Нам відомо, який інтерес викликав дзен навіть за межами спеціалізованих дисциплін, коли його популяризував на заході Д. Т. Судзукі своїми книжками «Вступ до дзен-буддизму» та «Нариси дзен-буддизму». Таке масове зацікавлення пов’язане з парадоксальною зустріччю між Сходом і Заходом. Хворий Захід вважає, що дзен може запропонувати щось «екзистенціальне» та сюрреалістичне. Уявлення про дзенську духовну реалізацію, вільну від будь-якої теїстичної віри та будь-яких містичних зв’язків, не кажучи вже про фантазії щодо миттєвого та нібито безпричинного «духовного прориву», привабило багатьох західних людей та викликало серед них захоплення. Однак це уявлення видається вірним здебільшого лише при поверховому огляді. Існує значна різниця між духовним виміром «філософії кризи», яка стала популярною на Заході внаслідок її матеріалістичного та нігілістичного розвитку, та духовним виміром дзен, який був укорінений у буддійській традиції. Будь-яке справжнє зіткнення Заходу із дзеном передбачає у західної людини або виняткову схильність, або здатність переживати метанойю. Під метанойєю я маю на увазі внутрішній поворот, що впливає не стільки на інтелектуальні «настанови» розуму, скільки на вимір, який повсякчас і в будь-якому місці сприймався як глибша реальність.
Дзен є сокровенним ученням, яке не можна знайти в священних писаннях. Його передав Будда своєму учневі Магакассапі. Ця таємна доктрина була представлена світу Бодгідгармою в Китаї приблизно в шостому столітті нашої ери. Канон передавався в Китаї та Японії через спадкоємність вчителів і «патріархів». В Японії це жива традиція, яка має багато прихильників і численні Дзендо («Зали медитації»).
Стосовно духу традиції, дзен можна вважати продовженням раннього буддизму. Буддизм виник як рішуча реакція проти теологічних спекуляцій і пустої ритуалістики, до якої поступово деградувала давня індуїстська каста брагманів після оволодіння священною, живою мудрістю у давні часи. Будда перетворив це на «tabula rasa»: очистивши вчення, він зосередився на практичній проблемі: як подолати те, що зазвичай називають «життєвим стражданням». Згідно з езотеричними вченнями, це страждання вважалося типовим для звичайних людей станом тлінності, неспокою, «спраги» і химерності. Пройшовши шлях, що веде до духовного пробудження і безсмертя без сторонньої допомоги, Будда вказав напрям тим, хто відчував до нього потяг. Загальновідомо, що Будда – це не ім’я, це атрибут або титул, що означає «пробуджений», «той, хто досяг просвітлення» або «пробудження». Будда мовчав щодо змісту свого досвіду, оскільки він хотів запобігти спекуляціям та філософуванню щодо переваги усвідомлення над дією. Тому, на відміну від своїх попередників, він не говорив про Брахмана (абсолют) або про Атман (трансцендентне Я), а використовував лише термін нірвана, оскільки ризикував бути неправильно зрозумілим.
Деякі насправді вважали через нестачу розуміння, що нірвану слід ототожнювати з поняттям «ніщо», невимовної та швидкоплинної трансцендентності, визначення якої межує десь на межі несвідомого та небуття. До того ж, у подальшому розвитку буддизму знову, «mutatis mutandi», сталася саме та ситуація, проти якої повстав Будда. Буддизм став релігією, доповненою догмами, ритуалами, схоластикою та міфологією. Згодом він розділився на дві школи: магаяну та гінаяну. Метафізика першої була більш грандіозною, і магаяна згодом загрузла у своєму малозрозумілому символізмі. Вчення другої школи було більш суворим та точним, але надто занепокоєним чисто моральною дисципліною, яка ставала все більш чернечою. Таким чином було майже втрачено сутнісне і оригінальне ядро, а саме – сокровенне вчення про Просвітлення.
