Гензель і Гретель

«Гретель і Гензель» Оза Перкінса: про зустріч із Великою Матір’ю та необхідність дорослішання

Казка братів Грімм «Гензель і Гретель» є досить популярним в західній культурі сюжетом, який знайшов не одне втілення в різних творах, в тому числі, у вигляді референсів. Історія про брата і сестру, яких батьки виганяють через бідність з дому, і які потрапляють в будинок до злої відьми, що жадає їх з’їсти, відома практично кожному. Цієї зими в прокат вийшла екранізація казки від американського режисера Озгуда «Оза» Перкінса, котрий вже встиг завоювати серця любителів горрорів двома повнометражними роботами: «Лютий» (2015) і «Я – принада, що живе в будинку» (2016). «Гретель і Гензель» Перкінса, зокрема, через змінену назву оригінальної казки і відсутність вже традиційних маркерів сучасного горрора мав недостатнє освітлення широкою аудиторією. Однак, за художнім і смисловим значенням черговий «слоубьорнер» в ряду естетських жахів, що отримали нову хвилю популярності в останні кілька років (фільми Роберта Еггерса, Арі Астера, Трея Едварда Шульца, Луки Гваданьїно), заслуговує на увагу від шанувальників жанру.

Обережно: текст містить спойлери!

«Слоубьорнерами» (анг. Slowburner) називають горрори з відносно повільним розвитком сюжету і детальним опрацюванням похмурої і лякаючої естетичної концепції. Саме остання стає головним завданням авторської групи, поступаючись традиційному для фільмів жахів завданню буквально «налякати» глядача і змусити його підскочити на кріслі в кінотеатрі. У цьому сенсі Оз Перкінс (цікавим є той факт, що батьком режисера є актор Ентоні Перкінс –  виконавець головної ролі в «Психо» Гічкока, тому приналежність до жанру у них, мабуть, є сімейною) продовжує стилістику своїх ранніх картин, а також загальну на сьогодні тенденцію розвитку жанру. Навіть щодо смислового навантаження «Гретель і Гензель» відсилає глядача до питань, які пролунали відносно недавно в «Суспірії» Луки Гваданьїно. Замість Дакоти Джонсон тут ми бачимо в ролі неофіта Софію Лілліс, замість подруг Сьюзі Бенніон з «Суспірії» – маленького брата Гретель Гензеля у виконанні Семмі Лікі (зауважимо, що в оригінальній казці вік дітей взагалі не уточнюється, ймовірно, між братом і сестрою не було великої різниці), а відьомський ковен замінений однією могутньою чаклункою (Аліса Кріг/Джессіка де Гау).

Режисер розповідав журналістам в інтерв’ю про те, що він намагався створити платформу для більш широкого казкового всесвіту, де могла б відбуватися дія далеко не однієї-єдиної історії. В цьому сенсі авторське завдання виконане максимально вдало. Темний густий ліс, неонові проблиски в зачарованих хащах, мінімалістичні готичні костюми та оніричний простір природи і будівель, кімнат із невідповідним масштабом – все це занурює нас в атмосферу похмурої європейської казки, де без крові і жертв не обійтися. Обґрунтованою є критика від тих, хто очікував більшого в плані саспенсу і власне «моторошних» сцен. «Гретель і Гензель» – це не той фільм, який буде «лоскотати» вам нерви. Оз Перкінс демонструє прихований потенціал давно забутої казки, яка асоціюється у переважної більшості чомусь виключно з будиночком із імбірних пряників. А окремі дослідники через сцени в оригінальній казці із спалюванням відьми в печі і взагалі висловлювали  припущення, що звучать дурнувато для кожної логічно мислячої людини, про передчуття «остаточного вирішення» єврейського питання і жахів Третього Рейху в німецькій казці. Насправді, основний посил полягає зовсім в іншому.

