Вічне світло

Ґаспар Ное – enfant terrible французького кіно

Команда нового фільму Ное LUX AETERNA на Каннському кінофестивалі в 2019 році

Французька естетика у не надто досвідчених кіноманів може асоціюватися виключно з застарілими образами лавандових полів, класичних femme fatale і вусатих чоловіків із хриплим голосом. На рубежі століть французькі кінороби, котрих критики визначили як окремий напрямок «нового екстремізму», зруйнували всі стереотипи, обравши тактику шоку для глядачів. Ґаспар Ное лишається і сьогодні вірним обраному шляху, його кінематограф сповнений тематики насильства і сексу, зміненої свідомості, небезпеки психологічної деградації особистості. Незважаючи на те, що саме Ное широко відомий вітчизняному глядачеві, він далеко не єдиний і не найжорстокіший з тих, хто у 2000-х змушував домогосподарок залишати зали кінотеатрів через картини зґвалтувань, садомазохізму, інцесту і вбивств. Варто згадати ще фільми Олів’є Ассаяса, Філіпа Гранріє, Брюно Дюмона, Клер Дені та ін.

Такі образи були покликані не тільки оновити кіномову та зробити її більш правдивою, але і звернути увагу суспільства на глобальні соціально-політичні та культурні тенденції. Ное зняв ще в 1991-му році короткий – істеричний і агресивний – метр «Падло», де вперше з’явився герой М’ясник, задавши тон подальшої творчості, що повною мірою був продемонстрований у 1998-му в повнометражній стрічці «Один проти всіх». Якщо ти не можеш перемогти вуличну агресію і попсу, очоль її в своєму мистецтві і знищи зсередини, що ще залишається?

З чого складається кіномова Ґаспара Ное

Філософія і релігія

 «Я виріс в умовах атеїстичного виховання, але в той час, коли ви виходите з підліткового періоду і починаєте палити «косячки», ви також починаєте ставити питання: що відбувається після смерті, і чи можливе існування загробного життя».

Обивателі скажуть про кіно Ное – провокація, шанувальники – маска, за якою ховається цікавий посил. Подорожі нашим несвідомим, у які ми вирушаємо, слідуючи за оптичними й перцептивними експериментами, часто супроводжуються у кіно Ґаспара Ное філософськими і релігійними відсилками.

Так, «Вхід у порожнечу» явно натхненний Бардо Тодол або Тибетською Книгою Мертвих, яка описує те, що людська свідомість переживає після смерті, в бардо – проміжку між смертю і наступним відродженням на Землі. Крім того, є всі підстави припустити вплив на режисера філософії Фрідріха Ніцше. Ґаспар Ное «повертає» вигнаного раніше Діоніса в культуру, проголошуючи нескінченне містеріальне свято життя та смерті, танців і сексу. «Незворотність» містить посилання на концепцію «вічного повернення», згідно з якою розтерзана краса буде завжди відроджуватися (як власне і трагічно гинути). І ні, ми не страждаємо синдромом пошуку глибинного сенсу!

Які є фільми є джерелами натхнення для режисера?

1. «Космічна одіссея 2001 року» (Стенлі Кубрик, 1968)

«Фільм, який я дивився більше разів, ніж будь-який інший: разів сорок, певно. Без цього фільму я б ніколи не став режисером».

2. «Любов» (Михаель Ганеке, 2012)

3. «Страх» (Геральд Каргль, 1983)

4. «Андалузький пес» (Луїс Бунюель, 1929)

5. «Голова-гумка» (Девід Лінч, 1977)

6. «Я – Куба» (Михайло Калатозов, 1964)

«Революційний і поетичний фільм, в якому камера, завдяки руху, уподібнюється симфонічному інструменту».

7. «Кінг Конг» (Меріан К. Купер, Ернест Б. Шодсак, 1933)

8. «Сало, або 120 днів Содому» (П’єр Паоло Пазоліні, 1975)

9. «Сходження Скорпіона» (Кеннет Енгер, 1964)

10. «Таксист» (Мартін Скорсезе, 1976)

«Якщо для мене й існує якийсь зразковий кіногерой, то це Тревіс Бікл. Мене наповнює радість при вигляді харизматичного виконання Роберта Де Ніро і амфетамінової режисури Мартіна Скорсезе».

