У 1950 році Мартін пише Ханні Арендт: «Ханна, вибач, що я такий лінивий щодо писання листів». Але, зважаючи на кількість написаних за своє життя Мартіном Гайдеґером листів, можна точно стверджувати, що це цілковита неправда. Філософ вів переписки з надвичайно різними людьми, наприклад, з Ернстом та Фрідріхом Юнґерами, Вальтером Ф. Отто, Жаном-Полем Сартром, Паулем Целаном, Едмундом Гуссерлем, Карлом Ясперсом, Ханною Аренд, японським мислителем Судзукі Дайсецу Тейтаро та іншими відомими людьми – вченими, письменниками, художниками, а також надсилав листи різним інституціям та академіям.
Листування з Ернстом Юнґером
У 1995 році була опублікована книга Алена де Бенуа під назвою «Ернст Юнґер: між богами та титанами», один із розділів присвячений саме спілкуванню між Юнґером та Гайдеґером. Листування розпочалось в 1949 році, вже після Другої світової війни. Ален де Бенуа розповідає у книзі:
«Коли двоє великих людей – і яких людей, безумовно найвидатніший філософ ХХ століття і один з найвпливовіших письменників – листуються між собою, що саме воно обговорюють? Не завжди це якісь великі речі: вони також обмінюються жартами і говорять про свої публікації, мандрівки та буденні заняття. Але іноді тон розмови підвищується. А іноді він стає піднесеним, як в 1956 році, коли Юнгер запитав думку Гайдеґґера про точне значення одного вислову Рівароля, і отримав справжнісінький урок з філософії, приголомшливий за своєю глибиною, й присвячений поняттям часу та руху:
« «Le mouvement entre deux repos est l’image du présent entre le passé et l’avenir. Le tisserand qui fait sa toile fait toujours ce qui n’est pas» – «Рух між двома станами спокою є образ теперішнього, що перебуває між минулим та майбутнім. Ткач, який створює полотно, завжди робить те, чого ще немає»…Рівароль сприймає рух не як перехід майбутнього в минуле («час минає»), але що цей перехід є рухом туди-сюди у час спокою…Зазвичай ми уявляємо собі теперішнє, як щось завмерле, нерухоме, спокійне. Рівароль же стверджує, що теперішнє бачиться у русі (le mouvement)…Такі сентенції завжди випробовують нашу здатність до мислення, що завжди певною мірою приносить результати» – січень 1956 року.
Вони обоє щиро захоплюються один одним, але інтелектуально Гайдеґер повністю переважає свого співрозмовника. Гайдеґер відкрито стверджував, що в його очах Юнґер не був «мислителем» («Denker»). Він був людиною, котра теоретизує спираючись на свій досвід, на те, що він бачив і пережив. Він був «Erkenner», людиною, що «пізнає», більш схильною до відкриття «нових бачень», аніж до досягнення «нових істин».
Саме тому Гайдеґер пише: «Він завжди залишається в межах метафізики… Оскільки Юнгер не бачить того, що є виключно «мислимим», він розглядає виповнення метафізики як сутність волі до влади за світанок нової ери».
Гайдеґер був захопленим читачем Юнґера, але все ж критичним. Діалог, що протікав, часто опосередковано, між ними, однозначно це доводить. Найкращий спосіб оцінити те, що розділяло їх прочитати одночасно тексти, які автори присвятили один одному, з нагоди їхніх шістдесятих річниць: «Über die Linie», 1950 («Над межею» або «За межею») з під пера Юнґера та Гайдеґерове «Über «die Linie»», 1955 («Розглядаючи «Над межею» або «За межею»). Обидва тексти присвячені сутності сучасної технології, та тому, яке світло вона проливає на поняття нігілізму. Примітно, що Ніцше становить центральну вісь діалогу між Гайдеґером та Юнґером.
На восьмидесяту річницю автора «В сталевих грозах», Гайдеґер надіслав йому листа: «Залишайтеся з тим світосяйним духом твердості, який ви завжди демонстрували в досить відмінний спосіб від того в який ви говорили». (Ален де Бенуа: Листування Юнґера з Гайдеґером із книги «Ернст Юнґер: між богами та титанами»). Крім того, була опублікована книга, яка містить їхні листи – «Ernst Jünger/Martin Heidegger, Briefe 1949–1975», 2008.
Листування з Ханною Арендт
Гайдеґер і Арендт познайомились у 1925 році в Марбурзькому університеті, де вона була його студенткою. Їхнє ж листування затягнулося на цілих 50 років, до самої смерті Арендт в 1975 році. Доступними до прочитання листи стали лише в 1998 році. Їхнє спілкування було періодичним, навіть із довгими перервами, одна з яких тривала майже 20 років, зважаючи на політичну ситуацію в Німеччині. Але ці листи містять цілу історію – як любові цих двох людей, так і їхньої філософії і читаються як роман, що цілком відповідає історії життя німецького філософа, навколо якого досі тривають суперечки, щодо його підтримки націонал-соціалізму і єврейської мислительки, яка відома працями про тоталітаризм, природу влади, зла та антисемітизм.
А ось і листи Мартіна до Ханни:
«Дорога Ханно! Щось демонічне охопило мене… Нічого подібного зі мною ще ніколи не траплялося…» – листопад 1925 року.
«Ханно, надсилаю тобі привіт із «далечі, яка щонайменш за три тисячі миль звідси»; у герменевтичному перекладенні – це провалля смутку. І всеодно, я щодня тішуся, що все складається саме так, як є» – травень 1950 року.