Кажуть, що колись казку про Гензель і Гретель братам Грімм розповіла подруга і майбутня дружина Вільгельма – Дортхен Вільд. Традиційний сюжет заснований на історії про брата і сестру, яких батько разом із дружиною намагаються вигнати з дому, тому що сім’я бідна, і батьки не можуть прогодувати власних дітей. Спочатку діти повертаються після того, як батьки намагаються відвезти іх в ліс і залишити там, завдяки розкиданим камінцям, що допомогли Гензелю знайти дорогу додому. Але наступного разу замість камінців були хлібні крихти, які скльовували пташки, а тому дітям нічого не залишається, як блукати в хащах кілька днів, поки в глибині лісу вони не знаходять будиночок із солодощів. У химерному будинку живе стара відьма, котра приймає дітей у себе, але при цьому не приховує своїх планів відгодувати їх та з’їсти. Дітям вдається перехитрити відьму, засунувши її в піч, де та згорає заживо. Брат і сестра повертаються додому (переправляються через озеро чи річку, завдяки допомозі чарівної качки). Там з’ясовується, що дружина, яка підштовхувала раніше їхнього батька до того, аби він вигнав дітей, померла. Гензель і Гретель прихопили з будиночку відьми скарби, а тому тепер вони можуть жити сито і щасливо разом зі своїм батьком.

Дискусійним лишається питання про те, чи є рідною матір, яка виганяє дітей з дому. Заведено вважати, що в перших виданнях казок рішення було прийнято біологічною матір’ю дітей, а вже в п’ятому виданні в тексті її замінила мачуха. Також трохи пізніше був доданий мотив з качкою, яка переправляє дітей через воду.

Казка про Гензель і Гретель – це ще один вираження традиційного європейського патерна казок про дітей і людожерів. Дослідники говорять і про те, що, ймовірно, історія виникла через Великий Голод початку 14-го століття, коли подібні важкі обставини в селянських сім’ях дійсно могли мати місце.

Однак, варто повернутися до фільму Перкінса. Якою історія виглядає в стрічці? Смислові акценти у фільмі зміщені в бік Гретель. Саме вона є головною героїнею фільму. У відповідь на популярні питання про феміністський посил історії автор вказує, що дійсно хотів би продемонструвати можливість розширення жіночих можливостей, але при цьому не вважає феміністський дискурс головним у фільмі. Сюжет був обраний Перкінсом через відсутність, на його думку, висвітлення обраного ним аспекту розкриття цієї історії і персонажів.

Отже, відповідно до сюжету стрічки, приблизно 16-річній Гретель не вдається відшукати роботу: вона відмовляється від пропозиції власника борделю, а тому мати дітей (батька у фільмі ми не бачимо) виганяє їх з дому. Разом з маленьким братом (на вигляд йому років вісім) вони йдуть до лісу, де після деяких перипетій, в практично голодному, напівнепритомному стані діти знаходять будинок старої жінки. Гретель відразу відчуває небезпеку, кажучи своєму братові про те, що потрібно побоюватися тих, хто «приносить дари». Але в складних обставинах дітям доводиться залишитися у жінки.

Ще на початку глядачеві розповідають історію про дівчинку, яку батьки хотіли врятувати від хвороби. Могутня чаклунка забрала хворобу, але «нагородила» дитину темним даром, від якого вже ніхто не міг врятуватися. В тому числі, і сама дівчинка, якій довелося жити в самітництві у лісі, втягуючи за собою до світу смерті і жаху маленьких дітей. Цей сюжет є найважливішим для розкриття сенсу історії: спочатку знання легенди підштовхує Гретель до недовіри, а потім через нього нам відкривають таємницю лісової відьми та потенціал головної героїні.

«Обережніше з вогнем, не варто починати те, що ти не зможеш зупинити». Лісова відьма годує дітей всілякими стравами і починає навчати Гретель таємного знання. В цілому, тематика здобуття знання відіграє значну роль у фільмі. У момент, коли Гретель тільки потрапляє в будинок до чаклунки, вона дивиться через шпаринку, намагаючись зрозуміти, хто тут живе. Око в трикутнику є класичним символом вищого знання. Трикутники взагалі досить часто фігурують в кадрі. Оз Перкінс стверджує, що це символ елементальних, незаперечних сил, котрим складно протистояти, і які демонструють глядачеві універсальний характер історії.

Це може бути символ вогню, материнського лона або ж вікканських (без нью-ейдж стилістики тут обійтися було вочевидь складно, позаяк відьомство – центральний мотив екранної казки) символ: трикутник вістрям вгору говорить про ініціацію та оволодіння адепта Духом. Протягом фільму можна побачити також і інші магічні символи: пентаклі, печатку Соломона, символ Рогатого бога. Відьма під час проведення свого ритуалу підносить руки вгору, закликаючи Гекату або ж інше втілення жіночого материнського божества, символічної Великої Матері.

