Втрачений Київ: 12 знищених архітектурних пам’яток у 2010-их

10-ті роки ХХІ століття виявилися для Києва непростими. Паралельно з успіхами в розвитку міста столиця України зазнавала й непоправних втрат. Зникали видатні архітектурні пам’ятки, культові місця, природні зони. Озираючись на останнє десятиліття, можемо з впевненістю стверджувати, що процеси, які подаються владою та інвесторами як необхідні задля розвитку міста, часто виявляються згубними для Києва – такими, що нищать унікальну київську атмосферу та культурні коди міста. І події зими 2013-2014 років, які, здавалося б, мали змінити в тому числі і цю ситуацію, як ми побачили, не призвели до радикальних змін у питанні збереження київських пам’яток. Деякі ж із цих об’єктів зникли за інших обставин: пожежі, закриття, тощо. Ми спробували зібрати в одному тексті бодай невелику кількість тих важливих для міста об’єктів, які були знищені або перестали функціонувати за останнє десятиліття. Для когось цей скорботний перелік стане лише черговою передноворічною статтею з різними списками року та декади. Хтось, проглянувши його, згадає про дорогі для себе і вже безповоротно втрачені міські реліквії, розчулено зітре з лиця скупу сльозу й пом’яне втрачений Київ незлим тихим, а може й п’ятдесятьма грамами чогось міцного. А когось, можливо, цей список надихне на спроби збереження та підтримки тих пам’яток (наприклад, Протасів Яр, скандали навколо забудови якого не вщухають і сьогодні, будинок Сікорського, садиба Мурашка), які в Києві ще залишились, у десятилітті наступному.

Флігель Казанського

В кінці ХІХ століття молодий російський архітектор Микола Казанський переїздить до Києва, де стає головним архітектором міста. Він купує садибу Івана Чепурновського на сучасній вулиці Сагайдачного 1Б (тоді Олександрівська), перебудовує її, додаючи, зокрема і житловий цегляний флігель з наметовою вежею. Будинок стояв в небезпечному місці – постійні зсуви ґрунту закінчились тим, що у 1905 році будинок було серйозно пошкоджено. У 1909 році він відновлює свій маєток, де і живе до своєї смерті у 1914 році. Радянська влада будинок націоналізувала. В ньому були житлові квартири та магазини. Під час будівництва метрополітену на Подолі в кінці 1960-их років всі будинки садиби Казанського знесли. Лишився тільки флігель. У 1996 році його взяли під охорону, як пам’ятник архітектури. Проте, у 2009 році цей статус у флігеля забрали – мовляв, він втратив свою цінність разом з побудовою біля вежі мансардного поверху на початку 1990-их років. Вочевидь, це рішення було пов’язано з проектом новобудови, якою займалося архітектурне бюро Юрія Бородкіна.

втрачений київ, архітектура, флігель казанського, 2006
Флігель Казанського, 2006 рік

В ніч з 29 на 30 грудня 2010 року, через день після офіційного затвердження проекту новобудови, флігель Казанського знесли. Тогочасні головні архітектори Києва Сергій Броневицький, Сергій Целовальник та інші чиновники, пов’язані з питаннями забудови міста та архітектурних пам’яток, в один голос стверджували про законність цього рішення та відсутність причин вважати флігель Казанського такою будівлею, що має архітектурну та історичну цінність. Компанію замовника будівництва бізнес-центру, побудованого на місці флігеля Казанського, пов’язують з Валерієм Хорошковським. Резонанс, спричинений знесенням цієї будівлі, активізував у громади міста інтерес до відстоювання київських архітектурних та історичних пам’яток на початку десятиліття.

Десятинний провулок

Напевно, найскандальніша історія із історичними пам’ятками та забудовою останнього десятиліття у Києві. Територія провулку та прилягаючих до нього вулиць знаходиться в межах архітектурної охоронної зони «Міста Ярослава», пам’ятки археології, охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» – список можна продовжувати довго. Разом із цим, Десятинний провулок – частина зони пам’ятки всесвітнього значення і перебуває під охороною ЮНЕСКО. Але все це не допомогло провулку не стати жертвою махінацій чиновників та забудовників. У 2002 році Київрада виділила частину провулку в оренду УПЦ КП. УПЦ КП начебто отримало дозвіл на руйнування декількох історичних будівель, а фірма «Інтергал-Буд», яка ще з’явиться в нашому тексті, почала там будівництво. Кількість розслідувань цієї справи величезне, тому не будемо їх тут переповідати. Акції протесту та спроби захистити історичний Київ відбувалися протягом довгих років ще до початку 10-их, але продовжились і в цьому десятилітті. Будинок на Десятинному провулку, 5, особняк Підвисоцьких середини ХІХ століття, в результаті знесли у 2012 році. Надзвичайно гучна справа, про яку не можна не згадати в цьому списку. Так само, як не можна не згадати і про наступний приклад знищення історичного Києва.

