У вівторок, 28 січня 2020 року, нарешті відбулось те, на що очікували як жителі Близького Сходу, так і зацікавлені країни, дослідники та співчуваючі далеко за його межами – президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп оприлюднив деталі так званої «Угоди століття» («Deal of the Century»), плану мирного врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, над яким він разом зі своїм зятем Джаредом Кушнером, а також низкою радників та послів працював останні три роки. Трамп неодноразово заявляв, що цей план – кардинально новий погляд на конфлікт та його вирішення. Роль Джареда Кушнера, чоловіка доньки Трампа Іванки, в цьому проекті та його реалізації неймовірно важлива – «Якщо Джаред не зможе вирішити цей конфлікт та принести мир на Близький Схід, то ніхто не зможе», – говорив Трамп раніше.
Звучало це все дуже інтригуюче. Оприлюднити план мали ще в минулому році, і деякі нюанси, в першу чергу, які стосуються економічної складової угоди, були озвучені раніше. Повній презентації угоди ж постійно заважали різні політичні процеси у США та в Ізраїлі. Політична криза в Ізраїлі, парламентські вибори навесні 2019 року, за результатами яких ізраїльтянам так і не вдалося сформувати уряд, повторні вибори восени, коли історія повторилася (через кілька місяців на країну чекають чергові парламентські вибори), ескалація конфлікту з Сектором Гази, а також низка скандалів, пов’язаних з президентом США Дональдом Трампом – все це впливало на відкладення оприлюднення «Угоди століття».
Загалом, було очевидно, що США під керівництвом Трампа, які спочатку перенесли посольство до Єрусалиму (який є однією з основних спірних точок в нинішньому конфлікті), визнавши його столицею Держави Ізраїль, визнали Голанські висоти ізраїльською територією, а також провадили загальний проізраїльський курс, в проекті врегулювання конфлікту будуть на боці Ізраїлю, і палестинці фігуруватимуть у плані другим номером. У вівторок, коли Дональд Трамп та прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу разом провели брифінг, на якому розкрили карти, паралельно з цим в мережі з’явився текст плану (180 сторінок таблиць, мап та ідей стосовно врегулювання конфлікту), стало зрозуміло, що дива не відбулось. Нічого революційно нового американо-ізраїльський союз палестинцям не запропонував. Навіть поверховий огляд документу та аналіз промов Трампа й Нетаньягу сигналізують, якщо коротко, наступне: Ізраїль отримує все, Палестина – нічого. Окрім величезної кількості грошей та обіцянок Трампа й Нетаньягу допомагати палестинцям на кожному кроці їхнього складного шляху до побудови справжньої незалежної держави. А тепер давайте більш деталізовано.
Починається документ з того, що колишні тривалі перемовини між Ізраїлем та Палестиною, які відбувались у 1990-их роках, так закінчились підписанням договорів в Осло, не вирішили всіх нагальних питань, хоча й були позитивним зрушенням у стосунках двох сторін (нагадаємо, що тодішній прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін був вбитий єврейським ультраправим релігійним сіоністом за те, що, на думку нападника, зрадив єврейську державу, пішовши на перемовини з палестинцями та здачу національних інтересів), а також постулюється довготривалість та неймовірна складність палестино-ізраїльського, а ширше арабо-ізраїльського, конфліктів. Воля палестинського народу до самовизначення та створення незалежної держави, на думку авторів тексту, не має змоги реалізуватись через існування терористичних організацій (в першу чергу згадується Хамас в Секторі Гази), діяльність яких доводить палестинців до гуманітарної кризи та заважає налагодженню діалогу з Ізраїлем. З іншого боку, у документі згадується постійна готовність Ізраїлю до поступок та перемовин – як приклад, наводиться історія з Синайським півостровом, який Ізраїль віддав Єгипту в обмін на мир. Прикметно, що в тексті жодним чином не згадується, що Синайський півострів опинився під контролем Ізраїлю в результаті окупації цієї території під час Шестиденної війни. До 1967 року півострів був територією Єгипту. Повернення Синаю зображується авторами плану як жест доброї волі з боку єврейської держави. Зазначимо, що більшість спірних на сьогоднішній день територій: Східний Єрусалим, Голанські висоти, Західний берег ріки Йордан, були захоплені Ізраїлем саме в ході Шестиденної війни 1967 року. Площа цих територій майже у 4 рази перевищувала площу Ізраїлю станом на 1966 рік. «Можливо, план Трампа за аналогією ставить на меті повернення територій, визначених рішенням резолюції ООН 1947 року, для створення Палестини, які були в декілька хвиль взяті під контроль ізраїльтянами за 70 років існування їхньої держави, Ізраїлем назад палестинцям?», – спитаєте ви.
