучать майже як знущання.

Ейзенштейн згадував про техніку Джойса у своїх лекціях і книгах аж до середини тридцятих років, коли в СРСР розпочалося тотальне цькування формалістів, до лав яких автора «Улісса» записали одним із перших. Режисер дуже шкодував, що зупинилася робота над перекладом роману російською мовою. Ейзенштейн вважав прозу Джойса близькою до традиції реалізму, причому реалізму соціалістичного; і навіть жартував, що називати формалістом митця, який приділяє увагу формі, так само нерозважливо, як називати дослідників сифілісу «сифілітиками».

До речі, «Улісс» таки дочекався екранізації, навіть двох. «Портрет митця замолоду» — теж. І навіть оповідання «Мертві» було екранізоване. Але все це, на жаль, робив не Ейзенштейн.

Уривок із кіноекранізації «Улісса», реж. Джозеф Стрік (1967). Через цензуру стрічка вийшла в прокат лише в 2001.

Джойс і Дублін

Більшу частину свого життя Джойс прожив на материковій частині Європи — у Парижі, Цюриху, Римі, Трієсті. Однак центральне місце в його творчості незмінно посідає Дублін, Ірландія та ірландці. Джойс писав, що мав на меті «написати духовну історію своєї країни, і обрав місцем Дублін, тому що <…> саме це місто є центром паралічу». Параліч для Джойса був символом усього того, що він ненавидів в ірландському житті: відсталості, бездуховності, запопадливості й самоприниження, корупції.

«Дублін був розпусною та злою істотою, що наводила на мене жах, та водночас я прагнув наблизитись до неї й роздивитися зблизька її смертоносну дію».

І мабуть, немає іншого письменника, який зміг так детально описати Дублін — від міської географії до суперечливого характеру його мешканців.

Джойс казав, що якщо Дублін колись зруйнують, то місто можна буде відтворити за його книгами. Звісно, це одне з характерних для Джойса перебільшень, однак без творчості цього письменника й справді неможливо уявити собі дублінський міський текст. І це виявляється вже в першій прозовій збірці Джойса «Дублінці», яка побачила світ у 1914 році.

Дублін у цих оповіданнях — простір, у якому незвичайне переплітається з повсякденним, реальне — з фантастичним, величне — з низьким, красиве — з потворним. Тексти Джойса постають як складна символічна система, сповнена прихованих сенсів і підтекстів. Місто стає міфологічним образом, що обростає певними асоціаціями й набуває символічної заглибленості.

Попри позірну «реалістичність» цих оповідань, уже в них можна розгледіти зародки майбутніх Джойсових експериментів — недарма збірка вважається одним із перших кроків європейської новелістики в напрямку модернізму. А вже в «Уліссі» Джойс сягне найвищого рівня художнього узагальнення — і Дублін стане позачасовою замкнутою міфологічною моделлю світу в передчутті апокаліпсису.

І насамкінець. Дублін — місто, в якому, опріч Джойса, народилася ціла ватага ключових авторів світової літератури, зокрема Джонатан Свіфт, Брем Стокер, Оскар Вайльд, три (!) Нобелівських лавреати — Вільям Батлер Єйтс, Джордж Бернард Шоу, Семюел Беккет тощо. Але саме Джеймс Джойс зробив Дублін одним із найбільш літературоцентричних міст Європи та світу.

Джойс і Беккет

Наприкінці двадцятих років минулого століття — як колись і сам Джойс — на європейський материк перебирається ще один молодий чоловік із Дубліна. Цього чоловіка звуть Семюел Барклі Беккет. Згодом він напише кілька романів і п’єс (зокрема одну з найвідоміших п’єс ХХ століття — «Чекаючи на Ґодо»), стане основоположником театру абсурду і навіть у 1969 році отримає Нобелівську премію з літератури.

А поки що це хлопець із філологічною освітою й спортивною статурою, який швидко входить у коло паризької богеми, знайомиться з тоді вже визнаним генієм Джеймсом Джойсом, стає його другом і літературним секретарем. Беккет часто буває в гостях у Джойса і допомагає йому в роботі над романом «Поминки за Фіннеґаном». Тут він і зустрічає дочку письменника Люсію, яка одразу ж закохується у молодого ірландця. Матір Люсії Нора покладає дуже великі надії на цей шлюб, однак почуття виявляються невзаємними: Беккет прямо заявив, що його цікавить виключно Джеймс Джойс і його творчість.