Гостинний Двір

Будівля на Контрактовій площі на Подолі, 1809 року, побудована на місці старого Гостинного двору, постановою Кабінету міністрів була незаконно виключена зі списку пам’ятників архітектури у 2011 році. У 2012 році Київрада надала дозвіл на розробку проекту реконструкції. Всім було зрозуміло, що на місці історичної та архітектурної пам’ятки планують збудувати черговий ТРЦ. 2012 рік став роком великої кількості протестів проти проекту перебудови Гостинного двору та різних мистецьких та суспільних акцій. Взимку 2013 року відбулась масштабна пожежа, яку гасили 6 годин, і яка сильно пошкодила будівлю. Ряд ініціатив, які все ще існували в будівлі, після пожежі стало необхідно відселити. Через декілька днів відбулася чергова акція протесту, яка закінчилася сутичками протестувальників з «Беркутом».

втрачений київ, архітектура, гостинний двір, 2013
Гостинний Двір нині

Після Революції Гідності ситуація по Гостинному двору почала змінюватись на краще: було відмінено постанову Кабміну та скасовано дозвіл на реконструкцію будівлі. Нині будівля знаходиться в дуже поганому стані. На щастя, вона все ще існує, але в наш список вона потрапила по-перше, через символічність цієї історії, по-друге, у вигляді чергового нагадування київській спільноті, що, якщо ситуацію не взяти в свої руки, Гостинний двір буде втрачено так само, як і інші пам’ятки з цього списку.

Оборонні вали бастіону музею «Косий Капонір» на території «Київської фортеці»

У травні 2011 року були зруйновані оборонні вали «Київської фортеці». Пояснювалося це необхідністю при підготовці до проведення Чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012». Ніяких законних документів та погодження з музеєм для цього не було. Найбільша земляна фортеця Європи, одна з туристичних принад Києва була понівечена головою комітету з «Євро-2012» Борисом Колесніковим та його підлеглими. Робилося це все з метою укріплення НСК «Олімпійський», який за рік мав прийняти фінал Чемпіонату Європи з футболу. Чиновники вважали, що ніякої історичної цінності вал не несе, тому сміливо можна його розкопувати та монтувати там сторонні конструкції. Насправді ж, ці вали були унікальними, а відтворити їх в тому вигляді, в якому вони були до руйнації, неможливо. Серед об’єктів зруйнованих під «Євро-2012», до речі, можна згадати і одну з будівель парового млина Бродського на Набережно-Хрещатицькій, 21. Її спорудили у 1908 році, а у 2004 визнали пам’яткою архітектури. Під час будівництва готелю «Sheraton» забудовник, не погоджуючи це рішення ні з ким, зруйнував будівлю.

Перший київський водогін

У ніч на 7 січня, Різдво 2010 року, було знищено пам’ятник архітектури й техніки, Перший київський водогін, а, якщо точніше, будівлю машинної станції водогону. Вона знаходилася на Набережному шосе, поруч із пам’ятником Магдебурзькому праву. Одна з будівель водогону, яка стояла поруч, була спалена невідомими у 2009 році. Побудований в останній чверті ХІХ століття водогін, був другим в Україні подібним інженерним проектом після Одеси. Територія, на якій стояли будівлі, визнана зоною охоронюваного ландшафту «Київські схили».

втрачений київ, архітектура, київський водогон
Дерев’яна будівля київського водогону на Набережній

Пізніше стало відомо, що, не дивлячись на незаконність таких дій, земельну ділянку було продано ще у 2009 році, за часів мера Леоніда Черновецького. У 2018 році з’явився проект забудови, який розробила фірма колишнього головного архітектора Києва Сергія Бабушкіна. У проекті: готелі, апартаменти, офіси, магазини. Інвестор, за словами Бабушкіна, австрійський. КМДА у 2018 році відреагувала на появу проекту, заявивши, що вони проти цього будівництва.

Дім Крістера

Легендарна будівля на вулиці Осиповського, 2-а, стотридцятилітній двохповерховий дерев’яний маєток Вільгельма Крістера, саксонського ткача та садівника, завдяки якому Київ набув славу одного з найбільш зелених міст світу, була зруйнована у 2011 році з начебто метою реконструкції, але по сьогоднішній день її не так і не відбулося. Будинок мав статус пам’ятника архітектури з 2001 року, з 1990-их років знаходився в аварійному стані.