Ні, нічого подібного цей план в собі не містить. Навпаки, частина територій на Західному березі ріки Йордан, де сьогодні діє Палестинська Національна Адміністрація на чолі з Махмудом Аббасом, і які визнаються багатьма країнами світу як спірні, або такі, що анексовані Ізраїлем, згідно з баченням Трампа й Кушнера, має бути визнана ізраїльською територією.
Визначаючи «two-state solution», тобто вирішення конфлікту через створення двох незалежних держав: єврейської та палестинської, як єдино можливий вихід з ситуації, проект угоди ще більше зменшує відведені палестинцям території на Західному березі, пропонуючи на заміну невеликий клаптик землі на півдні Ізраїлю в пустелі Негев поруч з Сектором Гази. Якщо не зважати на резолюції ООН, погляди на це питання різних країн, а також важливість Західного берега для палестинців, а керуватись просто здоровим глуздом, то фактично Трамп пропонує визнати анексію Ізраїлем вигідних земель в обмін на шматок пустелі. Скидається на справедливе, можна сказати, Соломонове рішення. 80% Іудеї та Самарії, тобто територій на Західному березі таки відійдуть палестинцям. Сектор Гази також залишається за ними. Ці відрізані одна від одної частини палестинської держави за планом мають з’єднатись тунелями та трасами з мостами.
Одним з основних питань для палестинців є питання Єрусалиму. Ізраїль, а тепер вже й США, вважають Єрусалим єдиною та неподільною столицею Держави Ізраїль. Палестинці вважають Східний Єрусалим анексованою Ізраїлем територією. Саме там знаходиться Храмова гора – святиня для всіх трьох авраамічних релігій, де колись знаходились Перший та Другий Єрусалимські Храми, а останні 14 століть стоять третя по значущості в мусульманському світі мечеть Аль-Акса та Куббат ас-Сахра – Купол Скелі. Храмова гора постійно виступає центром сутичок між палестинцями та євреями та ізраїльською поліцією. Контролює мусульманську святиню спеціальний Йорданський орган – Вакф, на чолі з королем Йорданії. Згідно з планом, Єрусалим визнається неподільною столицею Ізраїлю, але, одночасно з цим, столиця Палестини має знаходитись в Східному Єрусалимі. Як це можливо реалізувати на практиці, залишається незрозумілим. Таким рішенням напруга навколо Єрусалиму не знімається – фактично, дві столиці в одному місті виглядають як продовження існуючих раніше суперечок та конфлікту. Для палестинців питання Єрусалиму є принциповим. Від них вимагається, разом з визнанням єврейської держави, визнати й Єрусалим столицею цієї держави. Таким же принциповим це питання є і для євреїв.
Саме «вирішення» конфлікту в такому варіанті, який запропонували Трамп та Кушнер, побачити складно. В той самий час план стверджує право для кожного палестинця, який живе в Єрусалимі, обрати для себе один з трьох варіантів: отримати громадянство Ізраїлю, отримати громадянство Палестини, або ж продовжити свій статус постійного резидента Ізраїлю. Доступ до релігійних святинь має надаватись всім без виключення релігійним групам на всіх територіях Ізраїлю та Палестини, що має бути затверджено в ході окремих переговорів між сторонами у вигляді окремого документу. План наголошує на необхідності ізраїльтянам та палестинцям мати право справляти свої релігійні культи без жодних утисків та заборон.