«Дорога Ханно, дякую за лист… Мій «Шеллінг» нарешті вийшов в англійському перекладі; на жаль, смуга набору згортання на один рядок вища, ніж було потрібно. Ти маєш рацію: Шеллінг набагато складніший за Гегеля…Ти маєш прочитати дослідження Гадамера про Гегеля, а також третю частину його «Kleine Schriften». Нині він у Сіракузах. Візит Занера потішив, можу уявити, що для Ясперса він був важливим і надійним помічником» – листопад 1972 року.
(«Hannah Arendt/Martin Heidegger, Briefe 1925 bis 1975 und andere Zeugnisse», 1998).
Листування з Карлом Ясперсом
Близький друг чи вічний суперник? Мартін Гайдеґер та Карл Ясперс познайомились на святкуванні дня народження їхнього викладача – Едмунда Гуссерля в 1920 році, у тому ж році і почалося листування, що тривало більше 40 років і закінчилося лише зі смертю Карла Ясперса. Тоді у 1920, Гайдеґґер ще невідомий філософ, навіть не ректор університету, тому в листах простежується увесь його кар’єрний шлях та розвиток філософських пошуків:
«Наша філософія більше не здатна зрозуміти навіть того, що у своїй галузі досягли для себе греки, не кажучи вже про те, щоб ми мали хоч якесь уявлення, що означає досягти того ж у нашій області; це, однак, не означає оновленння Платона або Аристотеля або захопленення античністю і твердження, ніби греки знали вже все найважливіше» – Лист Гайдеґера до Ясперса, 1922 рік.
Але усі чорні сторінки біографії збереглись також – у період з 1932 по 1933, філософи пишуть лише пару листів один одному, а потім наступає перерва у спілкуванні, яка триває з 1936 по 1949 роки. Так, публікаціями праць вони обмінювалися, але жодного відправленого приватного листа за цілих 13 років. Збереглись лише чернетки листів Ясперса, які він так і не надслав. Чому? Розбіжності. Між ними була велика різниця – дві дуже протилежні особистості, що розійшлися у своїх поглядах щодо єврейського питання, підтримки НСРПН і та інших політичних питань.
Читайте також: Кіно у філософії Мартіна Гайдеґера : «Чому? – Куди? – А далі що?»
Перший лист, що перервав мовчання, був надісланий в лютому 1949 року:
«Дорогий Хайдеґере! Колись між нами було щось, що нас пов’язувало. Я не можу повірити, що це зникло. У 1945 році я чекав на пояснення з Вашого боку, – чекав, бо мені здавалося, що ініціатива з мого боку зруйнує все, що було на той час можливо. Зі свого боку дозволю собі сказати, що я Вас не звинувачую… Безкінечне горе, починаючи з 1933 року і до теперішнього часу, у якому моя німецька душа лише дедалі більше страждає, не з’єднали нас, а, навпаки, збільшило прірву. Адже при всіх непростих таємничих відмінностях, що торкаються аж до самих глибин наших думок, філософія ж, хоч би чим вона не була, з її метою – не може не бути єдиною. Ця віра подібна до віри в комунікацію – віра всупереч оманливій видимості. Якщо пам’ять мені не зраджує, колись ми були в цьому єдині. Надсилаю Вам привіт з далекого минулого, крізь прірву часів, прив’язуючись до чогось, що було і що не може бути нічим. Ваш Карл Ясперс»
Відповідь надійшла аж у червні того ж року:
«Дорогий Ясперсе! Вартових думок у світовій біді, що шириться, залишилося не так і багато, але все ж вони повинні протистояти догматизму всякого роду, незважаючи на результат. Світова громадськість та її організація аж ніяк не те місце, де вирішується доля людського буття. Не варто говорити про самотність. Хоча це єдина місцина, де філософ і поет, зважаючи на свої здібності, захищають буття. З цієї місцини я і надсилаю Вам щирі вітання. Ваш Хайдеґер».
Ці листи містять багато щирих зізнань, що відкривають деякі біографічні відомості про філософа, а також, звісно, про його внутрішній світ. Ось виправдання Гайдеґера щодо своєї поведінки в 30-х роках, які він пише другу аж у 1950 році:
«Я не навідувався до Вашого будинку з 1933 року не тому, що там жила єврейська жінка, а тому, що мені просто було соромно… Коли наприкінці 30-х разом із жахливими переслідуваннями почалося найстрашніше, я відразу ж згадав про Вашу дружину».
І доволі чесна відповідь Ясперса:
«Пробачте мені, якщо я напишу те, про що не раз замислювався: здавалося, стосовно націонал-соціалізму, Ви поводилися неначе дитина, яка замріялась і не знає, що вона робить, сліпо і бездумно залучаючись до справи, яка бачиться їй зовсім інакше, ніж вона є насправді, а потім в подиві стоїть перед руїнами і знову пливе за течією».
(«Martin Heidegger/Karl Jaspers, Briefwechsel 1920–1963», 1990).
У листах залишилося відображення історичних подій і переплетених життєвих стежок багатьох великих людей тієї доби. Вони відкривають більше інформації, ніж, навіть, самі праці цих людей. Можна прочитати «Буття та час», але крім того, цікаво дізнатися чому взагалі ця праця була написана, ким був її автор насправді і як розвивася його шлях до і після її написання. Якщо підсумувати, то загалом, за своє життя Мартін Гайдеґер написав близько 10 тисяч листів. І це, зважаючи навіть на те, що у нього були багаторічні перерви в спілкуванні з його співрозмовниками.
Автор: Єлизавета Коптіла
