Девід Лінч, можливо, один з найзагадковіших режисерів в історії кінематографу, відзначив своє 74-ліття. Команда «Пломеню» є палкими шанувальниками творчості цього режисера. Не є виключенням і куратор читацького клубу Валентин Дзюбенко. Спеціально для вас він підготував добірку улюблених книжок Девіда Лінча з короткими анотаціями. Можливо, прочитавши їх, ви зможете ще більше наблизитись до розуміння фільмів американського майстра кінематографу, або просто знайдете щось цікаве саме для себе.
Франц Кафка. «Перевтілення»
Саме Франца Кафку Девід Лінч називає своїм улюбленим письменником. Серед всіх творів німецькомовного єврея з Праги режисер найбільше виділяє повість «Die Verwandlung» – «Перевтілення», 1912 року.
Частина так і не виданої за життя автора збірки «Strafen» – «Кари» є одним з найвідоміших художніх творів ХХ століття. Історія комівояжера Ґреґора Замзи, який, прокинувшись одного разу, зрозумів, що він перетворився на велетенську комаху. Його родина та начальство кардинально змінюють своє ставлення до нього, життя перетворюється на пекло і, очікувано, закінчується для Замзи трагічно. Абсурдистська та сюрреалістична повість, яка зображує відчуження людини від суспільства, людську незначущість та замінність у світі, де всім керує вигода, а справжнім фундаментом буття є абсурд, очевидно, сильно вплинула й на Девіда Лінча. Певні паралелі можна провести з фільмом Лінча «The Elephant Man» – «Людина-Слон», 1980 року.
Федір Достоєвський. «Злочин і кара»
Роман російського письменника вже давно визнано класикою світової літератури.
Оповідь 1866 року про спроби Родіона Раскольнікова знайти відповіді на складні екзистенційні питання звичним для багатьох персонажів у творах Достоєвського шляхом – говорячи мовою езотерики, шляхом лівої руки – цілковитим моральним падінням та практикою табуйованих в суспільстві дій, реалізацією своєї власної етики, свого бачення закону й права одних, та безправності інших, і в результаті прихід до відторгнення своїх колишніх ідей та морального відродження. Через падіння та страждання Раскольніков знаходить Бога. Мотиви людського падіння та етичні дилеми можна знайти в багатьох стрічках Лінча: починаючи з «Blue Velvet» – «Синій Оксамит», 1986 року, закінчуючи серіалом «Twin Peaks».
Роберт Генрі. «Дух мистецтва»
Роберт Генрі, американський художник, який творив в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, книжок не писав. Останні десять років життя він викладав в художній школі у Нью-Йорці. Його учні зібрали цитати Генрі про мистецтво й видали їх в одній книзі «The Art Spirit» у 1923 році.
Роберт Генрі не просто є одним з улюблених художників Девіда Лінча, серед яких, зокрема, він називає і Оскара Кокошку та Френсіса Бекона. Книгу «Дух мистецтва» режисер називає не інакше як своєю «художньою Біблією». Прочитавши її, навчаючись в академії мистецтв, Лінч надихнувся ідеєю того, що, якщо ти художник, ти маєш займатися мистецтвом, а не одружуватись та заводити дітей. Не дивлячись на те, що він був одружений декілька разів і в нього є діти, говорить Лінч, він все ще займається мистецтвом.
Френк Капра. «Ім’я під заголовком»
Не могла не потрапити в цей список і книга про історію кіно. Автобіографія американського режисера італійського походження Френка Капра, «The Name Above the Title: An Autobiography», 1971 року, опис життя відомого кінодіяча, який й свій час був важливою фігурою в американському кіносвіті.
Роберт Флінн Джонсон. «Анонімні фотографії»
Фотоальбом «The Face in the Lens: Anonymous Photographs», 2009 року, матеріали до якого відібрав куратор Музею образотворчого мистецтва Сан-Франциско, Роберт Флінн Джонсон, який спеціалізується на анонімних фотографіях та колекціонує їх, цілком зрозуміло потрапляє до списку улюблених книжок Девіда Лінча. Тут мінімум тексту і величезна кількість візуального матеріалу: подекуди моторошних і завжди загадкових фотографій, з яких на нас крізь десятиліття дивляться невідомі задокументованій історії люди, зняті на плівку руками невідомих фотографів. Дуже легко можна уявити людей з цих світлин в одному з фільмів Девіда Лінча.
P.S. Девід Лінч вже також встиг написати та у 2006 році видати книгу. «Catching the Big Fish» – «Спіймати велику рибу» – саме таку назву вона отримала. Якщо ви цікавитеся творчістю Лінча і ще не читали цю книгу, швидко виправляйтеся. В ній режисер торкається різних питань, зав’язаних здебільшого на темі трансцендентальної медитації та тому, як вона вплинула на нього та його творчість.
Автор: Валентин Дзюбенко