Уроки відьми мотивують Гретель, яка починає допомагати їй по господарству і проводити з жінкою все більше часу, залишити свого маленького брата, любов до котрого є головною «отрутою», що заважає розвинути її внутрішню силу.

« – В повітрі так і кружляє розмаїття: потрібно лише простягнути руку і зібрати. В цьому твоя сила. Ти бачиш те, що приховано, і береш це. Недоумкуватий вірить в те, що він бачить. Бере тепле містечко і йде туди, куди його поведуть, не замислюючись про те, що впливає на його долю. Але ми знаємо, що ми – господині власної долі. Такі, як ми з тобою, спілкуються з Великою Годувальницею. Вона дає нам насіння достатку, а ми сіємо їх в нашому саду. Потім, пожинаючи плоди, ми вершимо правосуддя.
 – Ви сказали «ми», але я з цим не згодна.
 – А це не важливо, чи згодна ти. Це вже в тобі є. Можеш дозволити спати цьому і надалі, а можеш це пробудити».

Гензель відчуває небезпеку, що насувається, в той час, як Гретель зачарована новими можливостями. «Менше думай – більше дізнаєшся». Відьма показує їй таємниці управління та взаємодії з силами природи, варіння зілля. Дівчині сняться страшні сни, де вона бачить справжній зовнішній вигляд чаклунки і секрет достатку в домі. Насправді, відьма може приймати вигляд красивої та молодої жінки, яка перетворює закривавлені дитячі нутрощі у всілякі страви.

Відьма знає про останнє відкриття дівчини й розповідає їй свою справжню історію, в якій вона – це мати тієї самої нещасної дівчинки з дарунком від темної чаклунки з легенди. Остання принадила і її саму можливістю здобуття дару, ціною якого було вбивство інших дітей жінки.

Одного разу в комірчині Гретель знаходить шлях до таємної кімнати. Вона входить в цю своєрідну «кролячу нору», яку вже бачила уві сні. В кімнаті знаходиться її брат, якого відьма намагається засмажити і згодувати Гретель. Дівчині вдається врятувати Гензеля, перемогти відьму, знищивши її в вогні. У кінці брат і сестра прощаються: Гензель належить відшукати свій шлях, а Гретель – навчитися управляти своїм магічним потенціалом.

«Випий зілля, і ти заснеш, як спить немовля в утробі у своєї матері».

Якщо ви дійшли так далеко в прочитанні нашого викладення сюжету, то цілком логічним буде поставити запитання: і що ж, власне, все це було?

Центральні мотиви казкового горрора від Оза Перкінса полягають в необхідності дорослішання та інтеграції людської темної сторони, а ще в багатогранності материнського архетипу. В оригінальній казці, слідуючи інструментарію аналітичної психології й, зокрема, роботам учениці Юнга, Марії-Луїзи фон Франц, можна виділити наступну символіку. Ліс – це простір несвідомого, куди відправляються герої. Чаклунка є тіньовим аспектом образу матері. Причому, дослідники літературного сюжету наполягають також на тому, що, ймовірно, мати, мачуха, чаклунка і навіть чарівна качка в кінці казки – це різні прояви материнського образу, котрий також можна пов’язати з відображенням сил природи. Аналогічно тому, як чаклунка їсть дітей і годує інших смачними стравами, природа дає всьому життя і фактично «пожирає» своїх же дітей. Гретель, штовхнувши відьму в вогонь печі в спробі врятувати свого брата, проходить своєрідну ініціацію.

«Ми створені з однієї й і тієї ж матерії». Даючи життя, жінка стає матір’ю, перетворюється на неї, хоча походить з неї ж.

Качка так само є символом жіночності і матері, яка допомагає переправитися через воду як символ кордону між світом живих і мертвих. Мати (мачуха) вмирає (як і чаклунка, що наштовхує на тотожність між персонажами), причому, не з’ясовується, як саме. У фільмі немає ані качки, ані батька: Гензель повертається додому, де знаходить сокиру (сокирою хлопчик раніше невміло намагався рубати дерева, мріючи стати лісорубом), що натякає на майбутнє дорослішання персонажа. «Нехай він напише свою історію і знайде мужність її прожити».