У цей критичний час з’явився дзен, який заявив про марноту цих так званих методів і проголосив доктрину саторі. Саторі — це фундаментальна внутрішня подія, раптовий екзистенціальний прорив, який, по суті, відповідає тому, що я назвав «пробудженням». Але це формулювання було новим та оригінальним і являло собою радикальну зміну підходу. Нірвана, яка багатьма розглядалася як Ніщо, як зникнення і як кінцевий результат зусиль, спрямованих на отримання звільнення (що, на думку деяких, може вимагати більше одного життя), тепер стала розглядатися як нормальний стан людини. В цьому ключі, кожна людина має природу Будди, і кожна людина вже звільнена, а отже, перебуває над народженням і смертю. Потрібно лише зрозуміти це, усвідомити це, побачити всередині своєї природи, згідно з головним положенням Дзен. Саторі – це як позачасове відкриття. З одного боку, саторі є чимось раптовим і радикально відмінним від усіх звичайних станів людської свідомості; це як катастрофічна травма для звичайної свідомості. З іншого боку, саторі повертає людину до того, що, у вищому сенсі, слід вважати нормальним і природним; таким чином, це повна протилежність екстазу або трансу. Це перевідкриття своєї справжньої природи та оволодіння нею: це просвітлення, яке вириває з тенет незнання та впливу підсвідомості глибоку реальність того, що було і буде завжди, незалежно від життєвого стану людини. Наслідком саторі є абсолютно новий погляд на світ і життя. Для тих, хто це пережив, все довкола – те саме (речі, інші істоти, їх особистість, «небо, ріки та неосяжна земля»), але водночас – все принципово інше. Існуванню ніби додали новий вимір, трансформувавши значення та якість. Згідно з Майстрами Дзен, суттєвою характеристикою нового досвіду є подолання будь-якого дуалізму: внутрішнього і зовнішнього; я і не-я; скінченності та нескінченності; буття і небуття; удаваного і реального; «пустоти» і «повноти»; субстанції та акциденції. Інша характеристика просвітлення полягає в тому, що будь-яке визначення, створене обмеженою та заплутаною свідомістю індивіда, більше не помітне. Таким чином, звільнений і невизволений, просвітлений і непросвітлений — це одне й те саме. Дзен ефективно вирішує парадоксальне рівняння буддизму Магаяни – «нірвана-сансара», та увічнює даоський вислів «повернення нескінченно далеко».
Ніби дзен сказав: звільнення не треба шукати в іншому світі; цей світ і є водночас й «потойбіччям»; це звільнення – і його не потрібно звільняти. Це точка зору саторі, досконалого просвітлення, «трансцендентної мудрості» (праджняпараміта)
Головним чином, ця свідомість є зміщенням центру Я. У будь-якій ситуації і в будь-якій події звичайного життя, включаючи найтривіальніше, звичайне дуалістичне та інтелектуальне відчуття себе замінюється сутністю, яка більше не сприймає «Я» протиставлення «не-Я», і яка долає будь-яку антитезу. Згодом ця сутність насолоджується повною свободою та непримусовістю. Вона як вітер, який дме, де хоче, і як чисте, оголене буття, яке є всім після того, як «відпускає» – втрачає все, здобуваючи пустоту.
Дзен, або принаймні основний напрям дзен, підкреслює дискретність, раптовий і непередбачуваний характер розкриття саторі. Стосовно цього Судзукі помилявся, коли виступав проти методів, що використовуються в індуїстських школах, таких як Самкх’я та Йоґа. Ці техніки також розглядалися в ранніх буддійських текстах. Судзукі використав порівняння з водою, яка миттєво перетворюється на лід. Він також використав аналогію будильника, який раптово спрацьовує внаслідок деякої вібрації. Згідно з Судзукі, немає дисциплін, технік чи зусиль, які самі по собі можуть привести до саторі. Навпаки, стверджується, що саторі часто виникає спонтанно, коли людина вичерпає всі ресурси свого єства, особливо інтелект і логічну здатність розуміння. У деяких випадках кажуть, що саторі сприяють насильницькі відчуття і навіть фізичний біль. Його причиною може бути як просте сприйняття об’єкта, так і будь-яка подія в звичайному житті, якщо у суб’єкта існує певна прихована схильність.
З цього приводу можуть виникнути певні непорозуміння. Судзукі визнав, що «власне кажучи, немає жодних ознак внутрішньої роботи, яка передувала б саторі». Однак він говорив про необхідність спочатку пройти «справжнє бойове хрещення». Зрештою, сама установа так званих «Залів медитації» (дзендо), де ті, хто прагне отримати саторі, підкоряються режиму життя, частково аналогічному режиму деяких католицьких релігійних орденів, говорить про необхідність попередньої підготовки. Така підготовка може тривати кілька років. Суть дзен, здається, полягає в процесі дозрівання, ідентичному тому, в якому людина майже досягає стану гострої екзистенціальної нестабільності. У цей момент достатньо найменшого поштовху, щоб викликати зміну стану, духовний прорив, відкриття, яке веде до «інтуїтивного бачення своєї природи». Майстри знають момент, коли розум учня зрілий і готовий відкритися; саме тоді вони зрештою дають останній, вирішальний поштовх. Цей поштовх іноді може складатися з простого жесту, вигуку, чогось начебто несуттєвого, або навіть нелогічного та абсурдного. Цього достатньо, щоб спровокувати крах хибного уявлення про індивідуальність. Таким чином, саторі замінює це поняття «нормальним станом», і людина приймає «оригінальне обличчя, яке було до створення». Більше не «ганяється за відлунням» і «тінями».
У деяких аспектах це нагадує екзистенціальну тему «невдахи» або «того, хто зазнав корабельної катастрофи» (das Scheitern, у К’єркегора та Ясперса). Насправді, як я вже згадував, відкриття часто відбувається, коли всі ресурси людини вичерпано, і людина загнана у кут. Це можна побачити щодо деяких практичних методів навчання, які використовує дзен. Методи, які найчастіше використовуються в інтелектуальному плані – це коан і мондо. Учень стикається з висловом або запитаннями, які є парадоксальними, абсурдними, а іноді навіть гротескними та «сюрреалістичними». Він повинен докладати зусиль розумом, якщо необхідно – роками, доки не досягне крайньої межі всіх своїх нормальних здібностей розуміння. Потім, якщо він наважиться продовжити цей шлях, він може зустріти катастрофу, але якщо він зможе перевернути ситуацію з ніг на голову, він може досягти метанойї. Це точка, де зазвичай досягається саторі.