Незручна атмосфера

Фільми Ное незручні для глядачів не тільки через шокуючу тематику: вони іноді можуть діяти на вас фізично погано. Добре підготуйтеся до перегляду нового «Lux Aeterna», де буде приблизно десять хвилин мерехтіння стробоскопу. Колись на 55-му Каннському кінофестивалі багато з відвідувачів показу не витримали його легендарної «Незворотності». Перші півгодини фільму супроводжує шум частотою у 28 МГц, який можна почути в звичайному житті хіба що під час землетрусу. І це не рахуючи 16-хвилинної сцени зґвалтування, а ще пробивання голови вогнегасником. «Моя мета полягала в тому, аби ви відчули, що зійшли з розуму», – зізнається Ное в інтерв’ю.

Шанувальник Стенлі Кубрика і Михайла Калатозова, Ное створює атмосферу, яка тисне на вас різними способами. Це може бути зроблено також за допомогою операторської роботи, наприклад, «літаючої» камери, незвичайних ракурсів і некласичної зміни планів. У згаданому вже фільмі «Один проти всіх» історія розвивається рубаними фрагментами, в утробній «Незворотності» вас починає нудити від того, що камера постійно крутиться, втім, як і в галюциногенному «Вході в порожнечу».

Цікавий факт. Кілька місяців тому фільм Ное «Любов» отримав новий виток популярності через челендж в ТікТок. Молоді люди запустили його, надивившись не надто якісного, смішного і в чомусь небезпечного польського фільму «365 днів» про історію абьюзу над дівчиною, яка має рівно рік, щоб полюбити сексуального мафіозі. За умовами челенджу потрібно було включити фільм Ґаспара Ное на Netflix (його через схожу відвертість алгоритми його пропонують після перегляду «365 днів») і викласти свою реакцію сексуальну сцену, котра відкриває фільм.

Сентиментальність, секс і нігілізм

Провокаційна кіномова приховує тонку душевну натуру «нестерпної дитини». Його фільми, зрештою, про самотність і байдужість світу до людських переживань, які є єдиною твоєю власністю і втіхою. Наносний нігілізм Ное поєднується з граничною вітальністю. Таким способом життєлюбний і, певно, з максимально стійкою психікою, режисер демонструє банальний зв’язок Ероса і Танатоса, про який глядач чомусь схильний забувати. Ми дивимося чергову сцену сексуального характеру і дивуємося відвертості кадрів, в той час, як режисер намагається донести: «Мої фільми не про секс! Вони про любов».

Змінений стан свідомості

Практично в кожному фільмі Ное його герої перебувають в екстатичному, зміненому стані свідомості. Режисер зізнається, що навмисно прагне ввести глядача в галюциногенний стан і діяти на нашу психосоматику. Такий агресивний характер його кіно відкриває весь потенціал кінематографа, котрий відкидають більш скромні автори. І взагалі хто сказав, що можна легко і без наслідків досягти катарсису – як персонажам, так і глядачам?

Неонова естетика

Його фільми сповнені яскравих кольорів: неонові фарби мегаполісів та наркотрипів. Улюблений колір Ґаспара Ное – утробно-червоний, який асоціюється у нього з сновидіннями і плоттю.

«Всі наші сни зазвичай чорно-білі. Але якщо спробувати згадати кольорові виключення, то я особисто завжди згадую саме червоний. Навіть коли я купую постери фільмів, то завжди вибираю ті, що витримані в червоній гамі. … Червоний – це колір плоті, м’яса, томатів».

Традиції кінематографу

Ґаспар Ное не упускає можливості висловити вдячність своїм улюбленим кінострічкам та деяким книгам, з яких він черпав натхнення. Їх ми бачимо під час початкової сцени, яка містить невеличкі інтерв’ю героїв у псевдодокументальній манері. Куди ж подітися синефілу без творінь Жулавські, Скорсезе, Ардженто, Ланга? Доволі часто його кіно виглядає як данина поваги Жану-Люку Годару. Субтитри на весь екран – фірмовий прийом головного майстра французької нової хвилі. Крім того, наприклад, «Любов» Ное містить кілька сцен-відсилок до фільмів Годара, зокрема, до стрічки «Маленький солдат».

Музика

Саундтреки його фільмів складаються з танцювальних версій хітів 90-х, психоделічного року і персональних уподобань Ґаспара Ное. В «Екстазі» автор виносить їх в титри, поряд з акторами в перших рядах: The Rolling Stones, Ерік Саті, Cerrone, Aphex Twin, Daft Punk, Soft Cell, CoH, та ін.

