Останні декілька днів українські ЗМІ та блогосфера гудуть про українських школярів, які за результатами програми міжнародного оцінювання знань учнів PISA (Program for International Student Assessment) опинилися на позиціях нижче середнього рівня. Програма PISA працює близько в 80 країнах світу, її завданням є вимірювання компетентності учнів із читання, математики та природничих дисциплін. Особливістю є те, що ці тести прямо не пов’язані з опануванням шкільних програм, а радше з тим, як школярі вміють використовувати свої знання.
Іншими словами, 15-річних учнів тестують на здатність широкого розуміння тексту, його інтерпретації, пошуку інформації, її подальшого використання, формулювання висновків, уміння використовувати знання, отримані в школі, в повсякденному житті, усвідомлювати вплив науки на суспільні процеси, тощо. Окреме місце посідає також і вивчення тих чинників, які впливають на успішність навчання школярів. Програма працює з 2000 року, а в 2016 році до неї приєдналася й Україна.
Загалом, українські 15-річні школярі виявились кращими за своїх, наприклад, грузинських, сербських чи молдовських однолітків, але серйозно поступаються, наприклад, хорватським, польським та естонським «колегам».
Четверта частина всіх опитаних українських школярів (а їх по цій програмі пройшли тести 6000) не змогли скласти тест з читання, в якому вимагалося прочитати та проаналізувати текст, пов’язати між собою фрагменти інформації та зробити висновки. 36% не дотягнули до базового рівня з математики. 26% – з природничих наук.
Максимальна кількість балів в кожної країни – 1000. Українські школярі в кожному з трьох тестів не змогли набрати й половини. Проаналізувати тест, який вимагає самому висунути припущення та спробувати використати абстрактні ідеї, змогли близько 4% школярів.
Міністр освіти і науки Ганна Новосад заявила, що загалом результати непогані, але є свої «але». «Непогані» з вуст міністра звучить дещо дивно, враховуючи реальну картину, яка відкривається перед нами, якщо поглянути на результати. «Нам терміново потрібно реанімувати систему освіти» – ось що мала сказати пані міністр.
З основних висновків (про все це було відомо і раніше, але зараз ми маємо конкретні цифри), які можна зробити з першого прочитання результатів тестування, на нашу думку, важливими є перш за все наступні. Різниця між освітою в містах та селах колосальна. Ця проблема пов’язана з соціально-економічним фактором, коли кваліфіковані спеціалісти і в міські школи йдуть працювати без особливого ентузіазму, враховуючи заробітні плати, що вже казати про сільські школи, де, окрім низьких зарплат, на вчителів очікує ще низка проблем, пов’язаних з відсутністю необхідної інфраструктури та загальною «депресивністю» регіонів. В результаті цього страждають учні шкіл, які, окрім тієї ж таки відсутності необхідних для власного розвитку суспільних та культурних просторів, не мають елементарного забезпечення кваліфікованим викладацьким складом. Про сучасні технології, комп’ютеризацію і таке інше говорити в цій ситуації зайве.
Наступною проблемою, яка є не менш серйозною, ніж перша, є той факт, що українська система шкільної освіти не вчить дітей використовувати отримані знання та навички на практиці. Шкільне зазубрювання та реальне життя знаходяться по різні береги, а мости між цими берегами школа наводить погано. Ті позитивні результати, які частина учнів показала під час проходження цих тестів, скоріше говорять про те, що їм або дуже сильно пощастило з вчителями, або так само дуже пощастило з батьками, які займаються їхньою освітою: власний приклад, позашкільні курси, репетитори і таке інше. З системою середньої освіти українським учням не пощастило. Усім.
Одним з коренів проблеми є міф, який перекочував до нас з радянських часів, про те, що, мовляв, наша система освіти найкраща у світі, а західні школярі не вміють рахувати до 20 і не покажуть на мапі світу, де знаходиться Європа. Ні, вони вміють і вони покажуть.
Пам’ятаєте, як вам мама казала: «Яка мені різниця, що там в інших дітей»? От давайте вже зосередимось на наших молодих поколіннях, аби і вони мали змогу конкурувати з іноземними школярами не лише в кіберспортивних дисциплінах.
Звісно, знайдуться і ті, хто скаже, що тестова система не адекватно висвітлює ситуацію, і що вибірка не репрезентативна, і ще якісь палки в колесах обов’язково знайдуть. Єдине, що хочеться відповісти цим людям: а ви справді вважаєте, що у нас зі шкільною освітою все «непогано»?
Півроку тому в одній зі своїх статей, в якій говорив про необхідність руйнування пострадянської школи, як явища, я написав наступне (тут не гріх і процитувати себе самого): «Ніяких «людей епохи Відродження», геніїв та пророків завтрашнього дня в цих шкільних стінах не виховати. Там можуть бути посаджені насінини відрази до навчання, ілюзії вартості отримуваних знань, невдалої або ж абсолютно провальної соціалізації, пригноблення талантів та творчих потягів учнів (як іншими школярами, так і вчителями, які є одним із джерел цієї нездорової атмосфери).
Тому що ідейні підвалини наших шкіл та всієї системи освіти – рівність та обов’язковість однакової освіти для всіх. Без зважання на природні інтелектуальні та фізичні відмінності між учнями. Без врахування особистих побажань учнів та батьків. Без усвідомлення того, що освіта, особливо середня, не повинна бути обов’язковим ґвалтуванням свідомості та когнітивних здібностей, шляхом механічного зазубрювання величезних обсягів непотрібної інформації, яка, за задумом авторів шкіл останнього століття, мала зробити з учня ерудовану та різносторонньо розвинену особистість, а зробила мільйони не здатних до самоосвіти та саморефлексії біороботів». Результати цього тестування лише переконують мене в цих тезах.
Нічого нового ми, звісно, не дізналися. Наша система освіти кульгава на обидві ноги, з поламаними від часу милицями та іржею радянської спадщини в голові, все частіше падає на бруківку інтелектуальних викликів сучасності. Колись, після такого чергового падіння, вона просто вже не підведеться. І так обов’язково трапиться, якщо ми не змінимо свій підхід до фундаментальних понять всієї освітянської сфери. Якщо для нас не трансформуються поняття «вчитель», «навчання», «знання». Якщо не зміниться відношення до освітніх пріоритетів та цінності цієї освіти.
Автор: Валентин Дзюбенко