Флігель із ромашками

Будинок, зведений невідомим архітектором у 1910 році, на вулиці Золотоустівській, 35, було знесено 6 жовтня 2016 року. Фасад будинку прикрашали дві квітки ромашки, що переплелися воєдино. Це породило легенду, що, якщо завітати до будинку, можна знайти своє кохання і створити сім’ю. У 2011 році будинок визнали об’єктом культурної спадщини, а через два роки виселили звідти всіх, назвавши дім аварійним. Декілька років будинком ніхто не займався, аж поки у 2016 році не сталися дві пожежі, після чого, на думку експертів, флігель втратив своє культурне значення, відповідний Департамент КМДА виключив його з реєстру, а «Укрбуд» зніс залишки будівлі. Пожежу та зніс приміщення пов’язують з будівництвом ЖК «Шевченківський» поруч з флігелем.

Прибутковий будинок на вулиці Антоновича, 44

Побудований на початку ХХ століття за проектом відомого інженера-будівельника Абрама Трахтенберга, п’ятиповерховий будинок, виконаний в модерновому стилі, декорований жезлом Меркурія, як символом торгівлі, прибутковий дім, в якому, зокрема, знаходилось і жіноче комерційне училище Володкевич, зруйнували в жовтні 2012 року. У 1999 році будівлю визнали пам’яткою архітектури і внесли у відповідний список.

втрачений київ, архітектура, прибутковий будинок, вулиця антоновича 44
Знесення прибуткового будинку по вулиці Антоновича, 44

Відбулося відселення, яке пояснювалося планами капітального ремонту будівлі, але ніякого відновлення приміщення не дочекалося. Деякий час воно перебувало в занедбаному стані, аж поки його не знесли. Нині на місці будинку знаходиться житловий комплекс «Chicago Central House». Забудовник «Saga Development».

Особняк Згорської

Ще одна пам’ятка архітектури, знищена у 2010-их роках, це особняк дворянки Олени Згорської, побудований у стилі модерн на початку ХХ століття. Він знаходився на вулиці Юрія Іллєнка, 51, поблизу станції метро «Лук’янівська». 30 жовтня 2008 року Київрада віддала ділянку, на якій знаходився будинок, посольству Казахстану для будівництва адміністративної будівлі резиденції Посла Казахстану. У квітні 2011 року маєток знесли. Проте, ніякої резиденції там будувати не почали. Забудовник «Інтергал-Буд» планував звести там житловий комплекс, але начебто мав зберегти старий будинок. Очікувано, цього не відбулося. Дозволу на будівництво у забудовника не було, а Головне управління охорони культурної спадщини заявило, що з ними ніхто не погоджував знесення пам’ятки архітектури та нове будівництво на цьому місці. Архітектор Георгій Духовничий сказав про знесений маєток наступне: «Це була цінна будівля. Раніше ця місцевість не входила в межі Києва і багаті люди будували тут особняки в стилі арт-нуво. Мабуть, це була остання споруда, яка вціліла в цьому районі, всі інші вже там знесені. Тепер немає і її». У 2017 році на місці маєтку з’явився 24-поверховий житловий комплекс «Лук’янівський», того ж таки забудовника «Інтергал-Буд».

Будівля Центрального гастроному на Хрещатику

20 червня 2017 року згоріла будівля на вулиці Хрещатик, 40, в якій за радянських часів розташовувався Центральний гастроном. Спочатку це був прибутковий дім, побудований у 1873-1874 роках за проектом молодого архітектора, в майбутньому академіка, Володимира Миколаєва. В будівлі знаходився готель «Номери Кане» (за прізвищем власника дому Жана-Батіста Кане.

втрачений київ, архітектура, центральний гастроном, хрещатик
Центральний гастроном на Хрещатику, 2006 рік

Також там знаходилося представництво відомої американської фірми «Зінгер» – виробника швацьких машин. З 1920-их років в приміщенні з’явилися і продовольчі магазини, які пізніше стали Першим київським (Центральним) гастрономом. Будинок вцілів під час Другої світової війни, на відміну від великої кількості інших будинків в центрі Києва, які були підірвані відступаючими радянськими військами. У 1994 році будинок визнали пам’яткою архітектури.

У 2004 році гастроном зачинили. Планували побудувати на його місці торговий центр, але навколо будівлю точилися суперечки, аж поки вона не згоріла. Наразі існує проект та плани реставрації будинку. Будівля має залишитись трьохповерховою. Також має бути збережено історичний фасад будівлі. Дах та внутрішнє планування перероблять. Якщо бодай історичний фасад зроблять таким, як він був до пожежі, це, безумовно, добре.

