Так, ми знаємо, що ви, певно, бачили вже безліч подібних рейтингів і всіляких топів від різних видань. Проте хіба можна не підвести підсумки року, що минає, і не назвати своїх фаворитів? Наші постійні автори Анастасія Капралова і Кирило Піщиков пропонують власні топи найкращих фільмів 2019 року. Немає сумнівів у тому, що з більшістю поданих у рейтингу позицій ви вже знайомі, але ніколи не буде зайвим переглянути ці стрічки, аби ще раз переконатися в їх перевагах.
Рейтинг Анастасії Капралової
«Маяк» (реж. Роберт Еггерс)
Коли я подивилася цей фільм вперше, то подумала, що раніше була впевнена: такого більше не знімають. «Маяк» – історія, яка вражає цілісністю і наростанням емоційної напруги. Це горрор із настільки вивіреною естетикою, що можете бути впевнені – тут немає жодного зайвого елемента. Стрічка про те, як нудьга перетворює людину на монстра, або символічна розповідь про різні покоління, або, можливо, міфологічна притча? Вирішувати тільки вам, але пам’ятайте: «… якщо смерть бліда і невимовний жах поховають нас у глибинах океану, Господь почує шум хвиль та призове нужденні душі до спасіння».
«Одного разу … в Голлівуді» (реж. Квентін Тарантіно)
Про цей фільм не писали лише ледачі, і, дійсно, важко вирішити, завдяки чому ця історія, в першу чергу, може зачепити: блискучому акторському виконанню, близькому кожній людині духу ностальгії та туги за минулим, а, може бути, тому, що «тарантинівська» казка трансформує жорстоку реальність, не скасовуючи її законів, та вселяє надію на краще? Скажемо дружне «дякую» Квентіну Тарантіно за те, що він вміє залишатися собою, але не перестає дивувати і провокувати своїх шанувальників. Зняти настільки чудово абсолютно особисте висловлювання про сприйняття кіно, часу і насильства міг тільки він.
«Сонцестояння» (реж. Арі Астер)
Ця стрічка розділила думки критиків і глядацької аудиторії. Фанатам олдскульної «Плетеної людини» не до вподоби поява фактично ремейка класики фольк-горрору, але запевняємо вас, відкинувши упередження, ви зможете насолодитися «незгасаючим сонцем» помсти й екстатичної співпричетності, яким повниться «Сонцестояння» Арі Астера. Простота ідентифікації себе з головною героїнею та важливість посилу про життя закритих спільнот і необхідність відчувати себе частиною сім’ї робить цей фільм одним з найбільш переконливих серед минулорічних прем’єр.
«Додому» (реж. Наріман Алієв)
Про цю стрічку чесніше мовчати та просто радити кожному подивитися її самостійно, ніж писати про неї розлогі сентенції. Після виходу «Додому» не залишається ніяких сумнівів: в Україні є надія на розвиток кіно і появу актуальних за змістом і гідних за формою фільмів. «Додому» препарує нашу реальність без цинічності і страху, повертаючи віру в мужність і родину.
«Мої думки тихі» (реж. Антоніо Лукіч)
Сценарій «Мої думки тихі» побудований на моментах, які резонують із життям багатьох з нас та наших родичів: «українська мрія» про еміграцію, конфлікт батьків і дітей, відсутність у молодих людей свого місця в житті. В січні цей фільм виходить у всеукраїнський прокат: беріть ваших мам і біжіть до кінотеатру! Ви будете багато сміятися і багато плакати, а по завершенню фільму в вашому серці стане трохи більше любові й вдячності.
«Паразити» (реж. Пон Чжун Хо)
Цей корейський фільм був розпіарений настільки, що встиг здатися багатьом чимось мейнстрімним або ж, навпаки, виключно фестивальним кіно, що не орієнтоване на широку аудиторію. Насправді, якщо раптом ви ще не встигли оцінити «Паразитів», зробіть це якомога скоріше. Але не варто очікувати «приємного перегляду», швидше за все, стрічка дуже боляче «вдарить вас по голові». І справа не тільки в сюжетних твістах або «соціалочці».
«Крихітка зомбі» (реж. Бертран Бонелло)
Фільм Бертрана Бонелло «Крихітка зомбі» розповідає про «несвободу», поезію смерті та небезпеку взаємопроникнення культур. Кліпові вставки додають динаміки неспішній розповіді, алюзії на класику джалло й в чомусь навіть на стилістику Девіда Лінча в плані зйомки радують око. Сюжет фільму навіяний роботами з антропології та популярними гаїтянськими легендами, а ще ранніми кінострічками Джорджа Ромеро, саме тому банальна, на перший погляд, оболонка зі стереотипного зображення закритих жіночих шкіл, підліткових реалій і закликів до толерантності стає напрочуд цілісною.
«Шлюбна історія» (реж. Ноа Баумбах)
Фільм Ноа Баумбаха за участі Адама Драйвера і Скарлетт Йоганссон – один з основних номінантів на «Золотий Глобус» у шести номінаціях. Історія розлучення театрального режисера та його провідної актриси міцно входить в серце і розум глядача, завдяки реалістичності продемонстрованого конфлікту. Гостра і смішна, зворушлива стрічка про кохання і біль від невимовлених слів однозначно входить до рейтингу кращих фільмів 2019-го.
