Бруно Шульц писав польською та німецькою мовами, мав єврейське коріння і все життя прожив у сьогодні українському Дрогобичі, який любив більше за Варшаву й Париж. На честь дня народження письменника та художника, котрий залишив нащадкам символічний містичний портрет потаємної провінції, згадаємо про його літературні тріпи, еротичний живопис, загублені та знищені твори.
Літературний почерк
Ім’я Бруно Шульца (1892–1942) прославили дві збірки оповідань – «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під клепсидрою», які викликали значну дискусію серед польських письменників. І все-таки ту популярність, на котру Шульц заслуговував, він отримав вже після смерті. Його твори майже завжди автобіографічні: він відтворює власні спогади й фіксує потік свідомості, завдяки чому Шульца порівнюють з Марселем Прустом. Проте літературний почерк письменника все-таки особливий. Це зріз нещадного двадцятого століття, в якому переплелися різні культури й релігії, світогляди – польська з німецькою і українською, монотеістичне з міфологічним і магічним.
Головним джерелом натхнення для Шульца був його рідний Дрогобич (сучасна Львівска область): старі вулички, магазини і театр, будинки, де жили його знайомі, кохані. Символічний образ міста завжди присутній в його творчості (і літературній, і образотворчій), як Дублін у Джойса, Вітебськ у Шагала. В цілому ж, дослідники відзначають, що змістовне і естетичне бачення Шульца формувалося під впливом літератури Франца Кафки та ідей Карла Густава Юнга.
«Садомазохістський» живопис
Бруно Шульц вважається самоуком, хоча якийсь час і присвятив навчанню архітектурі і живопису у Львові та Відні відповідно. Як художник, він виконував графічні твори олівцем, а також працював в досить рідкісній техніці «кліше-верр» (видряпування на засвіченому фотопапері). Саме ця техніка була обрана Шульцом для еротичної серії робіт «Книга ідолопоклонства», через що мистецтвознавці відгукуються про його графіку як про демонологічну. На його малюнках таємничі жінки домінують над чоловіками: ця тематика несе не тільки сексуальний флер, а й контекст конфлікту двох світів, що так характерно для багатьох художників першої половини минулого – кривавого і бурхливого – століття. Експресіоністські й сомнамбулічні роботи Шульца можна порівняти з гротескною графікою іншого містика – Альфреда Кубіна.
Найбільша колекція графіки Бруно Шульца зберігається в Музеї ім. Адама Міцкевича у Варшаві. Однак, майже весь його живопис є знищеним, за рідкісним винятком, про нього відомо, головним чином, зі спогадів друзів і родичів, із фотографій.
Магічне місто
Все дитинство митця пройшло на площі Ринок у Дрогобичі, де знаходився будинок і магазин його батька Якуба Шульца. Згодом Бруно оселився у своєї сестри, в знаменитому сьогодні для шанувальників письменника будинку на вулиці Флоріанській. Цей дім став його головним притулком: саме тут за тридцять років Шульц створив свої відомі твори.
Бруно Шульц належить до числа художників, які прославили свої міста – маленькі всесвіти, в яких людина може народитися, жити, любити і померти, не залишаючи їх кордонів. Однак, серед інших він вирізняється тим, що здобув славу для провінції, яку неймовірно любив, а тому ніколи не прагнув переїхати до великого міста, вважаючи що в Варшаві, наприклад, взагалі не зміг би писати. Тим дивніше те, що Шульц ніколи не називав своє «єдине» місто в текстах, та й не відтворює його точних характеристик. Та немає сумніву в тому, що це дійсно Дрогобич з містичними історіями і дивними персонажами й образами: купецькими патріархальними родинами, непрохідними лабіринтами, метафізичними істотами.
Прогуляйтеся ввечері найстарішим районом вашого міста, і ви зрозумієте, а точніше відчуєте цю потойбічну реальність минулого, що виривається через занедбані будинки, де колись вирувало життя в його різноманітті. Можливо, саме про це писав Бруно Шульц, і всім серцем бажав увічнити?