втрачений київ, архітектура, центральний гастроном, хрещатик, пожежа
Згарище на місці Центрального гастроному на вулиці Хрещатик

Проте, сама будівля, яка прожила майже 150 років та бачила 3 різних століття, втрачена. Більш того, можемо лише уявити, чим наповнять відбудований «гастроном» – ЦУМ, який знаходиться поблизу, чудовий приклад. Від місця лишиться тільки назва. Наповнення в стилі «дорого і багато» навряд буде відповідати автентичному духу цього місця. Можливою причиною пожежі 2017 року, до речі, називали в тому числі й підпал.

Пивзавод на Подолі

У 2014 році перестав існувати легендарний Пивзавод на Подолі. Розташоване на вулиці Кирилівській, 41, підприємство займалося виробництвом та реалізацією пива та безалкогольних напоїв. Засновано завод було у 1872 році. Київський купець Микола Хряков придбав територію колишнього металургійного заводу і розпочав там виробництво пива. Обладнання привезли з Чехії, назву було обрано «Товариство Київського пивоварного заводу». Дуже швидко пиво з Подолу стало дуже популярним як у Києві, так і за його межами. Радянська влада завод націоналізувала та назвала «Київський пивзавод №2». Існують напівлегенди про те, що продукція заводу поставлялася напряму до членів ЦК КПРС. Після розвалу СРСР пивзавод став частиною підприємства «Оболонь», але вже скоро працівники заводу об’єдналися і, створивши закрите акціонерне товариство, вийшли зі структури «Оболонь». Але вже у 2006 році 90% акцій заводу знаходилися у власності будівельної компанії «Акроліт», яку пов’язували із забудовою Подолу, що загрожувало заводу закриттям – компанія могла мати плани на будівництво на місці заводу нових об’єктів. «Акроліт» колись провернула схожу оборудку з фабрикою «Ластівка», на місці якої побудували бізнес центр «Ільїнський». Останнє пиво на заводі зварили у грудні 2013 року. На початку 2014 завод було закрито. Разом із ним закрився і легендарний магазин – фірмовий кіоск біля Пивзаводу на Подолі. Основною причиною закриття було названо фінансову неуспішність заводу. Найвідомішими сортами пива, які виробляли на заводі, були «Парове», «Гостинний Двір», «Поділ Жигулівське». Воду для виробництва пива брали з артезіанської свердловини. Київські легенди говорять, що якість пива напряму пов’язана з водою, яка підземними шляхами поєднується з водами ріки Йордан. Ті, хто колись куштував пиво цього заводу, знають, що це правда.

Рибальський вантовий міст

Міст було відкрито у 1963 році. Через гавань Дніпра міст сполучає Поділ з Рибальським островом. Був першим у світі мостом із залізобетонною балкою жорсткості. У 1990-ті роки конструкції мосту було визнано аварійними, автомобільне сполучення було припинено. Саме в цей момент він почав виконувати іншу функцію, яка і зробила його легендарним київським місцем. Він став особливим суспільним простором, який збирав навколо себе різні групи молоді, своєрідною андеґраундною туристичною точкою. У 2011 році його почали демонтувати, проте цей процес затягнувся. Всі 10-ті роки він ставав ще більш популярним місцем на Подолі, де збиралися відпочиваючі. Весною 2019 року стало відомо, що його остаточно закривають та починають демонтувати повністю. Київський андеґраунд втратив одну зі своїх візитівок. А які з цього мосту відкривалися неймовірні види: на Поштову площу, на печерські пагорби, на Дніпро та на склади річкового порту.

втрачений київ, архітектура, поділ, рибальський міст

Небо над Дніпром, якщо дивитись з цього мосту, висіло так низько, здавалося, що Верхнє Місто чіпляється за хмари ліхтарями стадіону «Динамо». Найкращі місця для відпочинку в місті завжди виникають з от таких дивних локацій, які за задумом мали бути взагалі чимось іншим. Містяни самі підлаштовують об’єкти під власну інфраструктуру, минаючи задані міською владою маршрути. Місту необхідні такі простори «для своїх». Без них немає і не може бути неповторного духу міста.

«Агенти Змін» хотіли відстояти цей міст, вписати в свій проект «Коло Подолу», залишивши його однією з таких своєрідних символів підпільного Києва, але, на жаль, не вдалося.

З кожним роком цей список, який тут, звісно, наведено не повністю, буде збільшуватись. З геометричною прогресією це відбуватиметься, якщо кияни будуть стояти осторонь процесів, які відбуваються в місті.

Пам’яті втраченого Києва присвячується.

Автор: Валентин Дзюбенко

поділитись