«Атлантика» (реж. Маті Діоп)
Соціально-політична драма виростає у фольклорну легенду, яку автори, вочевидь, створювали під впливом місцевих казок, а ще, як не дивно, класичних європейських сюжетів, абсорбуючи шекспірівські пристрасті й образи з романтичних балад. Якщо ви думаєте, що побачите фільм про тяжке життя африканських мігрантів в Європі або взагалі будь-які пафосні міркування на цю тему, то помиляєтеся. Модна нині «соціалочка» трансформується спочатку в пронизливу мелодраму, потім в інтригуючий містичний детектив, а на ділі виявляється історією дорослішання.
Рейтинг Кирила Пищикова
«Одного разу … в Голлівуді» (реж. Квентін Тарантіно)
Квентін Тарантіно повернувся з дев’ятою стрічкою та переніс глядача в кінець 60-х років. «Одного разу … в Голлівуді» найменш «тарантинівський» фільм з його фільмографії, однак, можливо найкращий в цьому столітті. В наборі наступні компоненти: чудова атмосфера, крутий саундтрек, Лео Ді Капріо та Бред Пітт в кращому екранному дуеті року й магнетичний шарм Марго Роббі.
«Джокер» (реж. Тодд Філліпс)
Бенефіс Хоакіна Фенікса й надзвичайна трансформація задля ролі культового злодія, а ще повернення до ідей Нового Голлівуду й чергове переосмислення кінокоміксів. Головна нагорода в Венеції і касові збори більше ніж в мільярд доларів, однаковий успіх як у критиків, так і у глядачів прекрасно характеризують цю стрічку. «Джокер» Тодда Філліпса робить неможливе: поєднує мейнстрім та авторське кіно.
«Ірландець» (реж. Мартін Скорсезе)
Монументальна картина від сучасного класика Мартіна Скорсезе. Режисер за три з половиною години досліджує теми старіння та смерті на фоні декорацій гангстерського кіно. На екрані сяють вічні Роберт Де Ніро, Аль Пачіно та Джо Пеші. З «Ірландцем» є лише одна проблема – подивитись його можна лише в мережі, але стрічка такого масштабу заслуговує великого екрана.
«Додому» (реж. Наріман Алієв)
Дебютний фільм молодого українського режисера Нарімана Алієва. Пронизлива драма завернута в форму роад-муві, де батько разом з молодшим сином везе ховати тіло старшого сина, що загинув на війні з Росією. Однак, фільм все же не про війну, а про людську трагедію, що здатна викрити найболючіші як внутрішні, так і зовнішні конфлікти. Один з кращих українських фільмів десятиліття.
«Мої думки тихі» (реж. Антоніо Лукіч)
Стрічка Антоніо Лукіча, що вийде в український прокат в січні 2020 року – надзвичайно смішна комедія, про звукорежисера, який їде на Закарпаття задля запису звуків тварин для канадської комп’ютерної гри. Паралельно з цим головному герою доведеться зіткнутись зі своєю мамою і вирішити фундаментальні сімейні конфлікти. «Мої думки тихі» ідеально балансують між драмою і комедією (хоча комедії більше), при цьому жарти в стрічці абсурдні і іронічні, а вульгарність відсутня як така.
«Паразити» (реж. Пон Чжун Хо)
Головний фестивальний хіт року, дивовижне корейське кіно, що розповідає авантюрну історію захоплення бідною сім’єю домівки багатіїв з вищого класу. Неймовірний сюжет, про який не потрібно розповідати більше ніж треба. Головний приз в Каннах у «Паразитів» вже є, а в 2020 році у стрічки немає конкурентів в номінації «Кращий фільм іноземною мовою» на Оскарі 2020.
«Форд проти Феррарі» (або «Аутсайдери») (реж. Джеймс Менголд)
Режисер Джеймс Менголд повертає «гоночне» кіно на великі екрани. «Форд проти Феррарі» – рідкісний для сучасності приклад авторського фільму про якусь специфічну сферу діяльності. Не дивлячись на те, що фільм багато часу приділяє історії Кена Майлза та Керрола Шелбі, головна проблематика в стрічці – це все-таки протистояння творців та корпорацій, що робить фільм Менголда більш універсальним, аніж просто формат кіно про перегони.
«Маяк» (реж. Роберт Еггерс)
Віллєм Дефо та Роберт Патінсон божеволіють протягом двох годин в чорно-білій стрічці Роберта Еггерса. Надзвичайно стильна картинка, неперевершена гра двох головних акторів, гнітюча і трохи містична атмосфера – все це є в «Маяку». Окрім цього, Еггерс залишає для глядача багато варіантів для прочитання самого фільму, а «Маяк» стає універсальним полотном, де кожен глядач бачить щось своє. Одна з найбільш стильних стрічок останніх десяти років.
Автори: Анастасія Капралова, Кирило Пищиков