«Санаторій під клепсидрою» Войцеха Гаса
Клепсидрою в Польщі колись називали звістки про смерть. Фільм (1973) майстра сюрреалістичних екранізацій Войцеха Гаса, що знімався протягом цілих п’яти років, присвячений історії головного героя Йозефа, який відправляється в санаторій, де вмирає його батько. Однак, місце виявляється «не тим, чим здається»: час тут тече інакше й інакше працюють закони життя та смерті. Йозеф бродить будівлею і її околицями, кладовищами й садами, але бачить місця, де він провів своє дитинство, матір і батька, а ще історичних персонажів, що невідомо звідки взялися. У маленьких кімнатах опиняються ринкові площі, а в безлюдному просторі – цілі паралельні світи.
Що бачить Йозеф? Передсмертну агонію, сон або містичний тріп? Всі відповіді на поставлене питання мають право на існування, в красі соліпсизму цей кінематографічний шедевр може посперечатися з багатьма божевільними оніричними фільмами сучасності. Думаєте, що «Думаю про те, як це закінчити» Кауфмана – проривне й оригінальне висловлювання про час і пам’ять? Давайте перевіримо, подивившись напрочуд естетичний та загадковий «Санаторій під клепсидрою».
Універсальні екзистенційні переживання героя змішані з єврейської містикою та європейським макабром. Йозефа супроводжують псалми, молитви, цитати з Біблії й Тори. Бруно Шульц мало пов’язаний з українською складовою культури Галичини, але для того, щоб зрозуміти феномен імперських культурних міксів початку минулого століття, однозначно варто звернутися до його творчості.
Обставини смерті та пам’ять про Бруно Шульца
Роки війни стали фатальними для Бруно Шульца. Ще в 1937-му вийшла збірка «Санаторій під клепсидрою», митець був натхненний своїми починаннями, однак, йому не вдалося ані видати книги в Європі, ані організувати власну виставку. Уже в 1939-му почалася війна, в Дрогобичі з’явилися радянські війська. Його, як художника, змусили малювати портрет Сталіна і картину «Звільнення Західної України», втім, після цього заарештували як буржуазного націоналіста (що абсурдно, враховуючи його польську ідентичність і єврейське коріння) за використання жовтого та блакитного кольорів на полотні.
Пізніше під час німецької окупації Бруно Шульц, котрий в цей час працював для нацистської адміністрації як художник, отримав впливового покровителя – гауптшарфюрера СС Фелікса Ландау, що став референтом у справах юдеїв в ґетто Дрогобича. Той високо цінував мистецтво, а тому Шульц перебував під його особистою протекцією і навіть розписав дитячу кімнату на віллі Ландау, прикрасивши її зображеннями казкових персонажів.
У листопаді 1942-го Шульца переселили до ґетто, звідки той вирішив тікати за допомогою фальшивих документів. Проте на території ґетто відкрили стрільбу: Бруно Шульц був убитий двома пострілами в голову шарфюрером СС Карлом Гюнтером. Вказують на те, що приблизно в цей період покровитель Шульца вбив особистого дантиста Гюнтера, а тому вбивство митця було своєрідною помстою Феліксу Ландау. Точне місце поховання Бруно Шульца є невідомим, ймовірно, він був похований у братській могилі на єврейському кладовищі, що пізніше знищили. Шульц зник так само, як і більшість його рукописів і малюнків.
Навколо тих самих легендарних розписів на віллі Ландау двадцять років тому розгорівся справжній скандал, пов’язаний з блюзнірським вандалізмом. Фрески вважалися загубленими, поки німецькі документалісти на чолі з Беньяміном Гайслером не знайшли кімнату з роботами Бруно Шульца. Незабаром вони були нелегально демонтовані й вивезені контрабандою з України представниками єрусалимського Інституту Голокосту «Яд Вашем». І це при тому, що емісар інституту до інциденту вже був помічений у спробах вивезти з України культурні експонати. Після тривалих перемовин (наскільки справедливими є їх результати, можете зробити висновки самостійно) був підписаний протокол, відповідно до якого «Яд Вашем» отримали право користування трьома фресками на 20 років, а ті, що залишилися в Україні, сьогодні знаходяться в музеї Дрогобича.
Творчість Бруно Шульца визнано в усьому світі: його твори активно переводять, а особистості письменника присвячено кілька романів. У Дрогобичі працює музей Бруно Шульца, та найбільш важливим є те, що з 2004-го року проводиться знаменитий Шульцфест – міжнародний масштабний захід, в рамках якого організовують наукові конференції та семінари, спектаклі, виставки та концерти.
Автор: Анастасія Капралова