Джеймс Джойс і Сильвія Біч у книгарні Shakespeare and Company

«Тут форма є змістом, а зміст — формою. Хтось скаржиться, що все це написано не англійською. Але це взагалі не написано. Це треба не читати, точніше, це треба не лише читати. Це треба бачити й чути. Його проза не про щось, а сама є ЩОСЬ… <…> Краса ’’Поминок за Фіннеґаном’’ має не лише просторовий вимір; її сприйняття залежить рівною мірою від очей і від вух. Час і простір у ’’Поминках’’ слід сприймати в єдності. Джойс повернув мові простоту…» (з есею Беккета «Данте… Бруно… Віко… Джойс»)

Крапкою в цій історії став розрив стосунків між Беккетом і родиною Джойсів, а також психічна хвороба Люсії, симптоми якої почали з’являтися вже на початку тридцятих років. Лікарі, серед яких був і Карл Ґустав Юнґ, діагностували дочці Джойса шизофренію, і решту своїх днів вона провела в психіатричній клініці, де й померла від інсульту в 1982 році.

Біограф Джойса Гордон Боукер вважав, що в Беккеті Люсія вбачала заміну геніальному батькові, з яким була пов’язана підсвідомим еротичним зв’язком.

А ось що Юнґ в есеї «Монолог ’’Улісса’’» (1934) писав про «шизофренію» самого Джойса:

«У психіатра не вистачає критеріїв для оцінки подібної особистості. Те, що здається психічним порушенням, може виявитися різновидом психічного здоров’я, що не піддається звичному розумінню; це може виявитися також маскуванням вищого рівня розвитку мислення».

Джойс і фізика елементарних частинок

Згідно з Encyclopædia Britannica, кварки є елементарними субатомними частинками й водночас фундаментальними складовими матерії. Кварки об’єднуються, створюючи композитні частинки, адрони, в тому числі й найбільш стабільні серед них протони і нейтрони, складові атомних ядер.

Американський фізик-теоретик і Нобелівський лавреат Мюррей Гелл-Манн, що є одним з авторів цієї концепції, запозичив слово «кварк» із роману Джеймса Джойса «Поминки за Фіннеґаном». В одному з епізодів роману чайки кричать: «Three quarks for Muster Mark!» (в перекладі: «Три кварки для Містера Марка»). Можливо, слово є звуконаслідуванням крику морських птахів; за іншою версією, слово «Quark» узяте Джойсом з німецької мови, де воно має два значення — «сир» і «нісенітниця». Зрештою, одне не заважає іншому — Джойс полюбляв грати словами, і в його останньому й найскладнішому тексті це захоплення виявилося в найбільшій мірі.

Схематичне позначення смислових ліній книги, яка вважається найменш придатною до перекладів іншими мовами

Роман «Поминки за Фіннеґаном» являє собою один величезний макаронічний клубок із каламбурів, авторських неологізмів та лексики з майже семи десятків мов світу. Сергій Хоружий у своїй праці «’’Улісс’’ у російському дзеркалі» наводить статистику й робить відповідні висновки: «Якщо в ’’Уліссі’’ загалом менше 30 тисяч слів, то в ’’Поминках’’ 49200 лише таких, що вжиті один-єдиний раз. Про сенс деяких слів і натяків можна здогадатися; знаючи мови, маючи потужну ерудицію й винахідливий розум, можна зрозуміти більше 30 відсотків; заглибившись, не шкодуючи часу, у спеціальну літературу, здолаємо 70… Досягнути повного розуміння годі й сподіватися. Наприкінці своєї роботи його не мав і сам автор: сенс деяких місць він забув і згадати не міг…»

Тож невипадково, що американський фізик запозичив слово на позначення елементарної й малодослідженої частинки Всесвіту з тексту Джойса, який і сам являє собою окремий та непізнаваний всесвіт, що так само складається зі своєрідних кварків, на тлумачення яких філологи витрачають роки й десятиліття власного життя.

А ми розглянули всього лише кілька кварків життя й творчості Джеймса Джойса. Звісно, не всі — адже не треба бути фізиком, щоб розуміти, що кількість кварків є незліченною. Але розглянуті елементарні частинки, можливо, допоможуть бодай трохи наблизитися до розуміння неосяжного джойсового Всесвіту.

Так само як дослідження кварків, бозонів, адронів та інших елементарних частинок допомагає фізикам встановити фундаментальні закони Всесвіту нашого із вами.

Автор: Ігор Мітров

поділитись