Наступне складне питання, на яке в плані чіткої та розгорнутої відповіді не дається – Сектор Гази та ряд організацій, визнаних США та Ізраїлем терористичними, які, фактично, керують Сектором. У документі говориться, що Хамас має бути обеззброєний, а Сектор Гази демілітаризовано. В документі йдеться, що США не очікує від Ізраїлю спроб домовитись з Хамасом, Палестинським Джихадом та іншими організаціями до тих пір, поки ті не визнають право Ізраїлю на існування, не складуть зброю та не відмовляться від збройної боротьби. Палестинці мають повністю відмовитись від терористичних методів та бажання знищити Ізраїль. Безпека єврейської держави взагалі визначається планом як пріоритетне питання для ізраїльської сторони (жоден ізраїльтянин не має змінити місце свого проживання – ось одна з головних тез угоди). В той час як для сторони палестинської угода вбачає головними економічні чинники: подолання фінансової та гуманітарної криз, створення нових робочих місць, робота над побудовою нової інфраструктури та всіляке покращення рівня життя звичайного палестинця. Ряд дослідників вже відмітили, що угода фактично купує для ізраїльтян мир і безпеку за фінансові вливання в палестинську економіку. 50 мільярдів доларів – саме стільки обіцяє план надати Палестині в разі, якщо палестинці погодяться на всі пункти угоди. Виплачувати ці гроші будуть не США, а партнери на Близькому Сході – в першу чергу Катар та Саудівська Аравія.
Палестина, згідно з планом, матиме свої внутрішні силові структури, які займатимуться питаннями контртероризму, внутрішньої безпеки, захистом державних установ, громадським порядком, безпекою іноземних представництв. Все це в тісній співпраці з силовими структурами Ізраїлю, Єгипту та Йорданії. Залишаючись демілітаризованою, Палестина фактично передає питання зовнішньої безпеки Ізраїлю, Йорданії та Єгипту. Саме Ізраїль зобов’язаний здійснювати зовнішній захист Палестини. Сполучені Штати, в свою чергу, мають підтримувати цю конфігурацію та забезпечувати її ефективність. Такі обіцянки чимось нагадують ситуацію зі здачею Україною ядерної зброї, коли декілька держав виступили гарантами української національної безпеки в обмін на відмову від ядерної зброї. Як показала історія, жодна з них не виконала своїх зобов’язань після військового вторгнення Росії на територію України. Захист власного населення та кордонів, а також національних інтересів має здійснюватись, в першу чергу, самою державою. Палестинців, згідно з цим планом, цієї можливості фактично позбавляють. Яким чином мають бути роззброєні Хамас, Палестинський Джихад та інші організації в Секторі Гази – невідомо.
Питання біженців також присутнє в тексті угоди. Разом з палестинськими біженцями, які вже 70 років живуть по таборам для біженців навколо Держави Ізраїль, згадуються також і біженці євреї з арабських країн, питання яких вирішувалось єврейською державою одразу по мірі появи цих біженців, і на сьогоднішній день ніякою проблемою взагалі не є. Тут автори вирішили зберегти рівновагу, збалансувавши появу 70 років тому біженців палестинських з вже давно неактуальною історією з біженцями єврейськими. Палестинські біженці мають повернутись, на думку авторів плану, до Палестини вже після того, як та пройде довгий шлях побудови держави, та створить умови для розселення цих людей. Мови про повернення біженцям їхньої землі та домівок ніякої, звісно, немає.
Також Ізраїль має надати Палестині можливість користуватись ізраїльськими портами в Хайфі та Ашдоді. Разом з цим, після демілітаризації Сектору Гази (та через 5 років після можливого підписання угоди), порт в Газі, який нині блокується Ізраїлем, має розпочати свою роботу. Разом з ним має з’явитись і аеропорт для невеликих літаків. Якщо порт в Газі розпочне роботу раніше, ніж за 5 років, то Палестина втрачає право на користування ізраїльськими портами.
Ще однією умовою є припинення виплат з боку Палестинської Адміністрації палестинським в’язням, які знаходяться в ізраїльських тюрмах за тероризм, а також їхнім сім’ям. Культ мучеників та борців з Ізраїлем надзвичайно розвинений серед палестинців – палестинська влада та низка організацій фінансово допомагають ув’язненим та їхнім родинам, а також сім’ям шахідів – тих, хто загинув, борючись за незалежність Палестини. Трамп неодноразово наголошував на тому, що палестинська свідомість має змінитись. Без зміни ставлення до Ізраїлю не може бути ніяких подальших зрушень. Саме тому план передбачає зміни навіть в навчальних програмах – нове бачення стосунків між Палестиною та Ізраїлем, на думку авторів плану, має прививатись з дитинства. Чи погодяться палестинці на відмову від героїзації тих, хто боровся з Ізраїлем раніше, та від зрощення нових поколінь борців і шахідів? Риторичне питання.