«Я знімав свої перші фільми так, ніби вчиняю злочин, – і отримував від цього задоволення. Таким фільмом була, наприклад, «Незворотність» – я мав відчуття, ніби грабую банк. Я був впевнений, що картину заборонять, а вийшло рівно навпаки: вона заробила купу грошей, і всі навколо мене вітали. Тепер я про такі речі взагалі не турбуюся. Багато хто так боїться цензури, що цензурує себе самостійно. Але в житті немає нічого такого, що не можна було б показати на кіноекрані».

Що дивитися?

«Вічне світло» (2019)

Ще кілька днів у вас є можливість побачити в українському прокаті новий фільм Ное з Шарлоттою Генсбур і Беатрис Даль, який спочатку був задуманий як ролик для Saint-Laurent. На вас чекає мультиекран (не Ґріневеєм єдиним!), рефлексія на тему виробництва фільмів (у візуальному плані «Вічне світло» обіцяє виглядати як справжнє кіномистецтво), а ще відьомства й жіночої природи. Тематика мучеництва жінки присутня в його фільмах ще з часів «Незворотності». Ное – істинний диктатор в своєму мистецтві, що пропонує чергову вечірку кольору крові, аби насолодитися вашою розгубленістю.

«Один проти всіх» (1998)

Фільм, присвячений кільком поворотним дням в житті М’ясника, що зіштохвнувся з занедбаністю, ізоляцією та безробіттям. Велика частина сценарію фільму складається з внутрішнього монологу М’ясника, озвученого закадровим голосом. Камера зазвичай лишається нерухомою протягом основної частини фільму, але це різко контрастує зі швидкими уривчастими змінами плану, які супроводжуються гучним звуковим ефектом. У кульмінаційний момент фільму з написом «Попередження» відраховується 30 секунд, що нібито дають глядачам можливість припинити перегляд і уникнути фіналу фільму. Бажаєте випробувати себе?

«Незворотність» (2002)

Режисер постійно зазнає цькування з усіх можливих «таборів»: одні звинувачують його в гомофобії та мізогінії, інші – у відсутності моралі, одержимості поп-культурою, в пріоритеті форми над змістом. Навряд далекого від моралізаторства Ґаспара Ное турбують пуританські оцінки. «Незворотність» вийшла в прокат сімнадцять років тому й стала відправною точкою для формування у режисера остаточної репутації безумця. Стрічка розповідає про один день з життя Алекс (Моніка Беллуччі), її хлопця Маркуса (Венсан Кассель) та колишнього чоловіка дівчини – П’єра (Альбер Дюпонтель).

«Вхід в порожнечу» (2009)

Фільм про подорож головного героя між життям і смертю та його стосунки з сестрою. У сюжеті кілька разів згадується Тибетська Книга Мертвих, котра багато в чому вплинула на своєрідну, але все ж драматургію фільму. Наркотична, як ніякий інший фільм Ное, стрічка була названа самим режисером «психоделічною мелодрамою».

«Любов» (2015)

Звичайно, досвідченого глядача не здивувати сценами справжнього, не симульованого сексу. І тим не менше, і тим не менше! «Любов» розділила публіку на полярні табори через наявність в картині надмірно натуралістичних еротичних сцен, що межують з порнографією. Насправді якщо говорити про використання кінематографічних прийомів, багато в чому режисер успадкував певні «традиції», закладені експериментаторами епохи французької Нової хвилі, а тематика стрічки продовжує розпочате Романом Поланськи в його скандальному «Гіркому місяці». Французький кінематограф неможливо уявити без досліджень у царині еротики та кохання. Ное глузує над нами і демонструє власну вразливість через своїх героїв.

«Екстаз» (2018)

Позажанрова стрічка про наркотичний хаос на вечірці випускників танцювальної академії, де все пішло не так, як було заплановано. Для Ное було важливо, щоб актори показали одержимість, «подібну трансу під час окультних ритуалів». «Екстаз» містить детективну інтригу, але трансформується у дослідження сучасності (нехай вас ні в якому разі не шокує своєрідний антропологічний зріз, що виражається у підборі персонажів), маніфест життя у всіх його проявах.

Автор: Анастасія Капралова

поділитись