Нормою Дзен є абсолютна автономія; ні богів, ні культів, ні ідолів. Буквально звільнитися від усього, включно з Богом. «Якщо ти зустрінеш Будду на дорозі, убий його», – говорить приказка. Потрібно покинути все, ні на що не спираючись, а потім йти вперед, своєю сутністю, поки не буде досягнута кризова точка. Дуже важко сказати більше про саторі або порівняти його з різними формами містичного досвіду ініціації східного чи західного. У дзен-монастирях передбачається лише період навчання. Як тільки учень досягає саторі, він повертається у світ, вибираючи спосіб життя, який відповідає його потребам. Можна думати про саторі як про форму трансцендентності, яка доведена до іманентності, як природний стан, у кожній формі життя.
Читайте також: Юліус Евола. «Шлях самурая»
Поведінка, яка випливає з новонабутого виміру, який додається до реальності як наслідок саторі, цілком може бути підсумована висловом Лао-Цзи: «Бути цілим у частині». У зв’язку з цим важливо усвідомлювати вплив дзен на далекосхідний спосіб життя. Дзен називали «філософією самурая», а також було сказано, що «шлях дзен ідентичний шляху стрільби з лука» або «шляху меча». Це означає, що будь-яка діяльність у житті людини може бути пронизана дзен і, таким чином, піднесена до вищого значення, до «цільності» та до «безособової діяльності». Цей вид діяльності заснований на відчутті незначущості особистості, яке, тим не менш, не паралізує її дії, а радше надає стриманість та відстороненість. Ця відстороненість, у свою чергу, надає перевагу абсолютному та «чистому» началу життя, яке в деяких випадках досягає крайніх і чітких форм самопожертви та героїзму, немислимих для більшості жителів Заходу (наприклад, камікадзе у Другій світовій війні).
Таким чином твердження К. Г. Юнґа просто смішні, а саме, що психоаналіз, більше ніж будь-яка інша західна школа думки, здатний зрозуміти дзен. Згідно з Юнґом, саторі збігається зі станом цілісності, позбавленим комплексів або внутрішнього розщеплення, про яке психоаналітичне лікування стверджує, що воно досягає кожного разу, коли перешкоди інтелекту та його відчуття переваги усунені, й щоразу, коли свідомий вимір душі возз’єднується з несвідомим і з «життям». Юнґ не усвідомлював, що методи та передумови дзен є повною протилежністю його власним. Немає «підсвідомості», як окремої сутності, до якої свідомість повинна бути повторно підключена; Дзен говорить про надсвідоме бачення (просвітлення, бодгі або «пробудження»), яке актуалізує «первісну і світлу природу» і яке, таким чином, руйнує несвідоме. Хоча можна простежити схожість між поглядами Юнґа та дзен, оскільки вони обидва говорять про відчуття власної «цілісності» та свободи, яке проявляється в кожному аспекті життя. Однак важливо пояснити, на якому рівні ці погляди збігаються.
Коли Дзен знайшов свій шлях на Захід, виникла тенденція до його «одомашнення» та моралізування, применшуючи його потенційні радикальні та «антиномічні» (тобто протилежні поточним нормам) наслідки, а також підкреслюючи стандартні складові, які вважаються такими цінними «духовним» людям, а саме любов і служіння ближньому, хоча ці інгредієнти були очищені в безособовій і несентиментальній формі. Взагалі, існує багато сумнівів щодо «практичності» дзен, вважаючи, що «вчення про пробудження» має ініціатичний характер.
Таким чином, він зможе надихнути лише меншість людей, на відміну від пізніших буддійських поглядів, які набули форми релігії, відкритої для всіх, здебільшого кодексу простої моралі. Будучи відродженням духу раннього буддизму, Дзен мав бути суто езотеричною доктриною. Досліджуючи легенду про його походження можемо зазначити, що це було так. Однак сам Судзукі був схильний до іншої думки; він наголошував на тих аспектах магаяни, які «демократизують» буддизм (зрештою, термін магаяна тлумачився як «Велика колісниця», навіть у тому сенсі, що він поширюється на широку аудиторію, а не лише на кількох обраних). Якщо повністю погодитися з Судзукі, то можуть виникнути певні сумніви щодо природи та осяжності саторі. Слід запитати, чи такий досвід впливає лише на психологічну, моральну чи ментальну сферу, чи він впливає на онтологічну сферу, оскільки це має місце в кожному автентичному посвяченні. У такому випадку це може бути привілей лише дуже обмеженої кількості людей.
Переклав Віталій Щепанський