Що ми маємо у підсумку?
У палестинців є 4 роки для того, щоб повністю зголоситись з візією Трампа й Кушнера. Американський та ізраїльський лідери знайшли вдалий для обох момент, аби озвучити деталі цього плану. Трамп має реабілітовуватись після серії скандалів та намагатись заробити бали на майбутні президентські вибори, а Нетаньягу має величезні проблеми вдома – звинувачення в корупції та перевищенні повноважень, які можуть закінчитись лавою підсудних, провали в формуванні уряду та можливий програш на наступних парламентських виборах, який може поставити хрест на його кар’єрі. Вчорашнім виступом поряд з Трампом, Нетаньягу намагається показати світу, але, в першу чергу, засвідчити ізраїльтянам, свою незамінність для країни і неймовірний вплив на світову політику. «Подивіться, ось я стою поруч з Трампом, називаю його по імені, тисну йому руку, на весь світ називаю Єрусалим столицею Ізраїлю, наголошуючи на тому, що ніколи в історії стосунки між США та Ізраїлем не були такими теплими та продуктивними», – ось що читалося у вчорашній промові Нетаньягу. Ізраїльський виборець, який стоїть на правих позиціях, мав би зронити не одну сльозу, ніжно гладячи зображення Бібі на екрані свого дисплею.
Разом з тим, основні питання, які викликали протести палестинців, в плані задовольняються в бік Ізраїлю. Ізраїльські поселення на Західному березі легалізуються і залишаються на своїх місцях, Єрусалим визнається столицею Ізраїлю – єдиною й неподільною, палестинські біженці на свої території не повертаються, натомість їм обіцяють якісь досить туманні компенсації. Палестинці, фактично, вимушені прийняти умови та підлаштуватися під картину світу, створену американцями та ізраїльтянами, яка не тільки не вирішує їхні головні больові питання, але й забороняє їм бути повноцінною державою з власними збройними силами та власним баченням утвердження та розвитку. Абсолютно очікуваною була реакція лідерів палестинців, які одразу заявили про те, що про подібні поступки не може бути й мови. Єгипет закликав всі сторони уважніше дослідити пункти документу і не погоджуватись одразу на всі вимоги Трампа та Нетаньягу. Навіть Саудівська Аравія відреагувала досить стримано, без явного ентузіазму (хоча саме від цієї країни залежить дуже багато). Позитивно поставилися до деталей угоди в Катарі – там керівники країни заявили, що палестинці мають віддячити американцям за те, що ті насправді хочуть принести мир та врегулювати конфлікт. Так, деякі арабські країни закликали палестинців до перемовин з Ізраїлем за посередництвом США. Це справді відрізняє цю ситуацію від попередніх. Але дуже складно говорити про стовідсоткову єдність та позитивний погляд на процес серед арабських країн, їхніх лідерів та населення.
Ця угода могла б бути бодай частково імплементована, якби палестинське суспільство, нехай воно нині й розділене територіально та політично, сказало б ствердне «так» цій ініціативі з Білого Дому. Очікувано, цього «так» не пролунало. І, ймовірніше за все, не пролунає і в майбутньому.
Не допомагає справі й фактичний шантаж Нетаньягу, який заявив, що в разі, якщо палестинці не погодяться на умови, Ізраїль візьме під контроль всю територію Іудеї та Самарії, а також долину Йордану. Трамп також наголосив на тому, що це останній шанс для палестинців. Цікаво, що насправді він мав на увазі?
В такому разі, чи можна взагалі називати це «угодою»?
Для угоди потрібна політична воля двох сторін. Бажання Трампа та Нетаньягу для реалізації цього плану явно замало. Нав’язати своє бачення вирішення проблеми, очевидно граючи на боці однієї зі сторін конфлікту, далеко не значить припинити протистояння. А це означає, що палестино-ізраїльський конфлікт не вичерпано. І кінця цьому конфлікту досі не видно.
Автор: Валентин Дзюбенко