«Гретель і Гензель» змальовує необхідність прийняття власного тіньового аспекту і дорослішання як набуття власного шляху. Головна героїня стає чарівницею, інтегруючи темну сторону, як будь-який маг. У казці покарання лиходія є обов’язковим, але герої покарання за вбивство апріорного зла не отримують. Постмодерна версія традиційного сюжету дещо змінює цей момент. Цей сценарій трансформується, позаяк у кінці ми бачимо, як темрява «проростає» в Гретель: вбивство відьми і набутий дар сили, попри свідоме розуміння дівчиною душевної істини, вимагають відплати.

Фільм заслуговує на позитивну оцінку хоча б за те, як він передає основний посил європейської казки, незважаючи на внесені в сюжет оригінальні зміни. Причому деякі деталі також відсилають нас мимоволі до іншого казкового сюжету, описаного М.-Л. Фон Франц – австрійської казки «У замку чорних жінок». Образ чаклунки в чорному одязі (символ прокляття) з прихованим обличчям, почорнілих пальців, таємної кімнати і необхідності спокутування темного дару, учнівства дівчину у віддаленій місцевості у відьми – все це присутнє в названій вище казці. В цілому, слід акцентувати увагу на архетипічному мотиві, коли демонічна сила забирає людину для учнівства або служіння, надання допомоги в будинку або для догляду. Демонічний світ наче прагне розкриття і впорядкування людською свідомістю, позаяк не існує без неї, і існує навіть для неї, будучи каталізатором на шляху до протистояння як до вираження індивідуальної волі.

Магія в казках, в даному фільмі і взагалі є вираженням активної уяви. При зловживанні для егоїстичних цілей магія стає темною, але свідоме конструктивне застосування веде до можливості самопізнання і набуття усвідомленості. Однак отримання віри і дару може вести до компенсації, до втрати індивідуальності. Гретель в ході історії набуває безліч атрибутів і аспектів відьми. Це самотність, нерозуміння з боку близьких; вона успадковує будинок і бачить темну шкіру на пальцях.

Ми бачимо у фільмі, як жіночність занурюється в темряву при регресивному й незрілому чоловічому аспекті (образи брата і сестри можна розглядати не тільки буквально, як окремих персонажів, але і символічно, як аспекти душі), що нехтує жіночним. Останнє зливається з образом матері, водночас звільняючись від нього. При цьому етично темну сторону судити не можна, так як в ній прихований зародок потенційного дорослішання. Фігура Матері змушує прийняти приховані тіньові сторони, але при цьому ототожнювати зло і природу/материнське не можна, тому що оцінити загрозу в собі можна виключно при зіткненні із нею ззовні. Показовими є дві сцени з прийняттям Гретель зілля. Іноді людині легше прийняти отруйне зілля, аніж факт наявності власних демонів.

Отже, архетип Матері одним дарує оновлення, іншим – загибель. Іноді варто проявити безжалісність до материнського несвідомого, аби розірвати зв’язок із минулим, дитячою  послужливістю та пройти власну ініціацію. Гретель, як жінка, не знає себе і свого потенціалу. Вона спостерігає негативні сторони фемінності в своїй матері, а тому не хоче її прийняти. В цілому, в сучасній культурі складно відшукати правильну свідому установку для жінки. Фільм «Гретель і Гензель» відкриває колективний образ фемінності, з якого можна почерпнути багато для розвитку даного питання. Але разом з цим горрор Оза Перкінса – це універсальна притча про дитинство і дорослішання, психологічну трансформацію.

Автор: Анастасія Капралова

Література:

Інтерв’ю з режисером: https://www.polygon.com/2020/2/3/21120247/oz-perkins-interview-gretel-and-hansel-fairy-tale-witch-darth-vader
Масалкова А. Образы и мотивы ужасного в сказках братьев Гримм.
Оэри Сибилл. Мать. Архетипический образ в волшебной сказке.
Франц фон Мария-Луиза. Архетипическое измерение психики.
Франц фон Мария-Луиза. Путь сновидений.
Франц фон Мария-Луиза. Фемининность в волшебных сказках.

поділитись